Воля (часопис)/1921/2/2/З Підкарпатської України
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Голяндці на Україні | Воля, Т. 2, Ч. 2 під ред. Віктор Піснячевський З Підкарпатської України (Іван Фокшай) |
Подорож до Парижу ▶ |
|
Іван Фокшай.
Дня 16. марта вислав ґубернатор Підкарпатської України, Д-р Гр. Жаткович, спеціяльного курієра до през. Ч. Сл. Республіки, Масарика і переслав йому велику записку, в котрій представив історичний перебіг унії Підкарпатських Русинів з Чесько-Словацькою Державою, справу іменованя Директорії і іменованя його самого на ґубернатора, а дальше ті трудности, які чеська влада вже майже два роки йому робить в переведенню автономії, приреченої Підкарпатським Русинам в договорі з одної сторони межи ними а Чехами, заключенім в Філядельфії, дня 26. жовтня 1918. р., — з другої сторони в договорі між Чесько-Словацькою Республикою і Великими Державами, заключенім у виконанню 57 артикулу Сан-Жерменського договору.
Підносячи особливо з натиском, що з вини чесько-слов. влади досі не скликано автономного сойму Підкарпатської Руси, не переведено виборів до палати послів і сенату в Празі і не віддано укр. земель, прилучених безправно до Словакії, Д-р Гр. Жаткович зложив уряд ґубернатора Підкарпаття до рук през. Масарика.
Слідуючого дня відбулося у Д-ра Жатковича приняття, на котрім явилися всі вищі достойники Підкарпаття, між ними і франц. ґенерал Парі, а дальше всі визначнійші місцеві українські діячі.
Тоді то забрав голос сам ґубернатор і подав зібраним до відома свою резиґнацію і причини, котрі його до того довели, а іменно, перешкоди, які йому роблять вищі чсл. уряди. Він резиґнує не тому, — сказав він, — щоби звільнитися від народньої роботи, а тому, щоби мати вільну руку в переведенню завдання, яке перед собою поставив, а то : Чесько-словацько-українська („руська“) федерація, в котрій Підкарпаття мусить дістати свої справедливі границі і свою повну автономію на полі політичнім, культурнім, економічнім і адміністративнім.
Заява дуже сконстернувала присутних чеських діячів, тимбільше, що аж надто добре є їм знані близькі звязки, які має Д-р Жаткович з головними провідниками Антанти. Предвиджуючи вже перед тим, що Д-р Жаткович буде примушений взятися до більше рішучих способів в обороні прав Підкарпаття, чеські „махери“ старалися вже перед тим підставити Д-ру Жатковичу стільця, а хоч самі великі ґерманофоби, ужили до тої ціли німецького Жидка Каца, котрий рівночасно в „Prager Tagblat'i“, у віденській „Neue Freie Presse“ і в одній берлінській (!) ґазеті накинувся в нечуваний спосіб на Д-ра Жатковича. Найголовнійші арґументи взяті так і видко прямо з уст чеських бюрократів слабшої марки, котрі хоч удають великих славянофілів і сидять вже два роки на Підкарпаттю, не вивчилися ані літературної української мови, ані навіть місцевого українського говору. Пражсько-німецький Еврейчик позволяє собі на ріжні кепські „віци“ на рахунок тутешньої урядової „руської“ мови і говорить про ту матерію справді мов coecus de coloribus. А прецінь його інформатори моглиби легко навчитися літературної української мови от хочби з тих десяток томів австрійського „Вістника законів державних“ українського видання, в котрих кождий і найменший і найбільший закон (нпр. цивільна процедура) та розпорядок є в поправній українській мові напечатані. Чехи опирають рівнож свою бюрократичну номенклятуру на чеськім виданню того вістника. Але щоби від чеських славянофілів Школи Крамаржа домагатися науки якоїсь братньої славянської мови — це булоб трохи забогато.
