Воля (часопис)/1920/3/1/Спомини Гінденбурґа
| ◀ „Чесним з собою“ | Воля, Т. 3, Ч. 1 під ред. Віктора Піснячевського Спомини Гінденбурґа (Осип Назарук) |
Огляд міжнародньої політики ▶ |
|
Осип Назарук.
Поминаємо ту частину споминів, яка займається участю автора в війнах проти Австрії 1866 р. і проти Франції 1870 р. Одначе годиться згадати те, що підчеркує Гінденбурґ у тім часі, а саме, що пруський офіцерський стан був убогий і що це було добре. Тільки моральна свідомість особливого відношення до королівського дому заступала йому матеріяльні недостачі.
В році 1873 стає Гінденбурґ учнем військової академії, де між професорами знов зустрічає згаданого вище Віттіха, вже майором. Тут пізнається з пізніщими ґенералами фон Більовом, фон Ейхгорном і фон Бернгарді'м, а за посередництвом одного з принців — з ріжними ученими й державними мужами, що мали великий вплив на розвиток його ума й знання.
По скінченню академії знов вернув на пів року до полку, а весною 1877 приділено його до ґенерального штабу, якого шефом був строгий ґенерал ґраф Мольтке, якого армія дуже поважала. Гінденбурґ мав тоді літ 30. В 31 році життя іменовано його сотником.
Вже тоді офіцерів німецького ґенерального штабу вишколювано так, щоб у війні всі висщі команди могли мати один напрям і щоб немов один флюід думки. Першим услівям, якого вимагали від офіцера ґенерального штабу, було те, щоб він не виступав в публичнім життю ні як особа, ні навіть індівідуальною діяльністю. А мета цього була, щоб він привик ділати в тіні, де ніхто на нього не дивиться. Значить, щоб привик все бути більшим, чим другі можуть це припускати. (Порівнаймо з цим методом виступи нащих отаманів, котрі тілько й роблять, що „виступають публично“, щоб видаватися більшими, чим в дійсности та мізерія єсть. — О. Н.)
Так вихований ґенеральний штаб — пише Гінденбурґ — умів сповняти своє незвичайно важке завдання: його праця до самого кінця була майстерська, а найпочесніше свідоцтво виставив йому ворог тим, що в умовах миру зажадав розвязання того штабу.
Службу в німецькім ґенеральнім штабі уважали за рід таємної науки. Тимчасом в ній не було нічого подібного. Як вся німецька воєнна діяльність, так і служба ґенерального штабу полягала тільки на приміненню здорового розуму до даного випадку, причім сплітано 1. висшу думку, 2. совісну працю і 3. всяку можливу дрібну роботу. Я знав не одного дуже здібного офіцера, який ізза недостачі нахилу до цього третього роду роботи не надавався на офіцера ґенерального штабу, а коли його держали, то був шкідливий для війська.
Як наймолодший офіцер ґенерального штабу мав Гінденбурґ приділений собі головно цей третій рід праці. З початку я розчарувався. Але згодом переконався, без цього третього роду роботи неможливе переведення в життя великих плянів і думок — тай полюбив цю роботу. Тільки при щорічних подорожах ґенерального штабу міг займатися більшими справами як помічник шефа корпусу. М. и. брав участь в подорожі ґен. Вальдерзе по кріпостях. Його командантом був ґенерал кавалєрії фон Вейгерн, досвідчений солдат і першокласний їздець. Основне, практичне вишколення в службі ґенерального штабу завдячує Гінденбурґ двом шефам ґенерального штабу: полковникові фон Петерсдорфові й підполковникові фон Цінглєрові.
В часі цісарських маневрів 1879 р. пізнав Гінденбурґ російського ґенерала Скобелева, що тоді (по турецькій війні) був на верху своєї слави. Робив вражіння безоглядно енерґійного, свіжого й дуже здібного висшого офіцера. Але неприємно чванився.
Оженився Гінденбурґ в Штетині з дочкою ґенерала фон Шперлінґа, який помер зараз по французькій війні. В своїй жінці знайшов кохаючу подругу, яка вірно й невтомно ділила з ним всю радість і біль життя, всі клопоти й працю тай була його найлучшим приятелем і товаришем. Вона подарувала йому сина і дві дочки. Син сповнив свій обовязок в цій війні як офіцер ґенеральнбго штабу, а зяті також стояли перед ворогом.
В році 1881 приділено його до першої дивізії в Кеніґсберґу, від штабу котрої пішов по 3 роках до 58 полку як шеф сотні в Познанщині. Сотня ця була майже виключно зложена з Поляків. А що Гінденбурґ по польськи не уміє, отож переконався, як при таких умовах трудно виховувати і вчити солдатів. На загал були це люде пильні, слухняні й — що підчеркує це — навіть привязані, розуміється, коли за них дбалося. Правда, крали й пили сильніше. Але причина цього не так у меншій моральній вартости, як у занедбанім вихованню. Теперішні погляди Гінденбурґа на Поляків погіршилися через те, що вони тепер показалися жорстокими супроти безборонних. Цього він по них бувби не сподівався тоді.
Гінденбурґ так полюбив свою малу службу в сотні, що дуже тяжко було йому покидати її, хоч поворот до ґенерального штабу був для нього корисніший.
А вернув до нього в році 1885 і невдовзі став майором. В рік опісля пізнав вперве пізнішого цісаря Вільгельма II.
