Голос Безмовності

Голос Безмовності

ГОЛОС БЕЗМОВНОСТІ

СІМ ВРАТ

ДВА ШЛЯХИ

УРИВКИ ІЗ «КНИГИ ЗОЛОТИХ ПРАВИЛ»

оприлюднено О. П. Блаватською

Передмова

Наступні сторінки є витягом із «Книги Золотих Правил» одного з творів, які на Сході надаються учням містичних шкіл. Їхнє знання є обов’язковим і для тієї окультної школи, вчення якої прийняті багатьма теософами. Оскільки я знаю частину цих висловів напам’ять, перекласти їх було для мене порівняно легко.

Добре відомо, що методи психічного розвитку в Індії у кожного гуру (вчителя) відрізняються, і не тільки тому, що вони належать до різних шкіл філософії, яких в Індії є шість, але й тому, що кожен гуру має власну систему, яку він зазвичай зберігає в глибокій таємниці. Але по той бік Гімалаїв методи езотеричних шкіл не відрізняються, за винятком хіба що випадку, коли гуру — простий лама, який знає лише трохи більше, ніж ті, кого він навчає.

Джерело, з якого я переклала запропоновані три уривки, належить до тієї ж серії, звідки взяті й «Станси» Книги Дзіан, що стали основою для «Таємної Доктрини». Книга Золотих Правил має спільне походження з великим містичним твором, що має назву Парамартха, щодо якої легенда про Нагарджуну розповідає, що він був переданий великому архату Нагом, або «Змієм» (насправді це найменування древніх посвячених). Однак якими б оригінальними та благородними не були ідеї та твердження цієї книги, ідеї ці часто зустрічаються під різними формами в багатьох санскритських творах, як, наприклад, у Дх’янешварі, чудовому містичному трактаті, в якому Крішна передає Арджуні у вогненних барвах стан повністю просвітленого йога, а також і в деяких Упанішадах. І це природно, оскільки більшість — якщо тільки не всі — великі архати, перші послідовники Гаутами Будди, були індуси та арії, а не монголи, особливо ті з них, які переселилися в Тибет. Творів одного тільки Ар’ясанги (Асанги) надзвичайно багато.

Оригінали цих Правил вирізані на довгастих плитках; їхні копії часто робилися на дисках. Ці плитки або диски зберігаються зазвичай на вівтарях храмів біля центрів, де були засновані так звані «споглядальні» школи махаяни або йогачар’ї. Оригінали написані різними методами, іноді по-тибетськи, але здебільшого ідеографічними знаками. Священна мова Сензар, крім власної абетки, може передаватися у кількох криптографічних формах (тайнописом). Інший варіант, що по-тибетськи зветься lug, застосовує різні цифри та кольори, причому кожен із них відповідає певній літері тибетського алфавіту (тридцять простих та сімдесят чотири складені знаки); таким чином утворюється повна криптографічна абетка. Коли використовують ідеографічні символи, існують певні способи для тлумачення тексту: один із них полягає в тому, що дванадцять знаків зодіаку та сім основних кольорів — кожен у трьох відтінках: світлому, основному й темному — замінюють тридцять три літери звичайної абетки, утворюючи слова та речення. За такого підходу дванадцять знаків зодіаку, повторені п’ять разів і поєднані з п’ятьма елементами та сімома кольорами веселки, формують повний алфавіт із шістдесяти букв і дванадцяти знаків. Розміщений на початку тексту символ вказує, чи слід читачеві розбирати його індійським методом, коли кожне слово є лише похідним від санскритського, або ж згідно з китайською ідеографічною системою. Але найпростіший варіант — той, що дозволяє читачеві взагалі не використовувати конкретної мови, а лише знаки та символи, які, подібно до арабських цифр, були міжнародним надбанням посвячених містиків і їхніх послідовників. Така сама особливість властива одному з китайських стилів письма, який може бути прочитаний з однаковою легкістю всіма, хто володіє ключем: наприклад, японець здатен сприйняти той самий текст своєю мовою так само легко, як і китаєць — своєю.