Дальше закидує Кац Д-рови Жатковичови, що він більше бореться з мадяронами, ніж з пошестями, що десяткують людність Підкарпаття. Та тут знов вина не по стороні Жатковича, а по стороні Кацових інформаторів та їх близьких союзників. Найбільшим виновником прямо роспучливого санітарного стану є ніхто инший як заступник міністра здоровля в Празі Д-р Семерад, котрий колись учився в Москві у проф. Бехтерева і звідтам вивіз прямо скажену ненависть до українства. Ніякий лікар, що є підозрілий о українство, не сміє дістати посади на Підкарпаттю. Д-рови Балакінови поставив Семерад виразно умову, щоби зрікся „українського сепаратизму“, і дістане посаду. Д-р Чабак вже був іменований, але „на щастє“ довідалися завчасу, що він свідомий Українець, і іменованє його скасовано було. Так само не дано посади Докторові П-ні Марітчаковій (її чоловік також лікар), хоча тисячі наших жінок у верховинських горах мруть в наслідок недостачі лікарської помочі. Через це П-ні Марітчак мусіла виїхати на Буковину. Тиф плямистий шириться в застрашаючий спосіб, особливо в Мармарошчині, а пан Семерад і його alter ego Словак і завзятий українофоб Д-р Доскарж в Ужгороді тільки і жури мають, щоби не допустити лікарів Українців на Підкарпаття. Коли взяти під увагу, що властиво Д-р Жаткович, як ґубернатор, ніякої власти не мав, сповняв тільки репрезентативні чинности, а властивим правителем був віцеґубернатор, — Чех Еренфельд, то показується, що писанина пражського „шрайбїнґелеса“ була лише подиктована злобою його інформаторів, що хотілиби скинути з себе вину демонстративної демісії Жатковича.
Будь, що будь наша суспільність зрозуміла добре інтенції Д-ра Жатковича; і коли 17. марта підчас представлення в нашім театрі кошовий „Січи“ Ст. Клочурак оголосив публиці його уступлення, всі присутні піднялися з місць і устроїли демонстрацію в честь дотеперішнього ґубернатора.
Як звісно, одним з завдань його було і є звільнення Українців, що проти всякого права зістали віддані на поталу Словакам, а є їх до 160 тисяч. Живуть вони в Земплинській, Шарижській, Спижській жупах і в тій части Ужгородської, котру віддано Словакії.
Словацька інтеліґенція, хоч сама до недавна терпіла страшний мадярський утиск, тепер, визволившися з під нього, кинулася зі скаженим завзяттям на українську людність, та стосує до неї безглядно ті мадярські методи, від котрих до недавна терпіла сама на власній шкірі. І так передовсім не допускається української мови до шкіл, а першою заповіддю премудрих словацьких політиків є „на Словаччині нема ніяких Русинів“!
Таку паролю оголосив цілком публично Д-р Михайло Слявік, земплинський жупан в Михайлівцях. Він своїм указом з 4. лютого с. р. ствердив, що на Словаччині взагалі нема Русинів, а є хиба Росіяне, а Русинів видумали мадярони, щоби в той спосіб „говорячих земплинською мовою Словаків“ (то є попросту Русинів) відтягнути від решти Словаків і тим лекше їх помадярщити. Як бачимо не аби яка мудрість пана Слявіка, знана нам впрочім вже попередно з Мукачева, як представника того напряму, що, мовляв, таких анальфабетів, як Русини, легко буде зчехізувати. Ой небоже! — не з'їли нас Мадяри за 600 літ пановання над нами, не з'їсте і ви! Що більше: ви не з'їсте навіть тих півтора міліона Словаків, котрим на разі помагаєте нас нищити! Шкода всяких ваших старань о їх зчехізовання! Ви хопилися того факту, що по упадку Гусситизму в Чехах він перенісся на Словаччину і приніс тамтуди чеське письменство, обряд і школи (у Vlček: Déjiny literatury slovenskej) ; але від того часу Словаки всіма силами стараються отрястись з чеських впливів і витворити свою власну культуру. Навіть пів міліона словацьких протестантів, що по думці Чамбеля мали би бути основою чеської культури між Словаками, і ті стоять тепер на чисто словацькім національнім становищі.
