Воля (часопис)/1920/3/1/Відповідь на лист д. С. Шелухина
| ◀ Лист до Редакції (З приводу: „Чому це так?“ пана С. Рудницького) | Воля, Т. 3, Ч. 1 під ред. Віктора Піснячевського Відповідь на лист д. С. Шелухина (Степан Рудницький) |
Дитячі натхнення ▶ |
|
|
Степан Рудницький. |
Моя критика парижського меморіялу була писана для добра рідної справи й звернена не проти осіб а проти системи. На неї відповідає отсим д. Шелухин листом повним особистих інвектив, заправлених свідомим перекручуванням, промовчуванням і ріжномастною казуїстикою. Наукової критики моїх наукових висловів не лякаюся; що рік заставляю до неї моїх власних слухачів на кожному засіданні семінарійних вправ на університеті. (Натомість особистої полєміки, веденої на старий випробуваний, переддрагоманівський лад, в справах, що тикаються науки, не узнаю й вести її не буду. Хто з нас „чемніще“ полємізує, чи я, критикуючи незнаних авторів in effigie, чи д. Шелухин, полємізуючи з живим чоловіком, нехай осудять шан. читачі самі.
Тільки для того, що справа парижського меморіялу є загальнонаціональна й важна, відповідаю оцім д. Шелухину.
Констатую: 1. На добрих три четвертини моїх закидів д. Шелухин ні словечком не відповів, на решту відповів без виїмку недостаточно. Супроти цього піддержую кожне словечко моєї критики меморіялу в цілій основі.
2. Критика парижського меморіялу, колиби після вимогів д. Шелухина додати до неї цілий науковий апарат і бодай коротко обговорити всі похибки, булаби бодай двічі більша від самого меморіялу. Тільки колиб мені хто найшов наклад, потрапивби я видрукувати in extenso й без пропусків це, що надруковав в скороченій формі й без апарату в „Волі“.
3. Ученим ні авторітетом сам себе не рекомендую, бо користь коротка, шкода довга. З осібна в справах границь, статистики і т. п. я ніде не шукаю дешевої оріґінальности а (як физичний ґеоґраф по фаху) передаю тільки в заокругленій формі критичне всесторонне зіставлення дослідів дійсно фахових дослідників (Чубиньский, Ріттіх, Русов, Кошовий, Черніґ, Величко, Кордуба, Томашівський і т. п.) Називати себе ґеоґрафом і професором ґеоґрафії маю безумовне право від двох десятліть, ще дотого в такім контексті як у Волі II. 55.
4. Дуже добре знаю, що меморандум складене для діпломатів та політиків а ніяк для ґеоґрафів. Та ця обставина таки не дає ніякого права містити так багато (не тільки ґеоґрафічного а й усякого иншого) безглуздя. Длячого — сказав я в критиці. Д. Шелухин навіть не зволив торкнутись моїх дотичних арґументів.
5. Неправда є, буцім би то я „обізвав відомого проф. Розіє анальфабетом“. Правда натомість є, що я назвав числа для ширини й довжини української терріторії подані меморіялом (600 і 1000 км.) безглуздими. Правда є також, що методу мірення розмірів ріжних земель на ґеоґрафічних картах уживають у европейских школах вже від десятиліть і що я за двайцять років написав доволі багато лихих нот ученикам першої' ґимназійної кляси, коли не вміли мені вимірити на мапі й обчислити на таблиці довжини й ширини України. Не вміє цего на жаль і д. Шелухин, годі йому длятого дати кращу ноту. Метода тут не причім а висліди безглузді, коли хто береться до неї, не маючи поняття про елєменти ґеоґрафії. Коли виміримо на мапі, приложеній до меморіялу (це не є, борони боже, картоґрафічний архитвір, але нехай!) ширину України, дістанемо кругло 1000 км., а не 600 км., які дістав д. Шелухин. Для довжини дістанемо навіть для , „обчімханої“ меморіялової України 1750 км., а не 1000 км., які дістав д. Шелухин. Дійсна довжина України від Нарви по Каспій виносить кругло 2000 км. Виходить із цього, що числа д. Шелухина дійсно безглузді, бо близько о половину замалі.
