Воля (часопис)/1920/2/5/Між двома силами

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

М. Кушнір-Якименко.

Між двома силами.

Керуючі кола українського суспільства нині певно вже ясно розуміють, чому епоху Хмельниччини український нарід після довголітньої боротьби за свою волю та державність, витративши на це величезні матеріяльні ресурси, проливши стільки крови та розтративши так багато енергії й сил, так і не спромігся осягнути поставленої собі мети. В результаті довголітньої боротьби проти Польщі Богдан Хмельницький примушений був ратувати українську державність через спілку з московським царством. Зрозумівши одначе незабаром, що спілка ця не на користь Україні — українські політичні керовники почали шукати допомоги у ріжних инших держав, а за Івана Виговського навіть робилися, спроби (Гадяцький Трактат) помиритися з з Польщею, щоб врятувати принаймні хоч несуверенну державність. Українське суспільство поділилось тоді на два напрями, одні шукали порятунку в спілці з польською державою, а другі з Москівщиною. Результати цеї політики були одначе зовсім инші: ці дві сусідні нам держави поділили Україну на дві части в Андрусові, підписавши там „вічний мир“ між собою. Дальніші заходи П. Дорошенка, а також І. Мазепи, які робили спроби повторити зусилля Хмельницького та Виговського, правда в трохи инших комбінаціях, вибороти нашому народові волю і державність дали ще гірші результати. Українське суспільство, поділене на ріжні напрями, обезсилювало провідників в їхніх заходах, а народні маси, втомлені довголітньою безрезультатною боротьбою, потеряли надію на своє повне визволення і почали миритися з усякою владою, яка могла дати лад і спокій. Майже ті самі події перейшли перед нами і за остатні роки наших зусиль утворити соборну, суверенну Українську Республику.

Три роки істнування української державности показали, що наше суспільство безсильне утворити на Україні таку силу, яка змогла би збройною рукою оборонити від сусідів імперіалістів наші землі і орґанізувати з них суверенну державу. Пересвідчились ми також, що наше суспільство не змогло знайти такий курс внутрішньої політики, який задовольнив би народні маси, як то маємо в деяких инших новоутворених державах.

Наші керуючі кола наробили дуже багато помилок і в закордонній політиці, в результаті чого Українська Держава так і не знайшла собі вірних спільників. Ні Українська Центральна Рада, ні гетьманщина, ні директорія не зуміли, звичайно в силу ріжних причин, утворити необхідної військової сили, організувати державного ладу, перевести певні реальні соціальні реформи, а навпаки привели Україну до всякого рода окупацій, анархій, пошестей і повної руїни народнього господарства. Тим часом навколо нас утворилися дві досить сильні держави — польська республика і совітська Росія, які, як і раніш то було, тепер знову посягають на наші землі.

Звичайно, шо при такій ситуації серіозно в данну хвилину мріяти про утворення соборної, суверенної України є утопією. Українські керуючі кола повинні зрозуміти, що осягнути одночасно обидва наші ідеали ми не можемо і, продовжуючи боротьбу в цьому напрямі, прийдемо тільки до поділу наших земель поміж нашими сусідами. Отже ми повинні вибирати — або зєдинення земель в чужій державі, або утворення суверенної України з частини українських земель.

Диференціація в цьому напрямі почалася власне вже давно, ще два роки тому назад українські ліві соціял-демократи та ліві соціялісти-революціонери фактично почали шукати порозуміння з совітською Росією в цьому напрямі, орієнтуючись, як вони гадають, на всесвітню революцію. Російські комуністи тоді мало з ними рахувались, і до серіозного порозуміння шз прийшло, тим більше, що все инше українське громадянство було проти цього. Далі в цьому напрямі' робили заходи гетьманські кола, що теж не було серіозною справою. Не так давно на цей шлях вступили були певні галицько-українські кола — але також безрезультатно. Нарешті після ліквідації останнього періоду нашої державности на цей шлях вступили вже значно ширші кола українського суспільства, організувавшись в радянський бльок. Чим скінчиться ця нова спроба, ще не можна сказати — але що українське суспільства, як наддніпрянське так і наддністрянське безумовно переживає кризу в цьому напрямі, — це очевидно.