Коли Словаки домагаються свого власного автономного сойму, то ви їм відповідаєте, що сойми у вашій державі (от як нпр. моравський або шлеський) знесені. Однак не прикидуйтеся наївними! Глинці, ані тим менше Жатковичеви не йде о сойми в роді давних австрійських „ляндтаґів“, але прямо о парляменти автономних держав, злучених в одну федеративну чесько-словацько-українську (руську) Республику. Стара Австрія не хотіла на таку державну концепцію згодитись і розлетілась. Нехай же це буде грізним memento для ваших імперіялістів, котрі в наслідок надзвичайних успіхів уміркованої політики Масарика, втратили під впливом Крамаржа рівновагу ума і мріють не лиш про „єдиную-недѣлиму" на трупах України і Білої Руси, до чого їх руки на щастя за короткі, але і про чехізацію Словаччини та Підкарпаття, до чого, як їм здається, їх пальці саме вистарчають. Однак і це велика ошибка, бо шовінізм словацький розвивається з кождим днем більше, а рівночасно росте і ненависть Словаків до Чехів. Вправді так завзято переслідуваний Чехами, словацький посол, о. Глінка, заявив 27. січня в парляменті, що він і його товариші бажають лише автономії, а не розбиття республики, але пос. Юріґа підніс вже 10. січня, що його „людова“ партія в борбі о автономію готова сполучитися з ким небудь, хочби той хто небудь знаходився і по за границями чесько-словацької республіки. Очевидна річ, що Юріґа мав тут на меті Мадярів та Поляків.
Такі заяви не позістають без впливу на словацьку масу, котра між иншим і з тої причини є дуже люта на Чехів, що вони залюбки говорять про „чесько-словенський“ народ і про „чесько-словенську мову“. Після Словаків, є це неправда, бо після їх думки є два народи: чеський і словацький, та дві мови: чеська і словацька. І справді, такі штучки ужиті навіть до того в тексті законів Чсл. республіки, ні на що не придадуться і лишень безпотрібно дразнять Словаків. Таку саму провокаційну штуку переперли в парляменті Крамарж і його сопартійники, називаючи наш край в тексті законів „Prikarpaská Rus“, що по чеськи значить тільки, що Прикарпатьска Росія. Вибивається це ще більше на верх в урядовім німецькім переводі чеських законів, де нашу країну зветься таки вже прямо: „Karpatenrußland“. А німецькі ґазети, а навіть такий пан Кац в своїй наївности зовуть рівнож наш край „Karpatenrußland“; хоч цей „Karpatenrußland“ віддалений кілька тисяч кільометрів від Росії і хоча такою номенклятурою вони лишень пускають воду на млин п. Крамаржа et Comp. Таке прозивання нашого краю Чехами є тяжкою обидою для нас; як обидою є факт, що орґан мін. Бенеша „Čas“ бере в оборону такого провокатора, як др Слявік (котрий ще до того на ново впроваджує останки панщини „роковини“ і „коблини“), як не меншою образою і прямо провокацією є те, що в ґімназіях ужгородській і мукачівській є викладовою мовою доси мова російська! Яким правом сміють Чехи учити наших дітей такою їм цілком незрозумілою і чужою мовою?! Як би ще намість того учено мовою чеською, то це би було ще зрозуміле, бо це мова центральних урядів держави, до котрої наша країна належить. Але змушувати наші діти до мови народа, віддаленого від нас кількома тисячами кільометрів, це є і безсмислиця проста і прямо інфамія. Бо чомуж в такім случаю не вчити радше мови кроацької, то є, народа, що далеко ближче від нас жиє, як Москалі, а надто з нашою республікою творить так звану „малу Антанту“?! А тим часом наш народ робиться предметом вівесекції, якої доконує на нім здитиніла „бабушка русскої революції“, котра видуривши від американського червоного хреста чверть міліона чеських корон, закладає тепер, підбештана галицькими москвофілами, у нашій країні кілька приютів для наших дітий, де російською мовою буде виховуватися насильно національних зрадників — яничарів.
І це все терпить центральний чеський уряд і такі люде, яким був попередній міністр просвіти Габрман (соц.-демократ) і такий поступовець, як державний секретар проф. др. Дртіна (реаліст), хоч професори пражського університету вирішили вже давно, що мова нашого народа є українська, і хоч в народних школах і справді та мова є викладовою. Але на жаль, референтом від середних шкіл є в Ужгороді др. Бескид jun. звісний кацап, котрий собі робить, що хоче. Др. Жаткович, не маючи ніякої власти, не міг з тим паном зробити порядку, а віцегубернатор Еренфельд прямо попирає його.
Ми розуміємо, що центральна чеська влада в Празі має богато клопотів; тимбільше, що наша держава зі всіх сторін загрожена ворожо настроєними сусідами. Однак, ще перед двома роками кликав Чех, Яромір Нечас, що знає добре українське питання до своїх краянів: „Neuzavirejte kruh našich nepřatel!“ Та ця щира осторога відбилася мов горох від стіни від чеських мозґів, затроєних мікробами крамаржівської ідеольоґії.