Не вміти робити таких помірів це дійсно ґеоґрафічний анальфабетизм. Як їх робится, не буду вчити д. Шелухина, бо місця шкода, та відсилаю його до моєї „Початкової ґеоґрафії для народніх шкіл“. Київ-Львів-Відень, 1919. ст. 7 д.
6. Можу запевнити д. Шелухина, що Москалі дійсно не належать до вислянської антропольоґічної раси а до т. н. орієнтальної. До вислянської належать Поляки. Щоби д. Шелухин не боявся за солідність мого дотичного знання, відсилаю його до мого конспекту ґеоґрафії України (Ukraine, Land und Volk. Wien 1916. ст. 175–185) і до заміщеного тамже спису літератури (ст. 381 дд.)
7. Ґеольоґічна формація це система скельних шарів, певного ґеольоґічного віку пр. кембрійська, юрська, третична і т. д. Уживання слова формація в такому контексті, як уживає його меморіял, дійсно подобає на кпини. Ще фатальніще є „пояснення ґеольоґичної формації площі України між иншими також вулканичними причинами“. Не місце тут учити д. Шелухина елєментів, тим разом ґеольоґії й ґеоморфольоґії. Нехай починає від простудіовання елєментарних підручників ціх двох наук а потім нехай прочитає уступ про морфольогічну самостійність України, колине вірить моїй книжці (Ukraine, Land und Volk. ст. 6–10), то в розвідці про Україну перщого нині ґеоґрафа світа А. Пенка. (Die Ukraina. Zeitschrift der Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin. 1916. S. А, ст. 4. д.) А з могилками й „мисочками“, що „добрі під картоплю й коноплі“, нехайби краще не випливав на глибокі води природознавства. Бо дуже смішно! Ці мисочки це звичайні (не тільки на Вкраїні) красові явища, продукти хемічної ерозії. Коли вони мають щонебудь спільного з вульканізмом, то нехай я буду … українським дипльоматом!
8. Меморіял пише cédre, gazelle, француз розуміє перше як Cedrus Libani друге як Antilope dorcas. Кедри на Вкраїні ростуть, тільки плекані по городах кримської Рівери, газелі тільки в менажеріях. Дійсно трудно їх числити до фльори чи фавни України. Тоді требаби сюди і мавп і папугаїв. Подільська інтелігентська „ґазеля“ це наша мужицька серна (Cervus capreolus, фр. chevreuil), Кедрина нашого народа це Pinus cembra, (фр. cembre, arolle).
9. Ріттіх і Величко північну Чернигівщину числили українською, Русов сконстатував у Чернигівщині 85,6% Українців й інкріміновані д. Шелухином повіти вважав українськими. (Семенов. Россія. т. VII. Енциклопедія славянской филолоґіи В. 2. Спб. 1919 тамже й уся література).
10. Недобросовісний не я, а автор меморіялу. Його обовязок був: подати в статистичній табелі цілу терріторю України до останнього кільометра враз із національною статистикою. Коли по його рецепту додамо до цифри 779000 км. цифру 23000 км.² (Крим), вийде тільки 802000 км.², не 850000. Яку часть Кавказу згл. Терської области числити до України, меморіял ніде ні на ст. 10 ні на ст. 119 не подає. Нехай чужинці ломлять собі голову які землі там є українські, які-ж ні! На це скажу: Добросовістний „дипльоматичний ґеоґраф“ мусить, але то катеґорично мусить, подати як найдокладніще, з означенням усіх граничних місцевостей, обсяг терріторіяльних претензій своєї держави. Впрочім для ціх річей рішаюча є мапа. Вона не то що не включає цього митичного Кавказу чи Тереку до України, але навіть не включає туди української терріторії Ставропільщини, яку меморіял у тексті в обсязі 20.000 км.² виразно віндикує для України (ст. 10). Оже претендовані у тексті 20.000 км.² пропали на мапі. Чи це добросовісно? Ні це злочинно!
11. 200.000 км.² увірвав меморіял Україні ось як: з Кубанщини увірвав 41.0 км.², зі Ставропільщини 34.000 км.², з Астраханщини 55.000 км.², з Терщини 28.0 км.², з Донщини 60.000 км.², (коли числитимемо низових донських козаків Українцями; диви — Соболевскій: Очеркъ русской діялектологіи. I. 5. Семеновъ Россія XIV. 192), зглядно 21.000 км.² (коли їх числитимемо Москалями). Ці цифри дають разом 179.000 км.² зглядно 218.000 км.², у середнім кругло 200.000 км.², з „викиненою“ із мапи Ставропільщиною на 20.000 км.² більше!