«Книга Золотих Правил» містить близько дев’яноста окремих коротких трактатів, деякі з яких — добуддійскої епохи, інші ж — пізнішого походження. Багато років тому я вивчила тридцять дев’ять із них напам’ять. Щоб відновити й інші, довелося б шукати в нотатках, які накопичилися за двадцятирічний період і які ніколи не були впорядковані. До того ж деякі з них і зовсім не можуть бути передані світові, надто себелюбному, занадто прив’язаному до предметів матеріального світу й жодним чином не підготовленому до сприйняття настільки високої етики. Адже тільки людина, яка наполегливо та серйозно прагне самопізнання, може охоче вислуховувати такі вказівки.

Проте саме такими піднесеними ідеями сповнені численні томи східної літератури, особливо ж їх багато в Упанішадах. «Викорени будь-яке бажання жити», — каже Крішна Арджуні. Бо це бажання криється лише в тілі, в оболонці втіленого Я, а не в самому Я, яке є «вічним, непорушним, яке не вбиває і не може бути вбитим» (Катха упанішада). «Викорени відчуття», — вчить Сутта Ніпата: «однаково дивись на радість і горе, прибуток і втрату, перемогу та поразку». Або там же: «Шукай притулку лише в Єдиному Вічному». «Викорени почуття відокремленості», — повторює Крішна на всі лади. «Розум (манас), захоплений блуканнями пристрастей, робить Душу (буддхі) настільки ж безпорадною, наскільки беззахисним на хвилях є човен, гнаний вітром» (Бхагавад-Гіта, II, 67).

Тому довелося зробити ретельний вибір лише з тих творів, які найбільш відповідають потребам небагатьох справжніх містиків Теософського Товариства. Лише вони будуть здатні оцінити такі слова Крішни: «Мудрі не оплакують ні живих, ні мертвих. Ніколи ні Я, ні ти не переставали існувати, ні ці правителі людей, так само і в майбутньому ніхто з нас ніколи не перестане існувати» (Бхагавад-Гіта, II, 12).

Роблячи цей переклад, я прагнула зберегти поетичну красу мови та образів, якою відзначається оригінал. Наскільки це намагання увінчалося успіхом, нехай судить читач.

О. П. Блаватська, 1889

ГОЛОС БЕЗМОВНОСТІ

Ці настанови – для тих, хто не усвідомлює небезпеки нижчих іддхі¹.

Хто прагне почути Голос Нади², «Беззвучний Звук» і зрозуміти його, той мусить навчитися природі дхарани³.

Досягши байдужості до об’єктів сприйняття, учень має віднайти раджу чуттів, Творця думки, того, хто пробуджує ілюзії.

Розум — великий вбивця Реального.

Учень має здолати вбивцю.

Адже коли власна форма стане для нього нереальною, подібно до всіх образів його сновидінь, коли він перестане чути різноголосся, тоді він розрізнить Єдине, внутрішній звук, що знищує зовнішній.

Лише тоді — не раніше — полишить він краї асата, хибного, щоб увійти у царство сата, істинного.

Перш ніж душа побачить, гармонія в середині має бути досягнута, а тілесні очі стати сліпими для всіх ілюзій.

Перш ніж душа почує, образ (людина) має стати однаково глухим як до рику, так і до шепоту, як до криків ревучих слонів, так і до сріблястого дзижчання золотого світляка.

Перш ніж душа зможе розуміти й пригадувати, вона має поєднатися з Мовчазним Оратором так само як був поєднаний із розумом творця той образ, за яким формувалася глина.

Саме тоді душа почує і згадає.

І тоді до внутрішнього слуху звернеться

ГОЛОС БЕЗМОВНОСТІ

і скаже:

Якщо твоя душа посміхається, купаючись у сонячному сяйві твого життя, якщо вона співає всередині свого покрову із плоті та матерії; якщо вона плаче в своєму замку ілюзій; якщо вона завзято прагне розірвати срібну нитку, що з’єднує її з Учителем⁴ — знай, учню, що душа твоя — земна.

Якщо до метушні світу твоя душа, що розцвітає⁵, прислуховується; якщо душа озивається на ревучий голос великої ілюзії⁶; якщо налякана виглядом гірких сліз страждання і приглушена воланнями лих, вона подібно до полохливої черепахи відступає під панцир своєї самості, знай учню: твоя душа — не гідна святиня свого безмовного бога.

Коли, ставши сильнішою, твоя душа вийде зі свого безпечного прихистку та вирвавшись із ковчега, що захищав її, протягне свою срібну нитку та полине вперед; і якщо побачить своє відбиття на хвилях простору, вона прошепоче: «це я», знай учню, що душа твоя захоплена в тенета омани⁷.