Провідники чеського народа давали українським політикам в справі нашого Підкарпаття нераз дуже далекосяглі заяви. Вони знають, що звернувши проти себе Підкарпаття, тим самим звернули би і настроїли проти себе так національно свідому галицьку Україну, та замкнули собі доступ до України Великої та до Росії. Але ці поменші бюрократичні чеські королики, запаморочені крамаржівськими фразами, зрозуміти не годні і своїм тупим москвофільством провокують нас на каждім кроці. І ось 25. цьвітня вибирається до Ужгороду 1200 чеських Соколів, котрі поділяться на дві ґрупи і в Ужгороді, Мункачеві та Густі устроять сокільські свята. Є то прямо „propagačna“ поїздка Соколів, котрі є головною основою москвофільських партій Крамаржа та Кльофача. А вже-ж головою Соколів, є права рука Крамаржа др. Шайнер. Знов заступником голови Сокола в Ужгороді є звісний кацапський аґітатор з Черновець, Цурканович. Через це тенденції чеських Соколів є аж надто кождому ясні. Та мимо того знаходяться між тутешніми Українцями з Галичини люде, котрі, чи то з наївности, чи з принесеного еще з Галичини лизунства перед каждою „владзою“, зачали і собі закладати на нашім Підкарпаттю — Соколів. Є це поступовання, недаючеся прямо скваліфікувати; бо-ж де би ми і не були, то наш фронт мусить бути одностайний, на всіх українських землях. І коли Чехи, Поляки і Москалі мають Соколів, то вже сам інстинкт самозаховавчий повинен нам казати поставити по нашім боці щось цілком своєрідного, відповідаючого нашим традиціям. А такою інституцією є власне наші „Січи“, котрі так велику службу відслужили на Галицькій, а почасти і на Великій Україні. Це взагалі найбільше популярні наші товариства на всіх наших землях, а навіть і за морем. Чеський уряд, помимо шалених інтриґ кацапів, затвердив статути „Січи“ в Ужгороді і тим самим була дана можність закладати ті товариства по всім закутинам нашого Підкарпаття. Це знав дуже добре пан Алиськевич в Береґсасі, але прецінь перенюхуючи настрій нової своєї „владзи“, зломив національний фронт і заложив враз зі своїм штабом з Береґсасі — „Сокола“. Такі вчинки мусять бути найрішучійше напятноване, тимбільше, що Чехи, як це їм треба признати, вміють шанувати інституції других славянських народів і відносяться до них симпатично. І річ певна, що якби на стрічу чеським „Соколам“ вийшли наші українські „Січи“, Чехи мусіли би числитися з тим фактом, та мусіли би опустити дещо зі свого тупого москвофільства. Тому крайний час зірвати зі системою лизунства, перенесеного з Галичини на наше Підкарпаття, і перейти до усталено одноцільного українського фронту. Маємо вже „Просвіти“, театр, „Надію“, „Кооперативний Союз“ і т. д. тепер пора, і то невідклична, взятися до січової роботи. Тисяч двіста Чехів їде до нас аж з Праги, а чи ми тут на рідній земли і справді негодні воздвигнути того, що відповідає і нашому народному духови і нашій історичній традиції!! —
На закінчення ще кілька слів до братів — Чехів: Браття, „vy jste na velikem omyli“ — коли думаєте, що нас ви годні змосковщити, зісловаччити або зчехізувати! Такою роботою підриваєте ви лише основи вашої власної Республіки, котрої добро, а вже-ж передовсім вам, повинно лежати на серцю. Що до Словаків, то ви вже поволі опамятуєтеся; а цього доказом, от хоч би перевід на словацьку мову книжки Їраска: „Bratrstvi“, що його казало зладити пражське міністерство просвіти. Це гарно, хоч тертя між обома народами не зменшить, тимбільше, що оба народи безпосередньо сусідують з собою.
Але наші оба народи з собою безпосередньо не сусідують, безпосереднього тертя між ними нема, то тим більша дружба і братерство можуть бути між нами. „Neuzavirejte kruh vašich nepřatel!“ Не дразніть і не ображайте нас оспорюванням самостійности нашої нації! — Зробіть кінець насильствам над нашими дітьми московською мовою! Зробіть кінець з провокаторами, в роді Семерада та Слявіка!
Ужгород, в марті 1921. р.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|