Воля (часопис)/1920/2/6/Антана і східня Европа

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воля, Т. 2, Ч. 6 під ред. Віктор Піснячевський
Антана і східня Европа (Макар Кушнір)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Відень.

М. Кушнір-Якименко.

Антанта і східня Европа.

Великі Держави Антанти вже майже вирішили всі ті питання державно-політичного характеру, які були поставлені ходом подій перед мировою конференцією. Тільки східньо-европейська проблема, ускладнена соціяльно-революційним рухом, ще й досі лишається по за межами чинників, рішаючих нині долю держав та народів.

Минулого року держави Антанти, а головним чином Анґлія, зробили були спробу через попертя російських монархістів повалити большевицьку владу власне в Росії і одночасно з цим відбудувати майже колишню російську державу, забезпечивши одначе деяким народам ту чи иншу національно-територіяльну автономію. Отже боротьба проти Совітської Росії в 1919 р. була направлена проти ідеї поділу Росії, цеб-то проти ідеї визнання тих національних республик, на які роспалась бувша Росія. Це стверджує і та нота на імя Колчака, в якій мирова конференція обіцяла йому всяку допомогу в боротьбі за утворення того всеросійського уряду, що мав заступити уряд Лєніна.

Делєґації новоутворених держав Східньої Европи рішуче і спільно тоді запротестували проти цього акту і проти такого політичного курсу.

Події другої половини 1919 р. показали, що ставка на Колчака-Денікіна була великою помилкою з боку Антанти і що в такий спосіб розвязати проблему Східньої Европи не можна. В звязку з цим, за почином Анґлії, були признані de facto ті національні республики, в яких найбільше була заінтересована ця держава і яким вона, правда в дуже невеликому розмірі, давала всеж ту чи иншу допомогу в боротьбі проти Совітської Росії.

Таким чином республики балтійські і кавказські, яким держави Антанти в ноті на імя Колчака ґарантували тільки автономію, завдяки своїй рішучій боротьбі за суверенність добилися свого фактичного визнання, що одначе ще не передрішує остаточно їх долю. Рахуючись з цим, і Совітська Росія очевидно з тактичних мотивів вирішила тимчасово визнати ці республики.

Що-ж торкається Білоруси, України, Дону, Кубані та Північно-кавказської Республики — то вони через рішучі протести з боку Росіян не були згадані в ноті на імя Колчака, фактично після поразки російських монархістів не істнували, як орґанізовані держави, і через це так і не визнані ще й досі.

Але не треба забувати, що в грудні 1919 р. Найвища Рада Мирової Конференції розглядала питання як про визнання України, так і Кубані та Північно-кавказської Республики. Справу про визнання України порушив був Клемансо, а про обидві передкавказькі республики Нітті.

Анґлійці одначе з резонів фактичних (Україна була під окупацією большевиків, а дві республики в руках Денікіна) були проти того, щоб ці порушені питання розглядати, і настояли на відрочення їх, поки згодом не виясниться краще ситуація на Сході Европи. Тим часом російські большевики, зовсім знищивши армію Денікіна, посувались далі на Кавказ, окупували Азербайджанську Республику і спільно з турецькими націоналістами стали серйозно загрожувати державам Антанти, головне Анґлії в Малій Азії, а також, утворивши Українську Радянську Республику, почали загрожувати в великій мірі Франції — Польщі.

Держави Антанти, на протязі кількох місяців від січня по травень, ніяк не могли прийти до згоди про те, що їм робити з Совітською Росією, рекомендували державам — сусідам Росії замирення з нею, ухвалили знести бльокаду і. т. д.

Але коли тільки Польща роспочала переговори з Росією, зараз же вияснилося, що між цими двома державами до згоди легко не прийде, бо обидві вони претендують на такі кордони, які виходять за їх етнографічні межі. Вияснилося також для держав Антанти, що через мирову угоду з Росією доведеться визнати й Українську Радянську Республику. Зрозуміли очевидно вони і ціну мирових договорів з Совітською Росією, як також те, що Совітська Росія нічого для Европи з погляду фінансового та товарообміну не може дати. Через це після деяких хитань Франція нарешті добилась згоди од Італії та Анґлії на дозвіл своїй союзниці Польщі послати польську армію на допомогу українському урядові для боротьби проти большевиків окупантів.

