Вячеслав Липинський – відновитель державної ідеольоґії України/Що таке Монарх? Або: Чи хочете мати свою Державу?

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Що таке Монарх?

Або: ЧИ ХОЧЕТЕ МАТИ СВОЮ ДЕРЖАВУ?

 „Де зачинається шуканє правди, там все зачинається життє.
Як тільки кінчиться шуканє правди, кінчиться життє“.

Джон Рескін.

ВСТУП.

Устрій людства, вдарений великою війною, очевидно хитається. Се бачать державні мужі великих народів. Англійський премієр сказав недавно, що найгірші наслідки війни ще не зачали показуватися. Се значить, що дотеперішний порядок може бути навіть розвалений. Що буде дальше? Большевизм уже збанкротував ідейно і практично. А се значить, що не він укріпить новий лад. Т. зв. „демократія” розкладається скрізь. Американська преса постійно пише про страшну корупцію (зіпсуттє), що розкладає всі республики без виїмку. Супроти того всі думаючі люде всіх народів шукають чогось нового й постійного, чогось такого, що моглиби спинити розклад держав і культури. Се „нове” мусить очевидно виростати у кождого народу з того, що кождий здібний до життя нарід уже мав. З того, що ”має бути”, не виросте ніщо, бо що „має бути”, се фантазія, пуста видумка.

Шукаємо й ми виходу з упадку для свого народу. Своєї ідеї нікому не накидаємо тому, що ідеї взагалі накинути не можна бо ідея полягає на щирім, внутрішнім переконаню. Ми оповіщуємо свою конкретну ідею й кажемо: „Хто думає, що має лучшу, нехай оповістить ту лучшу. Нехай покаже її та нехай скаже, хто і як мавби ту „лучшу” ідею не тільки репрезентувати, але й виконати”.

Наша ідея се не старий монархізм, котрий упав і дальше паде. Наша ідея се й не старе, виборне Гетьманство. Наша ідея нова, але виросла з досвідів давної та з найновійшої страшної практики, котру за нашої памяти переживає український нарід. На тій основі шукаємо життєвої правди свого народу. А хто шукає, той знаходить. І те, що знайшло наше поколіннє, представляємо тут щиро і приступно думаючим одиницям з нашого народа. Представляємо тим, котрі вже самі додумалися, що з пустого крику про „повну” свободу може бути тільки — повна руїна.

I.

Сю статтю пишемо спеціяльно для нашого робучого народу. Для селян, тяжко здираних і мучених окупантами, що збіглися на нашу землю. Пишемо для наших робітників, котрих окупанти дурять чужими брошурками. Пишемо для тих бідних скитальців, що в широкім світі не мають ніде опіки, не мають ні одного свого конзуляту, а мусять іти до чужих. Пишемо і кажемо: Перечитайте се уважно до кінця, роздумайте своїм розумом і відчувайте своїм змученим серцем.

II.

Український нарід до кінця світа не буде мати своєї держави, коли дальше буде слухати руїнників і ріжних кандидатів на панів президентів та їх аґітаторів. Бо кождий український президент скорше або пізнійше підпишеся ворогови. Зробить се навіть найлучший український президент — з тої простої причини, що наша земля за велика і занадто оточена ворогами: тому правліннє нею не під силу ніякому президентови. Правда, — є ще більші краї, в котрих якось правлять президенти. Але там се можливе тому, бо там президенти одержали по своїх монархічних урядах все готове: своїх урядників, свою поліцію, своє войсько, свою почту, словом усе. Ще не було випадку, щоб денебудь президент сотворив таку велику державу, як наша, та ще до того маючи довкруги ворогів.

III.

Велику державу творить тільки родовий Монарх-Гетьман, влада котрого переходить з батька на сина. Се доказує історія всіх великих народів у всіх частях світа, всіх рас і всіх часів.

IV.

Нарід, у котрім раз появився Монарх-Гетьман, за котрим стоїть його родове право — або мусить без ніякої дискусії признати той правний Рід, або — змиршавіє і розсиплеться порохном. Перед таким народом є тільки два шляхи: або дійти до сили зі своїм правним Монархом або дійти до розкладу і смерти без Него. Инакшого шляху нема.

