Вояк і царірна

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вояк і царірна
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Був собі куркуль і мав він палац, коло того палацу стояв пост, як звичайно. Але була там принцеса, і до неї ходив один цивільний, але як? Через двері не міг перейти, бо пост ходить. Так принцеса вікно відчиняла на першому поверсі, й він до неї залізав через віко. Так він ходив довгий час, і пост стояв часто на варті, єго кілька разів бачили. Коли пост прийшов до казарми по службі, розказали офіцеру, і вони почали радитися, якого збитку зробити тому цивільному.

Отже, треба було йти на пост, і вояк каже офіцеру:

- Пане офіцере, ви йдіть на моє місце, постійте на посту пару годин, а я буду стукати у вікно і піду до принцеси.

Так і зробив. Прийшов під вікно, дав знак, котрий знав від того цивільного, принцеса відчинила вікно, спустила мотузку і жовнір виліз по мотузці через вікно до кімнати. Як прийшов до кімнати, голос змінив, як то він - цивільний. Принцеса зараз поставила єму підвечірок, він поїв собі й розмовляв з принцесою на різні речі. Покохався з нею й вона дала єму свій перстень. Втім надходить цивільний під вікно й голос свій подав, аби вона відчинила вікно й впустила його. А вона каже:

- Хто там стукає? То певно пост! І каже до вояка:

- Візьми під ліжком орнал, кинь на него через вікно й нехай він йде звідси.

Він взяв орнал, відчинив вікно, пустив через вікно просто на голову й запаскудив єго цілком. Розгніваний цивільний пішов додому, а жовнір по недовгім часі покохався з нею, попрощався й спустився по штрику на землю і пішов до своєї служби.

На другий день вийшла принцеса в місто погуляти, а цивільний поза парканом собі гуляє та гнівається на неї, тому що вона ему таке зробила. А принцеса питає:

- Що таке сталося?

Та дуже здивувалася тому, що її змогли так зрадити. Вона прийшла додому і каже своєму батькові:

- Я була на прогулянці й загубила свій перстень золотий. Батько наказав оголосити, що той, хто знайшов перстень і принесе єго, буде за зятя;/ цісаря. Але вояк не міг сам принести перстень, дав єго офіцерові, а той одягнувся у парадне й поніс перстень до принцеси. Прийшов до неї й каже, що він знайшов перстень. А вона подивилася на него і вдарила єго пару раз у писок, вигнала єго від себе і сказала:

- Нехай той принесе, хто взяв.

Прийшов офіцер додому, дав перстень лейтенанту, аби той приніс до неї перстень.

Лейтенант одягнувся у парадне, поніс до принцеси перстень і каже, що він єго знайшов. А вона єго в писок й вигнала: "Нехай той принесе, хто взяв!“ Тепер припало йти аферисту й нести перстень. Вбрали єго чисто у парадне й випровадили з перснем. І приніс він перстень до принцеси й каже їй, що то він єго знайшов. Як побачила вона єго, упізнала по мові: вхопила за шию, поцілувала і провела до батька й розповіла, що він знайшов перстень. Отже батько зробив єго відразу майором і оженив зі своєю донькою. І вони жили довго й дотепер живуть. Я був на їхнім шлюбі.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Тимка Яремка в 1895 році.

Стиль запису збережено.