Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729–1730 рр./Генеральне Слідство про маєтності Лубенського полку
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
|
Щоб вивчати історію економічних та суспільних стосунків на Україні, важливі матеріяли дають джерела, відомі під назвою „Генеральное следствие“ 1729—1730 рр., переведене по полках, що були на території Лівобережної України.
Видання Генерального слідства Лубенського полку, що виходить в цьому, четвертому, томі „Українського Архіву“, фактично продовжує попередні видання цієї серії. Археографічна комісія ВУАН вже видала дуже цінний матеріял для північних частин Лівобережжя (Чернігівщини) — Генеральне слідство Стародубського полку (Український архів, т. І)[1]. У передреволюційній українській історіографії свого часу відзначено вагу цих джерел, але дослідники спинялися були тільки на загальній характеристиці, як джерела, що має першорядне значіння для історії землеволодіння.
О. М. Лазаревський перший почав ці джерела видавати. Їх друковано в „Черниговских Губернских ведомостях“ (1892), а не в відповідному науковому виданні тому, що умови тогочасні не сприяли розвиткові української науки. Десь того таки часу він окреслив значіння цього джерела для історії землеволодіння та історії колонізації („Описание Старой Малороссии, Стародубский полк“. К. 1888, с. IX).
Треба сказати, що пізніші дослідники іноді звужували значіння генерального слідства як джерела, звертаючи увагу тільки на відомості про історію землеволодіння[2].
Генеральні слідства полків треба розглядати в зв'язку з численними ревізіями, переводжуваними в XVIII ст. на Лівобережній Україні. Проф. П. Клименко у своїй розвідці про компути та ревізії XVIII ст.[3] дав цікаву цієї сторони характеристику. Тут є відомості про кількість ревізій, характер ревізійного справування тощо. Мало не кожного десятиріччя першої пол. XVIII ст. відбувалося дві, іноді й три ревізії. Усі вони безперечно дають цікавий матеріял для вивчення суспільно-економічних стосунків XVIII ст.
Перша третина XVIII ст. позначається низкою централізаторських заходів панівних кляс російських дідичів-февдалів, що мали на увазі міцно закріпити на території Лівобережної України свої впливи. Тому то низка ревізій, під цей час переводжуваних, пов'язана з фіскальними інтересами військово-російського постачання. 20-ті рр. XVIII ст., час, коли переводили саме Генеральне слідство, — є фактично боротьба між впливами російської шляхти та української старшини в політичному життю Лівобережжя. У цій боротьбі обидві сторони намагаються перетягти на свій бік козаків.
20 рр. XVIII ст. можна відзначити чимало фактів боротьби поспільства проти власників — старшини, манастирів. Російський уряд, що мав цілком тотожні класові інтереси з українською старшиною, пильнуючи своїх фіскальних інтересів, стає в оборону козаків. Він видає наказа повернути назад у козаки тих посполитих, що їх „старшина і другие владельцы написали…, а иных и по неволе к себе взяли в подданство“, коли ці посполиті доведуть своє козацтво.
Переведення генерального слідства зв'язане з 1729—30 рр., коли треба було виконувати Апостолові „решительные пункты“. Ці „пункты“ — то акт порозуміння між російською шляхтою та козацькою старшиною щодо недоторканности козацтва та покріпачення селянства (поспільства). Це своєю чергою пов'язано з новими умовами та полегкостями для старшини за Апостола. Треба було з'ясувати, на чому ґрунтувалися права різних власників на оселені маєтки, землі, села, двори, млини тощо, що їми вони володіли. Ці відомості й призбирано в генеральних слідствах усіх полків. Цим вони й відрізняються від інших ревізій XVIII ст. У Генеральному слідстві 1729—30 рр. відомості безперечно правдивіші, ніж у ревізії 1726 р., що її переводили були російські офіцери, необізнані з українським життям. Тому в ній чимало неправдивих відомостей та помилок.
Для генерального слідства відомості збирали урядові панівні кола, і тут виразно постає питання про те, чи правдиві „сказки“ старожитців. Вони також, крім офіційних універсалів, грамот, є важливе джерело для свого часу. Треба зазначити, що дослідники перевіривши їх, виявили, що в них трапляються неправдиві відомості, помилки, та заразом є звістки, що малюють більш-менш вдало загальну картину історії тогочасних суспільних та економічних стосунків. Тут в кожному окремому випадкові ще додатково перевіряли відомості за іншими джерелами. Важливе значіння ці відомості — „сказки“, і офіційні універсали та грамоти — мають у зв'язку з іншим джерелом — не менш важливим для вивчення економічних та суспільних стосунків XVIII ст. — Рум'янцівською ревізією; відомо, що для частини Лівобережжя фоліянтів Рум. ревізії не збереглося. Тут відомості Генер. слідства особливо багато важать, воно правда, не так, як Рум. рев., але той матеріял, що вони містять, дає змогу висвітлити низку важливих питань з історії того часу.
Сюди треба зарахувати й Генеральне слідство Лубенського полку. Відомо, що серед джерел для історії Лубенщини в XVIII ст. збереглося тільки вісім томів Рум. рев.[4] Тут дослідникам XIX ст., доводилося вже не раз відчувати брак потрібних відомостей щодо історії економічних і суспільних стосунків цього часу.
Генеральне слідство цю прогалину заповнює. Воно дає матеріяли для вивчення виявів клясової боротьби, загально-відомих на Лівобережжі в XVII—XVIII ст. Воно спростовує думку, буцімбито територія колишньої Полтавщини її впливам підлягала меншою мірою, ніж територія кол. Чернігівщини (Стародубщина, Ніженщина, Чернігівщина). Тут діяли ті самі чинники. Вони ще існували перед Хмельниччиною. Клясові інтереси панівних кіл — старшини, манастирів — тут не менш яскраві, як на Північному Лівобережжі.
Характерні риси економічних та суспільних стосунків, що існували в північній частині Лівобережжя, існували й на півдні, на Лубенщині. Тут ми в універсалах та грамотах подибуємо те саме надання сіл, посполиті так само мають відбувати повинності та підданство на володільцеву користь, ніхто не повинен перешкоджати виконувати ці повинності „обыклаго послушенства“. Фактично тут є ті самі елементи визиску селян, що відомі з генеральних слідств північних полків.
Треба зазначити, що, напр., порівнюючи з ген. сл. Стародубського полку чи інших північних, тут уміщено менше документів. Усього є 87, з них 30 № Слідство застосовує до XVII ст. У Стародубському подано 509. Тут звичайно треба мати на увазі й територіяльний розмір полків та кількість поселень. Треба зазначити, що деякі документи (напр. щодо Мгарського манастиря) вже почасти надруковані в „Актах Западной России“, т. V, „Трудах Полтавской ученой архивной комиссии“ (в. 13). Та це загальне явище, окремі документи з генеральних слідств інших полків так само публіковано не раз.
Генеральне слідство Лубенського полку, дарма що завбільшки воно менше, ніж слідства північних полків Лівобережної України, дає, як узагалі генеральні слідства, цінний матеріял для історії розвитку економічних та суспільних стосунків, форм зростання панівних кляс — старшини, манастирів, відбиває елементи клясової боротьби XVIII ст. Разом з тим є відомості про форми визиску селянської людности, про утиски її.
Тут є матеріяли й до історії колонізації, можна знайти матеріяли й для історичної географії, хоч до назв поселень треба ставитися критично, бо онамастику їх віддано підо впливом тогочасної російської мови. Це доводить, що треба закінчити видання цієї серії — себто опублікувати ген. слідства з документами тих полків, насамперед Полтавського, Миргородського, які досі зовсім не були надруковані. Ці відомості з двох південних полків важливі, щоб порівняти з відомостями полків північних.
Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729—30 рр. збереглося тільки в одному примірнику. Це та офіційна книга, що її, як закінчено слідство, переслано з Глухова до Петербургу до Колегії чужоземних справ; згодом книги усіх полків генерального слідства передано до архіву міністерства юстиції, а з цим архівом разом — до Московського „древлехраніліща“, де вони зберігаються й тепер.
І зовнішнім виглядом і характером документів слідство Лубенського полку цілком подібне до слідства Стародубського полку. Тим то не описуватимемо докладно документів, з яких складається книга слідства Лубен. полку, а тільки відзначимо деякі цікаві моменти.
Канцелярську працю щодо слідства в Лубенському полку проваджено далеко не так систематично як у полку Стародубському. Найбільше попрацював очевидно Лубенський полковий писар Стефан Савицький, що на ньому лежала ціла полкова канцелярія; він єдиний приймав копії й здебільшого звіряв копії з них і засвідчував своєю рукою (27-х державців); тут 17-ти державців копії засвідчені їхньою таки рукою; копії 6-х державців хоч і засвідчили урядові особи, але не Лубенського уряду, 3-х державців кріпості ніхто не засвідчив. Полковник Лубенський Петро Апостол очевидно невелику брав участь у праці, він тільки підписавсь під слідством, перед тим як відсилати його до Глухова, та ще „приговор“ генеральної старшини й полковників по Лубенському полку скріпив своїм підписом по аркушах, надсилаючи його до Петербургу. Інші документи слідства Лубенського полку здебільшого скріпив по аркушах той таки Савицький, а частини ніхто не скріпив.
Манастирі, крім Мгарського, своїх кріпостей не подали, старожитців не надсилали, а ченці з деяких давали побіжні відомості.