Друга частина нашого суспільства ще й досі не зайняла ясної позиції. Вона ще. вірить в можливість утворення суверенної України і продовжує обстоювати принцип об'єднання земель, організувавшись в Національно-державний Союз. Нам здається ця позіція менш практичною, ніж перша, вже навіть через то, що українські землі бувшої Австро-Угорщини великі держави Антанти віддали Польщі, Румунії та Чехо-Словаччииі, і їх відібрати нині майже неможливо.

Нарешті, наші урядові кола, примирившись з. тим, що принціпом об'єднання земель необхідно пожертвувати на користь принціпу суверенности України в тих чи инших межах, домагаються прийти до згоди з нашими західніми сусідами Польщею і Румунією.

На жаль, порозуміння з Польщею зустрічає великі труднощі через непомірні вимоги керуючих польських кол, і через це політика примирення з польською державою не зустрічає в нашому суспільстві' необхідної підтримки. Але ми повинні нарешті визнати, що нам нічого не полишається, як вибірати або між Польщею або між Росією, цими двома силами, без яких ми не можемо нині вийти з того становища, до якого привели нас події. Українське суспільство ще й досі не може зрозуміти, що доля нашої державности залежить нині від того чи иншого вирішення проблеми східної Европи. Для великих держав заходу йде про те, чи признати факт розпаду бувшої Росії чи необхідно підпирати відбудовання Росії.

Минулого року великі держави робили спробу через боротьбу з Совітською Росією відбудувати колишню російську державу майже в бувших межах. Ця спроба скінчилася, як про це увесь рік твердили представники всіх новоутворених держав у Парижі, повною катастрофою. Нині боротьба проти Совітської Росії перейшла в нову фазу — в боротьбу новоутворених держав проти російського імперіалізму. Тепер всі новоутворені держави вкупі з Польщею мають самі спільними силами вибороти собі волю.

Отже перемога Колчака-Денікіна минулого року мала принести всім новоутвореним державам в тій чи иншій формі неволю. Перемога ж над совітським імперіалізмом тепер має санкціоновані факт розпаду Росії. Через це, як би не були невигідні ті тимчасові договори, які підписав наш уряд з Польщею, ми повинні їх нині признати основою нашої нової спроби вибороти собі державність.

Наше суспільство не повинно повторити тої помилки, яка сталася після приходу Німців, Перед нами нині одно завдання — повна консолідація національних сил, щоб таким чином утворити значну військову силу, державний апарат і дійсну правильно орґанізовану владу.

Обставини вимагають, щоб наша еміґрація негайно повернула на батьківщину і там, напруживши всі свої сили енерґією, утворила такий лад і таку владу, яка змоглаб залагодити наші заплутані фінанси, реорґанізувати армію і поставши на належну височінь нашу дипльоматію. З окрема, нам здається дуже бажаним і необхідним виїзд на Україну бувших громадян Австро-Угорщини: ставши громадянами України, вони моглиби відіграти велику ролю в орґанізації нашої батьківщини і тим самим спричинилисьби до нового перегляду за допомогою деяких держав тих постанов, Що ухвалила Мирова Конференція, як також до ревізії нинішніх договорів з Польщею.

Перед нами одно завдання — орґанізація всіх сил, використовуючи теперішню ситуацію на сході України, а не посуджувати самих себе за те, що не зуміли власними силами вибороти державність. А не зуміємо це нині зробити — через півроку, коли не раніше, буде пізно. Ніколи не забуваймо, що Німці навіть через два місяці пішли не з нами, а з Росіянами. Події иноді повторюються. ..

Для ілюстрації наведу такі факти: центральні держави розпочали були ніби політику поділу Росії, а перед своїм крахом на заході — вже мріяли про відбудову Росії, держави Антанти, навпаки, минулого року робили спроби відбудувати Росію, а після ліквідації Колчака-Денікіна станули на шлях розділу Росії... Події йдуть і утворюють факти. Нині російські монархісти розбиті, а через півроку ми не знаємо, що буде. Отже всі ґрупи нашого суспільства, як Галичане, так і Наддніпрянці, хто не покладається на всесвітню соціяльну революцію, повинні сьогодня, забувши всі сварки і непорозуміння в минулому, станути щиро до державної праці і показати великим державам, а також нинішним ворогам, що ми доросли до своєї державности.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Цей твір захищений авторським правом в Австрії до 1 січня 2022 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1951 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 60 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.