Не треба забувати, що ціла Европа переживає нині серйозну економічну кризу, і західні держави знають, яку велику ролю може відіграти Україна для полегчення цеї кризи. Польща теж має не меншу потребу в наших продовольчих продуктах, як і деякі инші держави. Так що похід польського війська на Україну вимагався отже цими економічними причинами.

Але ще більш серйозне значіння має цей похід з політичного боку. Ми знаємо, що угода між Польщею та Україною була укладена з відома держав Антанти. Особливо активну ролю відограла при цьому Франція, яка нині зрозуміла, що поділ Росії краще забезпечує її інтереси, як з боку фінансового (старі російські борги), так і з боку військового (неминучість спілки в будучині між Росією та Німеччиною), що Українська Народня Республика буде в тій чи иншій формі її спільником, а Радянська Україна неминучим її ворогом.

Так само стояло питання і перед польськими керуючими колами — або визнання Радянської України, яка, спираючись на московські сили, мала завжди загрожувати Польщі, або попертя Української Народньої Республики, одержуючи за це деякі територіяльні компензації.

Польська демократія пішла проти Росії і тим самим надала тепер боротьбі проти большевицького імперіялізму зовсім инший характер, ніж то було в минулім році. Це зрозуміли нині всі Росіяне і через це так вороже ставляться вони без ріжниці партій до походу польської армії на Україну. Це знають і ті польські реакційні ґрупи та партії, що з давних давен обстоюють угоду польсько-російську ціною українських та білоруських земель. Цим самим пояснюється і вороже відношення частини англійського русофільського суспільства до польсько - української згоди.

Коротко кажучи, всі ґрупи суспільства, що обстоюють ідею єдиної Росії совітської чи монархічної, дуже затрівожені тою боротьбою проти Росії, яка ведеться нині Польщею спільно з Україною. І навпаки всі сторонники поділу Росії прикладають нині зусилля, щоб ця боротьба проводилася успішно, щоб порозуміння цих двох держав привело через деякий час до спільної угоди всіх національних республик, яким загрожує імперіалістична Росія, незалежно від того ладу, який вона матиме.

Отже українське громадянство без ріжниці партій повинно зрозуміти ту ситуацію, до якої привели події на Сході Европи, і її використати для того, щоб з’орґанізувати на Україні таку силу, яка імпонувалаб і ворогам і друзям. Ми не забуваємо, якою тяжкою ціною ми купуємо допомогу Польщі — але не треба забувати, що нашим союзником в багатьох справах буде Анґлія, яка є проти імперіялістичних польських плянів. Не забуваємо, що навіть Мілєран недавно в спеціяльній ноті нагадує польському урядові, що східні кордони Польщі будуть вирішені державами Антанти.

У всякому разі, як би ми не ставились до Польщі вороже чи прихильно — є фактом, що вона веде війну проти Росії, що вона допомагає нам увільнити нашу батьківщину від Росіян окупантів — що це дає нам можливість, ставши силою і опіраючись на Анґлію, постаратись, як перед Польщою так і перед Антантою про ревізію тих договорів, які підписано нині, і про забезпечення прав українського населення під міжнародньою контролею.

І не повинні ми своєю тактикою та своєю роботою поставити польські керуючі кола перед тим фактом, що з Українцями до згоди не можна прийти, що Українці, не маючи фактично значної сили військової, одначе в своїх вимогах нічим не одріжнюються від Росіян, що отже, рахуючись з реальною силою останніх для самої Польщі краще порозумітися з Росією.

Отже від нас самих в великій мірі залежить, чи Росія буде розбита в дій боротьбі і на сході Европи буде санкціоновано державами Антанти принціп самовизначення народів, чи ми ще раз самі допоможемо нашому східному ворогові відновити колишню Росію — сьогодня може комуністичну, а завтра з царем на чолі


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Цей твір захищений авторським правом в Австрії до 1 січня 2022 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1951 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 60 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.