Вільна Україна/Повороту нема

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повороту нема (1918
М. Грушевський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.


Повороту нема.

Резолюції внесені на веелюдних зборах, громадських і партійних з'їздах, конференціях і нарадах останніх тижнів не полишають ніякого сумніву що до тої політичної плятформи, на якій обсднують ся всі активні елементи української людности. Се старе наше домаганнє широкої національно територіяльної автономії України в російській федеративній республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченнєм національних меньшостей нашої землі.

Инакше і бути не могло. Домагання народоправства і суто-демократичного ладу на Україні з відокремленій, „позмітаній“ автономній Україні, звязаній тільки федеративним звязком чи то з иншими племенами сдовянськнмн чи то з иншими народами і областями Російської держанні — се старе наше гасло. Підняте ще в 1840-х рокіх найкращими синами України: Шевченком, Костомаровим, Кулїшем, Гулаком, Білозерським і иншими, воно від того часу не переставало бути провідним мотивом української політичної мисли, орґанїзаційної роботи, культурної і громадської праці. Часами тільки воно не розгортувало ся широко і прилюдно, з причини цензурних заборон і репресій, якими старий режім Росії окружав гасла автономії і федерації. Але як тільки українське громадянство діставало змогу свобідно висловити свою гадку, воно повторяло ся неустанно всюди і завсїди: з трибуни першої і другої Думи, в пресї „днїв свободи“ і т. ин. Тепер же воно могло бути проголошено не тільки друкованим словом, але і живим — на великих зборах, маніфестаціях і в усякого рода прилюдних заявах, до котрих прилучають ся українські і не українські зібрання на місцях, заявляючи солідарність з ними і потвержуючи що се домаганнє всього українського громадянства і всіх полїтичносьвідомих верств України.

Без сумніву, воно зістанеть ся тою середньою політичною плятформою, на котрій буде йти обсднаннє людности України без ріжницї верств і народностей. Середня між проїрамою простого культурно-національного самоозначення народностей і домаганнем повної політичної незалежности.

Програма культурного самоозначення, котру недавно в одній з своїх промов необережно приняв за міру національних домагань народів Росії, і в тім і народу українського, голова нинішнього тимчасового правительства кн. Львов, тепер вже нікого на Україні не вдоволить. Ті часи, коли українському громадянству приходило ся рахувати ся з обставинами старого режіму, з неможливістю виявити масову волю українського народу до все! повноти національного життя і з тим недовірєм, яке виявляло до укра^етва, як до руху народнього, громадянство російське, минули безповоротно. Тоді не тільки уряд, а й поступове російське громадянство ставило ся до українства як до якоїсь невеликої інтелігентської купки: Її звязки з народом представляли ся сумнівними, її запевнення про потреби народцього житя приймали ся скептично. Українцям приходило ся проробляти тяжку педаґоґічну роботу над сим громадянством, по принціпу „від лекшого до трудні йшого“ висуваючи га чергу найбільш елементарні, безсумнівні для всякої, просто тільки гуманно і культурно настроєно людини. Такі були домагання українського научання в школі, допущення української мови в урядованню, суді і церкві — на линї, де українські маси стрічають ся з культурою, громадською і державною орїаґанїзацією. Воля народу не могла бути виявлена, приходило ся сї скромні домагання арґументовати більше „од розуму“. Вони повторяли ся довго, і так іще недавно, і коли були б у слухані в час, витворили б трівку моральну звязь між українським громадянством, з одного боку, російською державністю й великоруським поступовим громадянством, з Другого.

Але, на превеликий жаль, їх не слухали, поки був час. Ие послухано і в критичний момент, коли російське правительство, користаючи з війни, заходило ся знищити і викорінити українство в Галичинї і в Росії, не спиняючи ся перед найбільш вандальськими варварськими заходами. Українці не знайшли помочи і підтримки в великоруськім громадянстві ніде, — крім деяких соціалістичних груп.

Се — треба правду сказати — викликало в Українцях глибоку зневіру до російської поступовості! і демократії, до можливости, в союзі з нею, забезпечити повноту українського національного житя в рамах російської конституційности. В сю можливість українське громадянство вірило перед війною, коли завязували ся, як здавало ся, міцні звязки між ним і поступовим великоруським громадянством. Але звязки сї не витримали воєнної проби. З тим стало все більше зростати переконаннє в неминучій потребі забезпечити українському народови державне право — або федерацією Російської держави, а як нї, то повною незалежністю України. Тільки державність признавалась певною запорукою вільного політичного і національного розвитку українського народу. Се стало ся і відстати ся не може. Від сього становища не може бути повороту назад, в пройдені стадії чисто культурного самоозначення або культурної автономії.

Широка автономія України з державними правами українського народу в федеративнім звязку — се та проґрама даного моменту, від котрої не може бути уступлення назад. Всякі перешкоди, всякі вагання в задоволенню її з боку провідників Російскої держави, чи кермуючих кругів російського громадянства може мати тільки оден наслідок — се пересуненнє центра ваги в бік українського самостійництва. Про се самостійництво російські лідери заговорили з думської катедри іце перед війною. Але вони самі й дали йому зброю в руки своєю хиткого, ухильчивою політикою в українській справі в сих останніх роках українського лихолїтя. В теперішній хвилі прихильники самостійної, чи вірніпше сказати — незалежної країни говять ся зістати ся на спільній плятформі широкої національно-територіальної автономії і федеративного забезпечення державного права України. Прапор самостійної України стоїть згорнений. Але чи не розгорнеть ся він з хвилею, коли всеросійські централїсти захотіли б вирвати з наших рук стяг широкої української автономії в федеративній і демократичній Російській республіці?

З сим треба великої обережності!. Се повинно бути ясно керманичам Російської держави!

Вільна Україна. Орнамент №2.png