Вільна Україна/Велика хвиля

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Велика хвиля (1918
М. Грушевський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.


український нарід і нарешті привело його до того поневолення, до тої безрадности і упадку, в котрім він опинив ся сто літ пізнїйше.

Всї героїчні зусилля, всі жертви і заходи кращих синів України в пізнїйших десятилїтях зоставались без успіху. Російский спрут цупко тримав свою здобич, і тільки російська революція визволила нас, розтявши нервовий центр його. Ми знову стали з підданців горожанами, вільними і повноправними і можемо знову рішати про себе, становити право для себе, і будувати долю свого народу, своєї Землі. В вільній Російській республіці не може бути невільних народів, так само як не може бути невільних людей!

Сю глибоку зміну в становищу нашого народу і нас як його представників ми мусимо в повній глибині відчути і з неї відповідні виводи зробити. Минули ті обставини, коли ми мусїли виступати з петиціями, суплїками, доказувати свої права навіть на культурне самоозначеннє, навіть на такі елементарні річи як уживаннє своєї мови для своїх культурних потреб, допущенне її до научання в школі, до уживання в урядах і суді. Ще рік тому українське громадянство силкувало ся прихилити уряд і законодатні орїани до того, щоб вони звели українську справу в Росії з мертвої точки, признавши отсї елементарні домагання: занеханнє репресій відновленнє скасованої з початком війни української преси і українських організацій, заведеннє української мови в школї і в урядованню. Ні уряд, що ще вірив тоді в молсливість повного винищення українства в виїмкових обставинах війни, нї російські парламентарні круги, нї поступове російське громадянство тодї не послухали нашого голосу. Українство зістало ся на мертвій точні репресій аж до останньої хвилї. Система утисків на українство була доведена до небувалих крайностей — дійшла своего вершка, небувалого від ганебного указу 1876 року, саме в переддень революції, що переставила українську справу в зовсїм иньші обставини, на зовсім иньший ґрунт.

Нічого більш помилкового не може бути тепер, як витянути старі українські петиції й подавати їх наново правнтельству як наші домагання в данім моменті. Не може бути більшого нерозуміння хвилї, як наші старі домагання вважати мірою українських потреб в теперішности і сповненням їх думати за доводити потреби нинішнього українського житя. Те, чого ми добивали ся пять. чотири, три, навіть рік тому, колиб дане було тоді, будо б прийняте українським громадянством з щирою подякою, і дїйсно могло б мати своє знач і ниє, було б добром для нашого народу, охоронило б його від переживання тяжких хвиль останнїх лїт, улекшило б йому дальший культурний похід. Воно, розумієть ся, потрібне іі тепер, мусить бути удїлене негайно, щедрою рукою, в розмірах найбільш широких, свобідних від усяких обмежень і застережень. Але воно нїяк не може вважати ся задоволенням українських потреб, „розвяванєм українського питання“ для даного моменту, Се треба з усею рішучістю сказати про останню заяву тимчасового правительства про його спочуттю до „культурчо-няціональнаго, самоозначення народностей Росії“. Не про нього тепер річ і нікого воно тепер не інтересує на Україні. Українського питання вже нема. Є вільний, великий український нарід, який будує свою долю в нових умовах свободи.

Великі події пережиті нами зняли гальми з скритої енергії нашого народу. Як пригнетена спружина вона підносить ся перед здивованими очима чужих — і своїх.

Потреби і домагання України розгортують ся в усій широті. Найбільше неіцастє в сїй хвилі і для правительства і для провідників громадянства — се не поспіти за скорим розгортаннєм домагань моменту.

Царське правительство кінець кінцем засудило себе на смерть тим, що не могло йти з походом житя і дурило себе гадкою, що може його спинити або притримати, розложити задоволеннє навіть тих уміркованих вимог, які йому ставили ся, на безконечні часи. Так можуть себе потопити і його наступники і всі хто беруть ся кермувати народнім житєм чи нашим чи загально російським, коли будуть водити ся старими споминами про ті мінімальні жадання, які ставились в старих умових житя, в тім черпашинім поступі, котрим воно поступало.

Остерігаємо їх від сього! Ми ж в кождім разі сих помилок не можемо робити! Мусимо тримати руку на пульсі народнього житя і йти в ритм його битя. Воно тільки нам закон, йому ми мусимо коритись, його голосити всім, без огляду чи воно буде їм приємне чи нї.

Домагання, котрі висуває нинішня хвиля, можуть бути прикрою несподїванкою для богатьох. Але нема що робити! Мусимо їх ставити і проводити. Лагідно, по можиости, і тактовно, скільки є змоги, — але рішучо, рішучо, рішучо! як говорить старе приелівє: твердо що до самої річи, мягко що до форми.

Перед вагою моменту і відповідальністю, яку він кладе на всіх нас, мусять відступити на другий плян всякі иныш огляди й рахунки.

Воля нашого народу мусить бути сповнена.

Вільна Україна. Орнамент №2.png