Воля (часопис)/1919/1/Частина 1/Український меморандум

◀ Українська справа на інтернаціональній соціялістичній конференції в Амстердамі

Воля (часопис)
Український меморандум

Український меморандум.

Від таким заголовком переказуе „Temps“ в ч. від 13. червня зміст меморандума, переданого від імени Симона Петлюри Раді чотирох міністром закордонних справ п. Темницьким.

„В цьому документі п. Темницький виявляе насамперед головну рису сучасної української національної діяльности: боротьба з большевизмом. Провадячи сю війну, військо Укр. Народньої Республіки оборонає не тілько незалежність і суверенність Республіки, але також охороняє центральну і західню Европу від большевицьких армій; таким чином, воно охороняє демократичні ідеї свободи і рівности від зусиль невеликого числа безрозсудних людей фанатиків, які стараються накласти свою діктатуру на народи Европи. Досі ця тяжка і виснажуюча війна провадилась одними лише силами українського народу, який ні звідки не мав жадної допомоги. Не дивлячись на нераз повторені запевнення й обіцянки урядів Антанти, Україні й досі не було дано жадної матеріяльної або моральної допомоги; навіть більше того: З боку великих держав не було зроблено нічого, щоб зробити кінець численним утрудненням, які виникають з незгоди, що істнує в сей час між Польщою, Румунією и Україною з приводу територіяльних питань.

Уряд Петлюри заявляє, що він тільки й хоче жити в добрих відносинах з своїми сусідами і що він, навпаки, бажав би разом з ними працювати проти спільного ворога союзних держав: большевизму. На жаль, в наслідок непевности, яка висить ще над долею народів східньої Европи, сусідні держави попробували попередити розвязання справи; так, одна польська армія пройшла на територію української Галичини, займаючи міста Перемишль, Львів, в той час, коли друга їхня армія займає провінції Холмську і Волинську. Сі польські маневри примусили українську команду поділити свої сили, що поставило її в трудне становище в боротьбі з армією совітів; можливо, що завтра польське військо ґен. Галлєра направиться на український фронт, ризикуючи зробити остаточно неможливим удержання фронту проти большевизму.

Не вияснені також відносини з Румунією; ведеться спір за Бесарабію й Буковину, а опріч того серіозні непорозуміння з приводу недавніх випадків можуть мати найтяжчі наслідки; так, згідно з угодою, яку заключив український ґенеральн. штаб з французьким, українське військо, що з успіхом билося з большевиками на лівому березі Дністра, було змушене після евакуації Одеси перейти на правий беріг ріки: було умовлено, що це військо перейде Румунією, Буковину і Галичину; щоб з'єднатись з арміями Петлюри, який бився з большевиками на північному секторі. Одначе Румуни розброїли це військо. Людям вільно було переходити, але збрую, провізію і залізничний парк армії було відібрано“.

Кінчаючи, міністр України зауважує, що ця ситуація робить для України все трудніщим і майже неможливим її захист від совітських банд. Він прохає у Ради чотирох доброзичливої інтервенції в Польщі і Румунії, щоб усунути всі ці труднощі, щоб було повернуто збрую, амуніцію і провіант, який належить Українцям і який було сконфісковано ґенеральними штабами сусідів-аліянтів і, нарешті, щоб було знов відкрито для потреб української республіки залізні дороги, які лучили досі Україну з західньою Европою і які давали б можливість пересилки на Україну збруї та амуніції.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому.