Вільна Україна/Від слова до дїла

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Від слова до дїла (1918
М. Грушевський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.


Від слова до дїла.

Автономія — федерація! Широка автономія України в її етнографічних межах в федеративнім звязку з демократичною Російською республікою. Се наша платформа, се гасло, з котрим підіймають ся і стають безконечні лави українського війска, селянства, робітництва, молоди, інтелігенції, і з ними плїч-о-пліч все нові й нові групи иньших народностей України, з' не-українських меньшостей Української землі. Поки що відокремлені, вони що далї будуть певно ставати густійші і більші, в міру того, як буде їм виясняти ся реальна сила українства і усьвідомляти-меть ся дійсний характер його — що воно не має в собі нічого насильного, виключного, аїресивного, ніяких апетитів до пановання, гноблення чи до обмежування в правах инших народностей.

Але яким шляхом мусимо йти до тієї мети, яким способом здійснювати се гасло?

Уставленнє автономного ладу в національних територіях і федеративного устрою в Російській республіці, так само як і самої сеї республіки призначено на установчі збори Російської держави. Тимчасове правительство запевняє в своім бажанню скликати сі збори як найшвидче, але не таїть трудностей звязаних з скликаннєм їх в тих обставинах, коли величезна маса мужеської людности, найбільш цінна й активна, стоїть на фронті, в окопах, або пробуває за границями в полоні. Кінець-кінцем зістаєть ся, неясним і невідомим, як скоро можна буде скликати ті збори, чи можливо се буде ранїйше кінця війни й демобілізації армії. А до того часу — чи та програма автономії й федерації має зіставати ся тільки в формі деклярації, і ми й иньші народности та їрупи, заінтересовані в її здійсненню, будемо займати ся самою агітацією за нею та приготовлениями у о виборів до установчих зборів?

Мабуть нї! Се була б недопустима пасивність, злочинне занедбаннє, становище не згідне з духом нинішнього часу, поведение навіяне дореволюційним способом мишлення, у вчасти котрого нам н як не можна зіставатнсь!

Велика революція, пережита нами, була не тільки увільненням від царської деспотії, але й від уз того бюрократичного формалізму, що завданням своїм ставив полонити всяку інїіятиву, гальмувати всяку самодіяльність людини і громадянства. Воно, се громадянство, навнкнш ходити як віл у ярмі, ше не може відразу навикнути до самодїяльности й інїціятиви, далі жде всього з гори — щоб йому звідти щось виразно позволили (по старому принципу — що не дозволено, то, можливо й заборонене), до чогось закликали, щось за декретували. Тим часом новин лад власне чекає від громадянства, щоб воно як скорше, не гаючи ся, само організувало ся відповідно новим прінціпам свободи й самодїяльности, приноровляючи ся до обставин місцевого житя, до вимогів даного моменту, — аби скріпити новий свобідний устрій і забезпечити його від усяких лукавих замислів явних і тайних ворогів свободи й демократизму.

І так мусить бути. І ранїйше явна була неможливість правити і кермувати житєм усеї двіста мілїонової Росії, з її безконечними відмінами національностей і областей, культурних і економичнпх умов, навіть в сорозмірно спокійних обставинах і налажених формах правління. Як можна тепер, від тимчасового правительства, чекати всякого розпорядку, нормовань і декретовань усього, коли сьому правительству приходить ся розриватись між скріпленнєм фронту, занедбаного старим режімом, страшенним розвалом тилу, сотвореним тим же режімом, і укріпленнєм здобутків революції? Як можна до того всього покладати на нього ще й орґанїзацію нового жити на місцях? Очевидно, тимчасове правительство не може того всього подолати; воно чекає, щоб на місцях прихильники нового ладу, свободи й демократії орґанізовали його самі, і готово дати санкцію, приложити свою печатку до всього того, що буде зроблене в тім напрямі на місцях. Житє страшенним рухом летить вперед; що не поспіває за ним, тим самим роспадаєть ся, нищить ся і гине. Треба творити нові форми орґанїзаціи згідно з новими умовами. Робити се можуть тільки орґанїзовані сили на місцях. Тимчасове правительство се розуміє.