Учню, ця земля — обитель скорботи, де по всьому шляху важких випробувань розставлені пастки, щоб упіймати твоє Я оманою, що зветься «великою єрессю» атавади⁸.

Ця земля, о необізнаний учню, лише похмурий передпокій, що веде в сутінки, за якими простягається долина істинного світла, того світла, яке не загасить жодний буревій, що горить без ґнота й олії.

Говорить Великий Закон: «Щоб пізнати Все-Я⁹ ти маєш пізнати своє я», віддати своє Я — Не Я, Буття — Небуттю, і тоді зможеш віднайти спокій між крилами Великої Птахи¹⁰. Воістину солодкий спочинок у крилах того, що не народжується, не вмирає, що є АУМ впродовж нескінченних століть¹¹.

Осідлай Птаху Життя¹² якщо хочеш пізнати.

Віддай своє життя, якщо хочеш жити¹³.

Три обителі, о стомлений подорожній, необхідно буде тобі пройти до кінця трудів. Три обителі, о переможцю Мари, проведуть тебе через три стани¹⁴ в четвертий¹⁵, а звідти в сім світів¹⁶, у світи Вічного Спокою.

Якщо захочеш дізнатися їхні імена, слухай і запам’ятовуй.

Ім’я першої обителі — Невігластво, авід’я.

Це — та обитель, в якій ти побачив світло, в якій живеш і помреш¹⁷.

Ім’я другої — обитель Пізнання^*. В ній душа твоя знайде розквіт життя, але під кожною квіткою згорнулася змія¹⁸.

* Навчання на випробуванні.

Ім’я третьої обителі — Мудрість; за нею простягаються безкраї води Акшара, непорушне джерело Всезнання¹⁹.

Якщо захочеш безпечно пройти першу обитель, не дозволяй своєму розуму приймати вогні пристрасті, що палають в ньому, за сонячне світло життя.

Якщо хочеш безпечно перейти другу, не зупиняйся, щоб вдихнути в себе аромат її п’янких квітів. Якщо хочеш звільнити себе від ланцюгів карми, не шукай собі гуру в цих маявічних областях.

Мудрі не затримуються на ігрищі чуттів. Мудрі не прислухаються до солодких голосів ілюзій.

Шукай того, хто дасть тобі народження²⁰ в обителі Мудрості, яка лежить за межами, що не досяжні тіням, де світло істини сяє в незгасній славі.

Те, що нестворене, живе в тобі, учню, так само як воно живе і в обителі Мудрості. Якщо хочеш досягти її та поєднати ці два, ти мусиш скинути темні покрови ілюзій. Заглуши голос плоті, не дозволяй чуттєвому образу стати між світлом Того і твоїм світлом, щоб ці два могли поєднатися в одне. Пізнавши ж свою власну аджняну²¹, тікай з обителі Пізнання. Небезпечна її підступна краса, і потрібна вона лише для твого випробування. Остерігайся, лану, щоб душа твоя, засліплена його оманливим сяйвом, не забарилася й не потрапила під владу його примарного світла.

Це світло йде із дорогоцінного вінця великого спокусника Мари²². Чуття, що зачаровані ним, засліплюють розум і ведуть безтурботного до загибелі.

Метелик, що захоплений мерехтінням твоєї нічної лампи, приречений на загибель у в’язкій олії. Безтурботна душа, якій не вдається побороти глузливого демона ілюзій, повернеться на землю рабою Мари.

Поглянь на сонми душ. Споглядай, як вони ширяють над бурхливим морем людського життя, як знесилені, стікаючи кров’ю, із поламаними крилами, вони падають одна за одною у хвилі, що здіймаються. Розкидані лютими вітрами, гнані буревієм, вони дрейфують та зникають в найпершій великій водоверті.

Якщо через обитель Мудрості ти захочеш досягти Долини Блаженства, Учню, міцно замкни свої чуття, щоб не проникла до них згубна єресь відособленості, яка відділяє тебе від решти.

Не дозволяй своєму «Народженому в Небесах», зануреному у хвилі майї, відриватися від Всесвітньої Матері, Душі, дозволь вогненній силі відступити в найпотаємніші глибини твого серця²³, в обитель Матері Світу²⁴.

І тоді ця сила із серця підніметься в шосту, середню область, між твоїх очей, де стане диханням Єдиної Душі, голосом, що наповнює усе, голосом твого Вчителя.