V.

Смертельний шлях розкладу, страшного упокореня і гниття бачить у нас кождий своїми очима. Тому про сей шлях нема потреби ні балакати, ні думати. Бо він такий очевидний, як заржавілий гріш на долони. Отож подумаймо щиро про другий шлях, який ще нам остав: про шлях сили, шлях Гетьманський. Він стоїть так ясно перед нами як біла, мурована дорога між зеленими полями. Щож треба робити, щоб наш збідований і розбитий нарід опинився на тім твердім шляху Гетьманськім?

VI.

Щоб наш побитий і розбитий та манівцями розігнаний нарід опинився на прямім і твердім шляху Гетьманськім, — треба, щоб той нарід пізнав свого правного Гетьмана-Монарха, щоб полюбив його і з повним, цілковитим довірєм послужив тій самій святій справі Батьківщини, для якої працює наш правний Гетьман і Рід Його не від нині.

VII.

А якже ми можемо пізнати свого Гетьмана-Монарха, коли ми його ніколи не бачили, коли Він мусить бути великий пан, що вчився у високих школах, а ми люде і бідні і невчені. Так може подумати кожда щира людина. І добре, коли так думає. Якраз на сю її думку хочемо дати їй відповідь. Ясну, правдиву, щиру відповідь, про яку самі переконаєтеся, що вона наскрізь правдива. Правдива від голови до ніг. Бо кожда правдива, не калікувата відповідь-думка мусить мати голову і руки і ноги, зі всіми клепками в голові і всіми ребрами у грудях всіми пальцями і иньшими кістками та кісточками.

VIII.

Що таке монарх!

Монарх се слово грецьке, зложене з двох слів: 1) „монос” (сам) 'і 2) „архейн” — значить „бути першим”, кермувати, правити, (а не „панувати”, як звичайно думають). Те саме значіннє що „монарх” мають цілком інакші слова у ріжних народів, нпр. 1) Імператор, 2) Цісар, 3) Король, 4) Султан, 5) Шах, а у нас в давних часах 6) Князь, у новійших 7) Гетьман. Наука не відріжняє того, чи монарх мужчина, чи жінка. Се все одно. Монархічне право найперше дало рівні права жінці. Вже тисячі літ тому, коли ще жінки були скрізь невольницями, — в Монарших Родах жінка вже мала рівне і таке саме право, як мужчина. Коли у старім Єгипті монарх не мав сина, то подвійна корона Єгипту і золотий перстень монарха переходили на дочку. Монархічне право перше пошанувало жінку в управі державою.

IX.

Вже по тім однім бачите, що Монарх се не тільки Особа, але і засада або принцип. Се засада правдивої справедливосте: як мужчина має бути — то мужчина, а як жінка має бути, то жінка. Не вільно поминути жінки тому, що вона слабша і не дати їй влади, коли на неї припадає. Хочби було не знати кілько кревних і свояків мужчин. Тут не поможе мужчині ніяка аґітація. Як має бути жінка, то жінка. Так було й у нас: наша славна Княгиня Ольга, мати Святослава завойовника, правила великою державою, як знаменита Господиня.

X.

Правдою є, що ви не бачили свого Монарха. Але таксамо правдою єсть, що нема в нашім народі навіть малої дитини, котра не бачилаб діл наших Монархів і наслідків їх діл. Бо чим є кожда українська церква, в котрій Вас хрестили і до котрої Вас занесуть колись, пращатися з сим світом, —  як не ділом, що має свій початок у ділі нашого монарха Володимира Великого? Він охрестив Русь. А міг він приняти й иншу віру, нпр. жидівську або магометанську, бо ми мали тоді за сусідів не тільки христіянських Греків. Але той великий наш Монарх вибрав Христову віру. І тепер кожда наша церква, до котрої вступаєте, все одно чи вона в Европі, чи в Америці, Канаді, Бразилії або Арґентині — се тільки наслідок діла того нашого Монарха.

XI.