Ми бачимо цїлий ряд таких виступів його, де воно санкціонує ті домагання країв і народностей, які йому приносять ся. З ріжних сторін ідуть вісти, що місцеві національні більшости беруть на себе вже тепер справу орґанїзації свого краю на нових, автономних підставах в порозумінню з національними меньшостями своїх країв і з тимчасовим правительством.

В середині березня ми прочитали звістку, що литовські національні орґанїзації постановили в найблизшім часі скликати комітет, зложений з представників литовської більшости і няродностей-меньшостей сього краю (Жидів, Білорусів, Поляків і Великоросів), щоб орґанїзувати автономний лад в литовських губерніях, і тимчасове правительство дало вже на те свою принципіальну згоду. Тиждень по тім читали ми про анальоґічну постанову білоруського національного з'їзду, що вибрав виконавчий комітет і поручив йому в порозумінню з тимчасовим правительством орґанізувати урядуваннє на Білій Руси. Коло того ж заходили ся Естонці, жадаючи вилучення їх національної теріторії з дотеперішніх ґубернських поділів і уставлення на ній ґенерального комісара. Недавно були звістки і про Лотишів, про Молдаван. Роблять в тім напрямі заходи й инші народи Росії.

На великій українській території треба, розумість ся, більше часу, щоб порозумітись з иншими народами й виробити проґраму орґанізаційної роботи в спілці з ними. Але провідна лінія наша буде та сама. Ми не можемо з заложеними руками сидіти і чекати, що нам принесуть установчі збори — який там лад буде уставлений, який напрям візьме перевагу — централістичний чи федералїстилний, чи признає він автономію, якої хочемо, чи заперечить.

Як і иньші народи Росії, але ще більше, ніж котрий з них, ми навчені гірким досвідом про те, як сильно сидять централістичні змагання навіть у кращих представниках великоруської інтелігенції. Ми мусимо рахувати ся з тим, що й тепер усї наші декларативні заяви про потребу широкої національно-територіальної автономії, поки вони будуть тільки деклярацінмн, або не виходити-муть з меж фактичної українізації орґанїв місцевого самоврядування або місцевих установ, — будитимуть у тих кругах сумніви і скептичні рефлексії то до того, поскільки, мовляв, се домагаинє автономії реальне, дозріле, закорінене в житї. А у великоросійських централїстів знавдуть ся союзники і між недержавними національностями!

Ми не можемо в таких обставинах ріскувати тим, що являєть ся питанием житя і смерти в нинішніх умовах для нашого народу і для всього краю, для всеї людности його — його широкого автономією. Ми не можемо ставити сього домагання в залежність від того, чи- збереть ся на установчих зборах централі стська чи автономно-федералїстична більшість, чи автономісти федералісти потягнуть за собою иньших. Ми мусимо йти на певне.

Тільки поставивши всіх перед фактом, ми розвіємо їх сумніви — так, як реальні виступи українства в останніх тижнях примусили замовкнути старі балачки про те, що, мовляв, українство не має ґрунту в масах, і т. ин. Тільки творячи самі автономію України, українїзуючи або творячи нові орґани місцевого самоврядування, в контакті й порозумінні з иньшими народностями, обєднуючи їх спільними установами і вінчаючи обєднаннє автономним орґаном цілої України (я намічую тут плян, а не хронольоґичний порядок сеї роботи, котра повинна йти одразу знизу, зверху і з середини), ми доведемо тим самим реальність, жизненність і користність сього домагання.

Підтримуючи всею силою сеї орїанізаціі новий лад, творячи з неї міцну твердиню його, піддержуючи нею тимчасове правительство у всім, що служитиме скріпленню свободи і демократії, .ми будемо йти в контакті з ним і в сїй нашій роботі в краю. І нарешті ухваливши нову організацію краю обсдианою волею представництва України, орґанїзованого так, щоб воно дїйсно могло виявити ся волю людности всеї нашої країни, — ми не будемо з трівогою чекати висліду Установчих Зборів, як розграння якоїсь всеросійської льотерії, а будемо знати, що вони нам дадуть.

Дадуть те, що властиво по самій ідеі своїй дати повинні — останню юридичну санкцію того устрою, який виробить ся на місцях, в національних і всяких иньших областях в згодї з принципами свободи й демократизму, за порозумінням місцевих національних і класових груп, і Установчим Зборам буде предложений вже до остаточного потвердження і затвердження.

Вільна Україна. Орнамент №2.png