Тільки тоді ти зможеш стати «тим, хто по небу йде»²⁵, тим, хто проходить по вітрах над хвилями, і своїми ступнями вод не торкається.

Перш ніж поставиш свою ногу на верхній щабель сходів містичних звуків, ти повинен почути голос внутрішнього Бога^* в семи відмінностях.

* Вищого Я.

Перший подібний до солодкого голосу солов’я, що співає прощальну пісню своїй подрузі.

Другий звучить подібно до срібного кимвалу Дх’яни, що пробуджує мерехтливі зірки.

Наступний подібний до мелодійної скорботи духу океану, полоненого в своїй мушлі.

За ним йде спів віни²⁶.

П’ятий, звуком бамбукової флейти врізається в твоє вухо.

Потім він перейде в трубний звук, що вібрує, наче глухий гуркіт громової хмари.

Сьомий поглине всі інші звуки. Вони помруть, і більше не буде чутно їх.

Коли шість²⁷ вбиті та складені до ніг Вчителя, тоді учень зливається з ЄДИНИМ, стає ним і живе в ньому²⁸.

Перш ніж вступити на Шлях, ти повинен знищити своє місячне тіло²⁹, очистити своє тіло думки³⁰ й очистити своє серце.

Вічного життя чисті води, ясні та кристальні, з брудними потоками мусону, що переслідуються бурхливим вітром, змішатися не можуть.

Краплі небесної роси, що виблискують у перших променях ранкового сонця всередині лотоса, впавши на землю, стають шматочками глини. Дивись — перлина тепер — крихточка бруду.

Борись з нечистими своїми думками раніше, ніж вони здолають тебе. Не потурай їм, бо й вони не жалітимуть тебе, і якщо ти поступишся їм, то вони вкореняться і почнуть рости; знай неодмінно: ці думки здолають і вб’ють тебе. Стережись, учню, не допускай наближення навіть тіні їхньої. Адже вони почнуть рости, збільшуватися в розмірі та силі, і породження мороку поглине твоє єство перш ніж ти усвідомиш присутність цього темного чудовиська.

Перш ніж «містична Сила»^31* зможе зробити тебе богом, лану, ти повинен здобути здатність за власною волею знищувати місячну форму.

* Кундаліні, «зміїна сила» або містичний вогонь.

Я матерії та Я духу не можуть зустрітися ніколи. Одне з цієї пари має зникнути — немає місця для обох.

Перш ніж розум твій зможе зрозуміти, бутон особистості має бути зруйнований, а черв’як чуттєвості знищений без повернення до життя.

Ти не можеш йти Шляхом, поки сам не став цим Шляхом³².

Нехай прислухається душа твоя до кожного крику страждання подібно до того, як лотос розкриває серце своє, щоб напитися променями вранішнього сонця.

Не дозволяй палючому сонцю осушити і єдиної сльози страждання, перш ніж ти сам не зітреш її з очей стражденного.

Та нехай кожна пекуча сльоза людська впаде на твоє серце й залишається там, і навіть не витирай її, поки біль, що спричинив її, не буде усунутий.

Ці сльози, о премилосердний серцем, — це струмені, що зрошують поля безсмертного співчуття. Лише на такому ґрунті розквітає опівнічна квітка Будди³³, яку важче знайти та рідше можна побачити, ніж квітку дерева вогай. Це — насіння визволення від переродження. Воно усамітнює архата і від чвар, і від жадання, і веде його крізь поля буття до миру і блаженства, які відомі лише в країні Безмовності та Небуття^33а.

Убий бажання, але вбиваючи його, стережися, щоб воно не воскресло знову.

Убий любов до життя, але якщо вбиваєш танху³⁴, нехай це буде не зі спраги вічного життя, але щоб замінити швидкоплинне вічним.

І не бажай нічого. І не обурюйся ні на карму, ні на незмінні закони природи, а борись лише з особистим, мінливим, швидкоплинним і смертним.

Допомагай природі і працюй разом з нею, і тоді природа визнає в тобі одного зі своїх творців і стане покірною.

І широко відкриє перед тобою двері своїх таємних скарбниць, оголить перед поглядами твоїми скарби, що заховані в глибинах її непорочних дівочих грудей. Незаплямована доторком матерії, вона розкриває свої скарби тільки духовним очам, які ніколи не заплющуються, для яких немає покровів на всіх її царствах.