12. Процент міського населення України я обчисляв для 1900 р. на 10%, беручи на увагу дійсні міста з міським типом життя (Ukraine, Land und Volk, ст. 161). Коли містами вважати ці селитьби, що урядово фігурують як міста й взяти 1914 рік за основу, то міське населення вийде для України навіть більше як 16%. Та ґеоґрафія як позитивна наука вважає міським населенням це населення, що живе в дійсних, не „паперових“ містах. До того тепер при загальнім завмертю міст навіть число 10% грубо за високе. Лісів є на терріторії етноґрафічної України 110.000 км.². Прошу обчислити їх процент для поверхні України (850.000 км.²) і всякий побачить, чи це є 10% чи 13%.
13. Моєї тези, що „Україна ніколи не зможе бути промисловим краєм навіть у такому розмірі як Франція, про Англію, Німеччину, Бельгію нема чого згадувати“ не можуть опрокинути ні маріюпільські гавані, ні пороги Дніпра і т. п. Так! Україна має для розвитку промисловосте невичерпані багатства і колосальні дані. Але тільки для малопростірного хуторянського світогляду. Чоловік з елєментарною загальною освітою зрозуміє, що коли Україна має менче вугля як Франція, а є сливе два рази більша, то ніколи дійсно промисловою країною не стане! Що до водяних сил я написав: середня висота України тільки 200 м., текстура слаба. Д. Шелухин ціх слів не розуміє. Коли хоче зрозуміти нехай простудіює який підручник физичної ґеоґрафії от хочби De Martonn’а чи Davis’а. Коли простудіює, то зрозуміє, що ці факти значать для водяних сил України. 900.000 кінських сил порогів Дніпра (Бахметєв) це капля в морі запотрібування моторів для дійсно промислової України. Мої статистичні обчислення мушу назвати тимчасовими, бо не хотячи собі влекшувати роботи, так як це роблять наші статистики, не обмежуюся на 8 чи 9 губерній, а беру цілу етноґрафічну Україну за основу. Результати таких оцінок мусить науково думаючий чоловік назвати тимчасовими. Ніде ніяких дат не раджу прибільшувати, замовчувати, перекручувати.
14. Що трішки розуміюся на ріжного роду границях, доказувати не буду. (Диви: Ukraine, Land und Volk, Wien 1916; Zur politisehen Geographie der Ukraina, Wien 1916; Der östliche Kriegschanplatz, Jena 1915; Die Länder Ost-Europas, Kartogr. Zeitschrift, VII., 1918 ст. 33 дд. Проблєми ґеоґрафії України. Збірник мат. прир. секції Наук. Тов. ім. Шевченка, т. XIX, 1919 і т. д.) Колиб д. Шелухин теж розумівся на цім, спеціяльно на економічних умовах при цій справі, меморіялова Україна мусілаб виглядати дуже инакше.
15. Можу запевнити Громаду й доказати, що Іван Франко не то що не прикладав до мене своїх слів про ціх докторів і професорів „що все знають більше і все розуміють ліпше, але і не багато і не добре“ а навпаки дарив мене прихильністю й (незаслуженим може) признанням. Погляд д. Шелухина на мою особу мені іррелєвантний.
16. На дуже нечемне питання д. Шелухина, де я був увесь час і на ще менче чемний виразний закид неробства відповім не єму а громаді з осібна-ж моїм другам і ученикам ось що: Тоді як знялася „пожежа“ (осінь 1918) я був у Львові й викладав на університеті. Зразу інтернований, потім-же de facto конфінований польськими властями, я зміг „побічи й помагати ратувати“ аж у липні 1919 р. „Побіг“, покинувши дітей-сиріт, пробрався без документів, пішки крізь Карпати, обставлені військом. Сейчас заоферував українському урядові свої услуги як ґеоґрафічний фаховець. Поза гарними словами й обіцянками (яким я перестав вірити вже по кількох днях) нічого я не досяг! Бо українські уряди були — як видко — оба тієї-ж думки про моє знання, що д. Шелухин.