Та не тільки церква пригадує нам нашого монарха. Кожда буква нашого письма, котре ми тепер читаємо, се також наслідок діл наших Монархів. То вони перші разом з христовою вірою поширили і наше письменство та взагалі культуру по всіх закутках земель нашого великого народу. З тою культурою йшли: наша музика, спів, малярство, різьба, книжка словом — все, що становить нашу культуру.

XII.

Коли станете перед якимсь домом, то ніхто не потребує вас запевняти, що був майстер, котрий той дім побудував. Але є багато людей, навіть таких, що уважають себе дуже розумними, а прецінь навіть до голови їм ніколи не приходить, що й наш нарід не „зробився” сам. Вправді основи всіх народів сотворила Висша Сила. Одначе се був тільки матерял  — таксамо як глина, пісок, камінне, дерево се матерял до будови дому. Але як треба майстра, щоби з того матерялу повстав дім, таксамо треба було майстра, щоби з темних мас ріжних околиць і „племен” сотворити оден нарід. Тим Майстром був у кождого народу Монарх і Його Рід, Династія. Нема такого народу, якого не творилиб монархи, дідичні начальники.

XIII.

Возьмім під увагу перший лучший тепер республиканський нарід: він не бувби народом, якби не мав свого Уряду, своєї землі мови своєї господарки, своєї армії й т.д. Все те з’орґанізували скрізь на більшу міру Монархи, навіть мову вони уодностайнили в своїх урядах і війську бо без того бувби хаос і в мові. Під Монархістичним правліннєм повстали перші більші шляхи й міста, навіть тут, в цілій Америці. Щойно потому можливі великі републики, коли нарід перейшов уже тверду монархістичну школу (перед Монархами були тільки дрібненькі републики по містах або дикий хаос такий як у Індіян).

XIV.

Словом усі великі народи творили і кермували та правили ними — Монархи. Гірше ніж сліпий той, хто сего не бачить. Гірше ніж глухий той, хто сего не чує. Бо про се кричить тисячі літ кождий хор кождої церкви. Він не тільки хвалить Бога, Творця всеї вселенної, але пригадує також земного Монарха, котрий упорядкував хаос диких різунів і тим сотворив можливість культури. Великий був той день, коли на землі перший раз появилося берло Монарха: се був знак ладу і порядку, святий знак дисципліни і справедливого суду. Се був початок трівкої цивілізації, котра щезне як дим, колиб руїнникам удалося зломити останнє берло останного Монарха. Републики також потрібні людству, як потрібний грошеви другий бік його, як конечне відбиттє пилки від стіни. Одначе всі републики істнують тільки поти, поки блищаться ще берла Монархів. З хвилею, колиб упали берла, затріщать і впадуть також найміцнійші фундаменти републик. І людство поверне до того стану в якім було, заки підняв перший Монарх своє берло-булаву.

XV.

Хто бачить сліди людини в піску, той мусить подумати: Сюди переходила людина. Таксамо хто бачить у якімсь краю лад, порядок і культуру, той мусить сказати: Тут правило колись берло Монарха. Бо нема, не було і не буде такої країни, в якій булаб культура, котрій фундаменту не поклалиб за голови Монарха. Знає се провідна верства всіх народів світа — з виїмком одного. Той дивний нарід називається „Українці”, а його інтеліґенція думає переважно, що можна будувати камяницю від 20-го поверха згори, без ніякого фундаменту. І тому вчить народ руйнувати свій фундамент і каже йому, що з сего „буде будова”. Се таке безпідставне, що оправдати сего ніяким чином не можна. Сипким піском і глиною був кождий народ і кожде племя, заки появилися в нім наслідственні Монархи. То вони сотворили з того піску і глини міцні, цементові будови. То вони да ли підставу культурним державам так у старім світі, як і тут, в Америці.

XVI.