Тоді вона вкаже тобі засоби та шляхи, і перші врата, і другі, і треті — аж до сьомих. А там — мета, за якою лежить, купаючись у сонячному світлі духу, невимовна Слава, невидима іншому погляду, окрім ока душі.

Лише одна дорога веде на Шлях; лише наприкінці його може бути почутий Голос Безмовності. Сходи, по яких підіймається здобувач, побудовані зі сходинок страждання і болю; втішити їх може лише голос праведності. Горе ж тобі, учню, якщо ти не залишив порок, хоча б один. Бо тоді сходи підломляться і скинуть тебе, а підніжжя їхнє — в глибокій трясовині твоїх гріхів і помилок, і перш ніж ти зможеш спробувати перейти цю широку прірву матерії, ти повинен омити свої ноги у Водах Зречення. Будь обережним, ти не повинен ступати на нижню сходинку ногою, яка ще в болоті. Горе тому, хто наважиться нечистими ногами осквернити хоча б єдину сходинку. Смердюча та липка багнюка затвердіє, приклеїться до його стоп і прикує його ноги на місці; і, подібно до птахи, спійманої в підступні пастки птахолова, він буде утриманий від подальшого просування. Пороки його приймуть образи та потягнуть його донизу. Гріхи його заголосять немов шакали, що регочуть та ридають на заході сонця; думки його стануть військом, що захопить і поведе його полоненим рабом.

Вбий свої бажання, лану, знесиль свої пороки раніше, ніж здійсниш перший крок серйозної подорожі.

Задуши свої гріхи, зроби їх навіки безмовними, перш ніж піднімеш ногу, щоб стати на сходи.

Вгамуй свої думки та зосереджуй всю увагу на своєму Вчителі, якого ти ще не бачиш, але якого вже передчуваєш.

З’єднай свої чуття в одне, якщо хочеш бути в безпеці від ворога. Адже лише цьому чуттю, прихованому у глибині твого мозку, перед невиразним поглядом твоєї душі відкривається крутий шлях, що веде до твого Вчителя.

Довгий і важкий шлях перед тобою, о учню. Єдина думка про залишене минуле потягне тебе донизу, і знову доведеться починати тобі сходження.

Вбий в собі всі спогади про минулі переживання. Не озирайся, інакше ти пропав.

Не вір, що бажання можна знищити, поки живиш і задовольняєш його — адже це — огидна брехня, що навіюється Марою. Цим живленням порок шириться і розростається в силу, як черв’як, що гладшає в серці квітки.

Роза повинна знову стати бутоном з рідного стебла, поки черв’як не з’їсть її серцевину й не вип’є її життєвий сік.

Золоте дерево випускає дорогоцінні бутони перш ніж стовбур його зів’яне від бурі.

Учень повинен відновити втрачений ним стан дитини до того, як перший звук торкнеться його вуха.

Світло від Єдиного Вчителя, невгасиме золоте світло Духу, кидає на учня свої блискучі промені з самого початку. Вони пронизують густі, темні хмари матерії.

То тут, то там ці промені осяюють її, наче іскри сонячного світла, що пронизують густі хащі джунглів. Але доти, поки плоть не перестала бажати, голова не охолола, а душа не стала твердою і чистою, як блискучий алмаз, це світло не проникне в найпотаємніші глибини твоєї душі, воно не зігріє серця, і містичні звуки³⁵ з висот акаші не досягнуть твого слуху, о учню, як ревно ти б не слухав на першій сходинці.

Якщо не чуєш, не можеш бачити.

Якщо не бачиш, не можеш чути.

Бачити та чути — ось друга сходинка.

. . . . . . . . . . . . . .

Коли учень чує і бачить із закритими очима та вухами, відчуває запах і смак без участі носа та рота; коли чотири чуття зливаються і готові перейти в п’яте — відчуття внутрішнього дотику — тоді він перейшов на четверту сходинку.

А на п’ятій, о переможцю своїх думок, всі вони повинні бути знову вбиті без повернення до життя³⁶.

Утримуй розум свій від усіх зовнішніх предметів, від усього видимого. Стримуйся від внутрішніх образів, щоб не накинули вони темні тіні на Світло твоєї душі.

Ти тепер у дхарані³⁷ — сходинці шостій.