У висновках з переведеного слідства, написаного рівнобіжно з ревізією 1726 р., дарма що їх написано, щоб відіслати до Петербургу, зроблено чимало поправок і дописок, не так непомітно, як у слідстві Стародубського полку — бо ці доповнення пороблено іншою рукою.
Ці дописи мало не всі зроблено в інтересах державців. Здебільшого вони зазначають на яких правах надані маєтності (приміром: Рубанову (Яненкові), Марковичеві Як., Михайловичеві Анд. в зупольне володіння, Савичеві вічно, Тарновському в спокійне володіння); відзначаючи це, державці хотіли підкреслити своє право на постійне володіння, що в їхніх кріпостях немає „того прилогу — до ласки войскової“, який свідчив про тимчасове володіння[5].
Про маєтності Марковичів Якова, Андрія й Федора в слідстві додано, що оригіналів своїх кріпостей вони не подали, а копії сами засвідчили. А далі дописано іншою рукою короткий зміст кріпостей.
Ясно, що всі ці додатки робили з ініціятиви самих державців, отже зміст слідства був відомий не тільки таким впливовим людям, як Марковичі, а й дрібнішим державцям, як от Рубанов, Михайлович, і їхні уваги щодо змісту брано до відому й їх додавали.
Тут ще треба звернути увагу на те, що заможні державці, от як Марковичі й Требинський зовсім не подали ориґіналів кріпостей, Марковичі подали копії, які сами засвідчили, а в Требінського при слідстві нема кріпостей, отже, мабуть він їх показував, а не залишив. А втім це не перешкодило затвердити за ним його маєтності.
Та Андрієві Марковичеві генеральна старшина не затвердила Засулля, передмістя м. Ромна, наданого йому від Скоропадського універсалом: як переводжено слідство, міська старшина Ромна зуміла добитися грамоти на Засулля.
Інші надання за Марковичами затверджено, хоч вони й не подали оригіналів кріпостей.
Щодо загальної помилки ревізії 1726 р., де вільні військові села звалися ратушними, то лубенська старшина виправила її на першій сторінці докладно й правильно.
На зовнішній вигляд книга слідства про маєтності Лубенського полку — це рукопис in folio в шкуратяній оправі, з двома наліпками на спинці, де написано: на горішній: „Дѣла правительствующего сената по Малороссійской экспедиціи 1730 г.“ На долішній — шифр: № . Усередині книги на кожному аркуші відбито штамп: „Московскій архивъ Мин. Юстиціи".
Починається книга п'ятьма аркушами, перенумерованими тепер римськими цифрами, перші два порожні, а на ст. III—V уміщено: „По альфабету звание селамъ и деревнямъ Лубенского полку“. Цей альфабет писано у Петербурзі, як це можна міркувати з письма й скріпи: „Канцелярист Федор Пнехов“. Проти назв поселень дві графи з цифр, в одній покликання на „Листы по ревизиѝ чиненной в полку“, а в другій на „Листы по апробациѝ генеральной старшины и полковников“. Цю ревізію, себто саме слідство, написане рівнобіжно з ревізією 1726 р., й апробація, себто „приговор“ генеральної старшини й полковників, що йдуть за альфабетом, мали спочатку спільну паґінацію; згодом цю паґінацію розбито на 2 частині по зазначених заголовках. Третя частина — документи — теж мала окрему паґінацію. Перед тим як цю книгу переслали з Древлехранилища до Археографічної комісії, усі аркуші перемітили олівцем, а на останній сторінці зазначено число їх: 1 — V + 1 — 265.
З погляду палеографічного ця книга — це окремі документи, писані різними руками, майже всі звичайним українським письмом першої половини XVIII в. (один документ писаний російським почерком ст. 103, а один польським ст. 84) на різному папері.
Друкується текст цієї книги за загальними правилами Археографічної комісії, зберігаючи правопис; слов'янські і латинські літери вживані за тих часів в українському письмі, замінено в друку на відповідні сучасні українські літери; тодішнє йотоване ї віддано через літеру ѝ; щоб легше читати, титла порозкривано.
К. Лазаревська.
- ↑ Реєстр надрукованих полків Генерального слідства див. Генеральне слідство про маєт. Старод. полку, сс. I—II.
- ↑ Напр. Передмова до Генер. сл. про маєтності Переясл. полку (Сб. Харьк. Истор.-фил. отд., т. 8. X. 1896, сс. 244
- ↑ Український археографічний збірник, т. III. К. 1930.
- ↑ Фактично 6 томів, 2 зв'язки, неоправлені, переховуються у рукописному Відділі ВБУ у Києві (№ 273—280).
- ↑ Ці прикрі слова державці випалювали навіть на універсалах.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|