Все, що тут доси написано у 15 частинках сеї статті, така правда, що про неї може своїми очима і своїми ушима і своїми пальцями та ногами переконатися кождий чоловік, кожда жінка і кожда вже думаюча дитина. Бачиш велике місто? — То знай, що перше велике місто будував Монарх. Чуєш спів з церков? — То знай, що ні того співу, ні тих церков, ні взагалі ніякої культури, достойної того імени, не булоб, якби Монархи по зразку висшої Сили, котра з хаосу сотворила світ, не сотворили були міцного порядку на землі. Якби не Вони, ті представники ладу і дисципліни, то земля булаб досі в більшій части пустинею з напів дикими людоїдами. Коли пальці твої дотикають лист, який ти одержав або одержала з далекої землі, — то знай, що той лист принесла тобі почта, котру сотворила Влада Монархів. Нема ніякої великої культурної річи, котрій підстави недалиб Монархи. Бо се представники дійсного, твердого поступу людства на землі. То вони своєю силою пхали і тягнули людство до тих висот культури, на котрих воно тепер стоїть і вагається — чи йти дальше, чи падати вниз.

XVII.

А відкиж Монархи брали таку силу, що могли все те зробити? — Монарх — се представник народу. Сила народу се сила Монарха і навпаки. А народ має тільки тоді силу, коли має розум. Бо він дуже бідний, як дурний. А розум нерода полягає на дисципліні супроти своєї Влади. Все инше матиме кождий нарід, котрий має дисципліну — і нічого не матиме той нарід, котрий не знає послуху й дисципліни. З тої мудрости народів, що називається дисципліною, черпали Монархи силу. І нею будували все, що бачить, і чим живе людство. Часи змінилися тепер. Тому й форми правління міняються. Хаос, який тепер переживаємо, валить старі монархії. Але з того хаосу мусять повстати нові монархії, при котрих будуть представництва не „парляментарно-демократичні”, тільки представництва фахів, станів і кляс. Сей розвиток уже виразно видно в Італії й иньших краях. І горе тому народови, котрий завчасу не зрозуміє сили нової монархії. Він не вийде з хаосу й у неволі загине.

XVIII.

Неправдою і злобною видумкою руїнників єсть балаканє, немовби Монархи „панували”. Вони працювали, а не „панували”. В азійській країні, що називається Мезопотамія, єсть висока скеля, на котрій оден з найстарших Монархів Світаказав вирити надпис: „Я ніколи не спав по полудни” — і написав, чому не спав: бо не мав часу на спанє по полудни. А ті дискутанта, що закидають Монархам „панованє”, вечерами „дискутують”, а спять нераз цілими днями. Правдою єсть, що навіть найбільші Монархи не цуралися ніякої праці, але шанували працю і самі працювали. Наш Монарх Володимир Мономах знав аж кілька ремесел. Наш теперішний Гетьман знає всяку господарку від найбільшої до найменьшої, а син одинак скінчив уже інжинєрію і вчиться у військовій академії. Бо правдиві Монархи у кождого народа виховуюються не на пусте дискутованє. Всі сини цісаря Вільгельма, хоч мали найвисшу освіту, вчилися також ремесла. Так по правді виглядають ті великі „пани”.

XIX.

В переломових часах Монархи не тільки працюють, але й пишуть. За тисячу літ нашої історії 2. наші Монархи написали науку зі свого життя. Одну написав Володимир Мономах, а другу написав наш теперішний Гетьман Павло. Обидві ті науки дуже цінні і поучаючі. Нехайже ніхто з живих тепер Українців не каже: „Як же пізнати нашого Монарха?” Тільки нехай уважно перечитає його велику і спокійну науку, що напечатана у „Хліборобській Україні”. З тої науки пізнає, чому ми втратили свою державу і що довірєм до своєї Правної Голови, послухом і жертвенністю ми знов свою державу здобудемо.

XX.

Розум тоді єсть розумом, коли він піддається доказам. Болючим доказом єсть те, що ми утратили нашу державу через бунт. Се доказ, який ми самі бачили і пережили. У науці нашого Гетьмана знайде кождий, хто має розум, не оден доказ на те, як ту державу можна знов здобути. Тому читайте й поширяйте цікаву й поучаючу працю-науку Правного Гетьмана і Господаря нашої землі. Читайте, просвічуйтеся, орґанізуйтеся, вірте і жертвуйте! Бо се значить: хотіти Своєї Держави. А хто справді хоче, той осягне.