А коли перейдеш на сьому, о щасливий, ти не будеш більше споглядати священне три³⁸, бо сам став цими трьома. Ти сам і твій розум уподібняться немов близнятам, що перебувають поряд, а над ними запалає зоря³⁹ — твоя мета пошуків. Три, що перебувають у славі та невимовному блаженстві, втрачають свої імена у світі майї. Вони стали однією зіркою, вогнем, що палає, але не обпалює, вогнем, що є упадхі⁴⁰ Полум’я.

Це те, о успішний йог, що люди називають Дх’яною⁴¹, — вірним передвісником самадхі⁴².

Відтепер твоє я загублено в Я, воно занурилося в Те Я, з якого ти випромінився.

Де ж твоя індивідуальність, о лану, і де сам лану? То — іскра, яка зникла в полум’ї, крапля в океані, всюдисущий промінь, який став усім і вічним сяйвом.

Відтепер ти — і той, що дає, і свідок, і той хто випромінює, і саме сяйво, Світло в Звуці та Звук у Світлі.

П’ять перешкод відомі тобі, о благословенний. Ти переміг їх, ти володар і над шостим, ти носій чотирьох видів Істини⁴³. Світло, що на них спадає, виходить із тебе самого, о ти, який був учнем, але тепер сам — Учитель.

З чотирьох видів Істини:

Чи не пройшов ти через пізнання страждання — істину першу?

Чи не переміг ти володаря Мару в Цзи, вратах здобуття — істини другої?⁴⁴

Чи не поборов ти гріх у третіх Вратах і чи не досяг тим третьої Істини?

І чи не вступив ти на Дао, Шлях, що веде до пізнання — Істини четвертої?⁴⁵

Перебувай віднині під деревом Бодхі, яке є досконалістю всякого пізнання, бо знай: ти опанував самадхі, станом бездоганного бачення.

Дивись! Ти став світлом, ти став звуком, ти сам — свій учитель і свій бог. Ти сам — предмет свого власного пошуку: неперервний Голос, який звучить впродовж вічностей, що непідвладний зміні, гріху недоступний, сім звуків в одному —

ГОЛОСІ БЕЗМОВНОСТІ.

OM TAT SAT

ДВА ШЛЯХИ

А нині, о Вчителю Співчуття, вказуй шлях іншим. Дивись на тих, хто стукає та очікує в темряві та невігластві, щоб перед ними відчинилися двері, що ведуть до Благого Закону!

Голос шукачів:

Чи не захочеш, Учителю власного Милосердя, відкрити нам Вчення Серця?⁴⁶ Чи не відмовишся вести своїх слуг до Шляху Визволення?

Відповідає Учитель:

Шляхів — два; великих Досконалостей — три; і шість — Чеснот, що перетворюють смертного в «Древо Пізнання»⁴⁷.

Хто наблизиться до них?

Хто перший вступить на них?

Хто перший почує вчення про два Шляхи в одному, викриту істину про Сокровенне Серце?⁴⁸ Закон, що уникаючи вченості, вчить Мудрості, розкриває повість скорботи.

На жаль! Хоча всі люди мали б володіти алайєю і бути єдиними з цією великою Душею, все ж той, хто володіє нею, так мало отримує від цього користі!

Дивись — подібно до місяця, що віддзеркалюється в тихих водах, алайя, відображена як у великому, так і в малому і в найдрібніших атомах, все ж не досягає серця усіх. На жаль, як мало тих, хто може скористатися безцінним даром пізнавання істини, правильного сприйняття того, що існує та Знання того, що не існує!

Говорить учень:

О Вчителю, що ж робити мені, щоб досягти мудрості? О Мудрий, що потрібно для досконалості?

Шукай Шляхи. Але будь чистий серцем, лану, перш ніж почнеш подорож. Перш ніж зробиш початковий крок, навчися відрізняти істинне від хибного, мінливе від вічного. Насамперед навчися відокремлювати знання розуму від Мудрості Душі — «Вчення Ока» від «Вчення Серця».

Так, незнання подібне до закритої посудини, що позбавлена повітря, а душа — до птаха, що в ній замкнений. Не щебече й не ворухнеться співець, мовчить в заціпенінні, поки не помре від знемоги.

Та навіть незнання краще, ніж інтелектуальна вченість без мудрості Душі, що просвітлює та спрямовує її.