Що я робив у ціх 20 місяцях? Це, що на мою думку повинен робити ґеоґраф і професор ґеоґрафії. Знаю, що д. Шелухин назве це, що зараз зроблю, автореклямою, та перед громадою мушу таки виправдатись із закиду неробства. В ціх 20 місяцях я зладив і (по части) видав: I. Мапи й атляси:
1. Стінна физична карта України, 1:1,000.000 з 5 побічними картами, Відень, наклад Наук. Тов. ім. Шевченка, Фрейтаґ і Берндт, 1918. 2. Стінна карта східньої півкулі. 3. Стінна карта західньої півкулі. 4.Стінна карта Европи. 5. Стінна карта Азії. 6. Стінна карта Африки. 7. Стінна карта Північної Америки. 8. Стінна карта Південної Америки. 9. Стінна карта Австралії й Океанії. [2.–9. накладом Тов. Вернигора, Відень, Фрейтаґ і Берндт, 1920.] 10. Малий статистичний атляс України, 10 карт 1:5,000.000, наклад вид. „По світу“, готовий до друку. 11. Історичний атляс України на спілку з др. І. Крипяхевичем, 12 карт 1:5,000.000, готовий до друку та накладчика не має. 12. Зладив нове видання статистичного плякату „Україна“ Г. Гасенка, Відень, Рейссер, 1920.
II. Розвідки і книжки. 13. Die podolische Platte in Galizien, Festschrift v. A. Penck, Stuttgart 1919, Engelhorn. 14. Проблєми географії України, В. I, ст. 85, 8° в Збірнику мат. прир. секції Наук. Тов. ім. Шевченка, т. XIX, Львів 1919. 15. Das ukrainische Problem und die Großmächte, 20 арк. друку, дві мапи. Друкується саме на німецькій, французькій і англійській мові. 16. Огляд національної терріторії України, 5 арк. друку, 1 мапа, 1:5,000.000. 17. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії, 12 арк, друку, 1 мапа. [15.–17. готові до друку, наклад дра В. Бриндзана.] 18. Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл, Київ–Львів–Відень 1919, накладом тов. Вернигора, 191 ст., 8°, 1 мапа. 19. Початкова ґеоґрафія для середніх шкіл, 10 арк. друку. 20. Географія позаевропейських країв, 10 арк. друку. [19. і 20. готові до друку й замовлені накладнею.]
Приготовляю до друку: 21. „Україна в числах“ на спілку з д. Ігорем Федівом. (Перша статистика України, 15–20 арк. друку, табелі й діяґрами, майже готова та накладця кат ма!) 22. Друге справлене й розширене видання короткої ґеоґрафії України (30 арк. друку, 6–10 карт). Про написані мною в цім часі меморанда, експертізи, часописні статті й не згадую. Прохаю Громаду порахувати сторінки друку ціх бідолашних праць, розділити їх на місяці й дні й оцінити чи багато було в мене часу „спати на запічку“, коли инші „працювали, працювали!“?
Пише д. Шелухин: „добре зробили, що не покликали п. Степана Рудницького“. І я кажу що добре! Це одинокий passus, якого правдивість визнаю з цілого листу д. Шелухина. Бо: 1. я дійсно іґнорант у такій науці, яку репрезентує д. Шелухин і зібрані з ним разом у Парижі „спеціялісти“, тож ніяк не змігбим у такому гурті зробити чогонебудь корисного для рідної справи. 2. Наслідком „непокликання“ мене я мав час на продуктивну культурну роботу, написав пару наукових розвідок, зробив пару підручників і карт для наших бідолашних шкіл, подихав трішки науковим повітрям у наукових товариствах, інстітутах,, бібліотеках Відня…
І що найважніще… не їв „пирога“! Д. Шелухин, закидаючи мені, що я „не біг рятувати“, забуває, що при пожежі все є „фахові“ рятівники і такі, що „вміють“ пожежу гасити й такі, що переважно „гріють руки“. Оці фахові рятівники (не беруся судити чи першої, чи другої сорти) не допустили мене „нефаховця“ рятувати. За це я їм до гробової дошки вдячний. Бо не потрібую бути співвідповідальним за злочинно легкодушну діяльність, яка так дорого, так страшно дорого коштувала, бідолашний український народ! І — utinam falsus vates sim — ще коштуватиме!!!
Відень, 21. червня 1920.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|