В армії безмежною пошаною тішився тоді ґенерал Мольтке, благородний ідеаліст, з ідеальною головою цезара, великий духом і характером, що працював для своєї держави без найменшого огляду на свою особу. По думці Гінденбурґа німецький нарід не видав більшої особистости, яка в такій мірі лучилаб в собі всі ці прикмети. Він характеризує його ще такими „подіями“:
Раз на приняттю по столі ґрупа офіцерів оглядала картину, що представляла боєвище під Кенігрецом в хвилі, коли принц Фрідріх Карло зустрівся з кронпринцом і сказав до нього:
— „Богу дякувати, що ти надійшов (з військом), бо інакше зі мною булоб зле.“
Сцену цю переповів присутним ґенерал Вінтерфельд, який її пережив. Мольтке крутився по кімнаті за сиґаркою. Почувши, що сказав Вінтерфельд, трьома великими кроками приступив і гострим тоном сказав:
— „Цего принц не потребував говорити! Бо він знав, що кронпринц одержав наказ і коло полудня мав з’явитись на боєвищі. Цим побіда була забезпечена.“
Сказавши це, обернувся й пішов знов шукати сиґарки.
Ще краще проявляється та спартанська черта маломовности ґен. Мольтке при таких нагодах:В день уродин цісаря заложилися два штабові офіцери о те, чи тост, який внесе Мольтке на честь цісаря, разом з промовою матиме більше як 10 слів, чи менче. Перший програв, бо Мольтке сказав тільки 4 слова: „Мої панове! Цісареві — слава!“ На другий рік знов був такий сам заклад. Але цим разом виграла противна сторона. Бо Мольтке сказав „промову“, зложену з — 11 слів: „Мої панове! Його цісарській і королівській величности желаємо многих, славних літ!“
Але там, де треба було говорити, Мольтке зовсім не був маломовний. Це все наводимо тому, щоб погадати,, в якій атмосфері жив Гінденбурґ і — щоб читач міг порівняти з ним — — наших балакунів в титулами отаманів, шефів штабів і т. д.
Пять літ був Гінденбурґ професором тактики в військовій академії. Але ще рівночасно мусів виконувати й иншу службу, отож день з 24 годин видавався йому за коротким. За найздібніших своїх учеників уважає Лявенштейна, Літвіца, Фрейтаґ-Льогінґговена, Штейна і Гітіє (Hutier). Пізніші турецькі ґенерали Шакір-бей і Тевфік-Ефенді теж його учні. Опісля був Гінденбурґ секційним шефом в міністерстві війни. Це бюрократичне заняття не було йому по нутру, але для його фахової освіти дуже придалося, бо він опісля добре розумів і цей механізм, звязаний з військом і війною.
В році 1893 став командіром 91 полку інфантерії. Становище полковника уважає він найкращим в армії. Бо полк це носитель традиції війська, а командір полку може йому надати „печать свого духа“. (Розуміється, коли це дійсний полковник і має дійсний полк, а не так як у нас на Україні, де що другий прапорщик не соромиться, називати себе полковником — О. Н.).
В році 1896 став Гінденбурґ шефом ґенерального штабу VIII армії (над Рейном, де жив гарно й весело). В 4 роки потому, маючи літ 53, одержав як командір дивізії, перший раз змогу зовсім самостійно руководити трьома родами зброі. Становище дивізіонера уважає він уже таким, яке підносить його понад дрібнішу працю. В 56 році життя став командиром IV корпусу. Це становище називає Гінденбурґ „безмежно відповідальним“ і подібним до полковницького, тільки в вишій мірі. На тім становищі держать там звичайно довше. Він займав його понад 8 літ. Цей корпус підлягав інспекції баварського принца Лєопольда, „доброго вожда й знаменитого солдата“. (Він у великій війні мимо того, що мав більше літ служби чим Гінденбурґ, був опісля підчинений Гінденбурґові).
На війну не заносилося. Гінденбурґ діпняв більше, чим надіявся. І в 64 році життя, на 3 роки перед великою війною, подався в відставку, щоби зробити місце для вишколення молодший сил.
Ми нарочно так подрібно передали військову карієру Гінденбурґа, щоб звернути увагу наших отаманів, як в дійсних арміях доходить чоловік до ґенеральського степеня. У нас майже кожний унтєр уважає себе особисто покривдженим і „обидженим Україною“, коли його не роблять отаманом.
Не дивниця, що по богатім у досвід, робучім життю, по праці на всіх без виїмку полях військової штуки (не виключаючи військового бюрократизму в міністерстві) мав Гінденбурґ добрий і докладний вгляд в складний організм армії і повне розуміння її. Досвід свого робучого життя збирає коротко ось як: „В військовім ділі більше варта притомність ума і твердість характеру, чим навіть остре вишколення думки. Через удосконалення зброї війна не тратить своїх грубих форм. Вона не терпить переформування людської натури ні надмірно вицелізування військового виховання. Головна річ: виховати людину на міцну волею індівідуальність. Армії в часі мира закидають непродуктивність. Це слушно, коли під продуктивністю розуміти творення матеріяльних вартостей. Але неслушно, коли дивитися на армію як на школу волі й діла, як на джерело довіря до себе й внутрішньої сили, організаторського духа, який опісля відбивається корисно в цілім народі — і в його рільництві і в промислі і в торговлі і в ремеслі і в техніці і навіть в науці. Військо вчить, що благословенний народ, у якім один уміє підпорядкуватися другому для добра загалу! На боєвищах Европи, Азії й Африки зложив німецький старшина й солдат докази, що добре було німецьке військове виховання. Серед найтяжших обставиш і тягарів ядро цего війська було й остало морально, етично — здорове. І тому доросло до свого завдання. Саможертва його полягає не на тім, що „я мушу“, тільки на тім, що „я хочу“. В світі можна бути або молотом або ковадлом. Нарід, який не має доброго війська, мусить стати ковадлом. Всяке шукання инших способів витворення орґанізаційного змислу доведе тільки до спустошення духових, етичних вартостей, а в слід за цим до повної безплідности і пустки.“
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|