Насіння Мудрості не можуть пустити паростків і розвиватися в безповітряному просторі. Щоб жити та пожинати досвід, розуму потрібна широчінь, глибина і вказівники, які б скерували його до Алмазної Душі⁴⁹. Не шукай їх в царстві майї та піднімись над ілюзіями, шукай вічного та незмінного⁵⁰, не довіряючи хибним підказкам домислів.

Адже розум подібний до дзеркала: відбиваючи, він покривається порохом⁵¹. Він потребує, щоб Мудрість Душі ніжними подихами змела з нього пилюку наших ілюзій. Прагни, о початківцю, поєднувати розум з душею.

Уникай невігластва, а отже й ілюзій. Відверни своє обличчя від мирських спокус; не довіряй своїм чуттям, бо вони оманливі. Та всередині тіла — ковчега своїх відчуттів — шукай в Безособовому вічну людину⁵², а знайшовши її, поглянь всередину — ти Будда⁵³.

Уникай похвали, о Благоговійний: похвала веде до самообману. Твоє тіло не є ти сам, саме твоє Я безтілесне, і ні похвала, ні осуд не торкнуться його.

Самовдоволення подібне до високої вежі, на вершину якої піднявся зарозумілий дурень. Там сидить він в гордій самоті, нікому не видимий, окрім як самому собі.

Хибна вченість відкидається Мудрими та розсіюється за вітром Благим Законом. Його колесо обертається для всіх — і смиренних, і гордих. «Вчення Ока»⁵⁴ — для натовпу; «Вчення Серця» — для обраних. Перші в гордості своїй повторюють: «погляньте, я знаю». Останні, які накопичували в смиренні, тихо зізнаються: «так я почув»⁵⁵.

«Великий Просіювач» — ось ім’я «Вчення Серця».

Колесо Благого Закону в невпинному швидкому русі. Воно подрібнює вдень і вночі. Зайві відходи відокремлює воно від золотого зерна, полову — від чистого борошна. Рука карми скеровує колесо; його оберти відзначають биття кармічного серця.

Істинне знання — борошно, хибне знання — полова. Якщо хочеш живитися хлібом Мудрості, заміси його на чистих водах амріти*. Якщо ж замісиш ти відходи на росі майї, то зможеш приготувати їжу лише для чорних вісників смерті, птахів народження, занепаду та скорбот.

* Безсмертя.

Якщо скажуть тобі, що для того, щоб стати архатом, потрібно припинити любити усіх істот, — скажи їм, що вони брешуть.

Якщо скажуть тобі, що для досягнення звільнення потрібно зненавидіти свою матір і покинути свого сина, зректися свого батька, назвавши його лише домогосподарем⁵⁶, відмовитися від співчуття до людей і звірів — скажи їм, що брехлива їхня мова.

Так вчать тіртхіки, невіруючі*.

* Брахманські аскети.

Якщо будуть вчити тебе, що гріх походить від діяльності, а блаженство від повної бездіяльності, скажи їм, що помиляються вони. Недбальство в людській діяльності, звільнення розуму від рабства шляхом припинення гріхів і помилок — не для божественних (дева) Я*. Так говорить «Вчення Серця».

* Того я, що перевтілюється.

Дхарма Ока є втілення зовнішнього і минущого.

Дхарма Серця є втілення Бодхі*, Постійного і Вічного.

* Тобто істинної, божественної Мудрості.

Лампа горить яскраво, коли олія і світильник чисті. Щоб очистити їх, необхідний очищувач. Але полум’я не відчуває процесу очищення. «Гілки дерева гойдає вітер, та стовбур перебуває в нерухомості».

В тобі може знайтися місце і для дії, і для бездіяльності — нехай тіло твоє буде в русі, розум твій в спокої, а душа — прозора, як гірське озеро.

Чи захочеш ти стати йогом Кола Часу? Тоді —

Не вір, лану, що сидіння в темних лісах в гордій самоті й далеко від людей, що харчування корінням, рослинами та угамування спраги снігами з гір — не вір, о благоговійний, що це приведе тебе до мети кінцевого звільнення.

Не думай, що ламаючи кістки свої чи краючи тіло своє, ти досягнеш злиття зі своїм «безмовним Я»⁵⁷. Не думай, о жертво своїх тіней⁵⁸, що виконаний буде твій обов’язок щодо природи і людини, якщо переможені будуть гріхи твоєї грубої форми.

Благословенні не надавали цьому значення. Коли Лев Закону, Владика милосердя*, прозрів справжню причину людського страждання, не зволікаючи, покинув він солодкий, але егоїстичний спокій тихих пустель і з аран’яки⁵⁹ перетворився на Вчителя людства. Потім Жулай⁶⁰ увійшов у нірвану і проповідував в горах та долинах, а в містах промовляв, звертаючись до дев, людей та богів⁶¹.

* Будда.

Сій добрі справи — і ти пожнеш їхні плоди. Бездіяльність у справі милосердя стає дією в смертному гріху.

Так говорить Мудрець.

Чи станеш ти утримуватися від діяльності? Ні, не так досягне твоя душа звільнення. Щоб досягти нірвани, необхідно досягти самопізнання, яке є дитям дієвої любові.

Будь терплячим, здобувачу, як той, хто не боїться невдачі та шукає успіху. Спрямуй погляд душі своєї на зірку, променем якої ти є⁶², на пломенисту зірку, що сяє в безпросвітних глибинах вічного буття, в безмежних полях Невідомого.

Май витримку, як той, хто тримається до кінця. Твої тіні живуть і зникають⁶³, те, що в тобі, що буде жити вічно, — це те, що пізнає, адже це знання⁶⁴, а не те, що живе тимчасово — це той, хто був, є і буде, для якого час не настане ніколи.

Якщо захочеш пожинати солодкий мир і спокій, засівай поля майбутнього життя гідним насінням. Прийми скорботи народження.

Відступи із сонячного світла в тінь, щоб дати місце іншим. Зі сліз, що зрошують розпечений ґрунт скорбот і страждань, виростають квіти та плоди кармічної відплати. З розжареного горна людського життя і його чорного диму здіймаються крилаті вогні, вогні очищені. Вони підносяться і під пильним оком карми сплітаються в чарівну тканину трьох світлих риз Шляху.

Ці три одежі: — нірманакая, самбхогакая і дхармакая⁶⁵, благородні шати.

Вбрання шанджня⁶⁶ може воістину здобути вічне Світло. Лише воно дає нірвану руйнування; воно зупиняє колесо народжень, але, лану, воно також вбиває і співчуття. І не можуть більше досконалі будди, що зодягаються в славу дхармакаї, сприяти порятунку людини. На жаль! Чи будуть багато Я принесені в жертву одному Я, людство — благу одиниць?

Знай, о початківцю, це — Відкритий Шлях, дорога до егоїстичного блаженства, якої уникають бодхісаттви «Таємного Серця», будди Співчуття.

Жити для блага людства — це перший крок. Практикувати шість світлих чеснот⁶⁷ — другий.

Той, хто зодягається в смиренні одежі нірманакаї відрікається від вічного блаженства для себе, щоб сприяти людському спасінню. Досягти блаженства нірвани, та зректися його — це кінцевий крок, найвищий на Шляху Зречення.

Знай, учню, це і є Таємний Шлях, обраний буддами Досконалості, які пожертвували своїм Я заради тих, хто слабший.

Але якщо для тебе надто високим є «Вчення Серця», якщо ти сам потребуєш допомоги та боїшся запропонувати допомогу іншим, — нехай твоє боязке серце буде попереджене вчасно: задовольняйся зовнішнім вченням Закону. І все ж сподівайся. Адже якщо «Таємний Шлях» недосяжний для тебе сьогодні, він може стати доступним завтра⁶⁸. Дізнайся, що жодне зусилля, навіть найменше — чи воно в правильному, чи хибному напрямі — не може зникнути зі світу причин. Навіть розвіяний дим не залишається без сліду. «Жорстоке слово, вимовлене в минулих життях, не знищується, а завжди повертається»*. Не може перцева рослина дати життя троянді, а срібляста зірка пахучого жасмину не може перетворитися в шипи та чортополох.

* Із правил школи Прасанга.

Ти можеш створювати «сьогодні» умови для твого «завтра». У «Великій Подорожі»⁶⁹ причини, що засіваються щогодини, несуть в собі кожна — жнива наслідків, бо світом править неухильна справедливість. В могутньому прагненні безпомилкової дії вона несе смертним або щастя, або смуток життя, кармічне породження всіх наших попередніх думок і вчинків.

Отже, прийми стільки заслуг, скільки зберіг для себе, о терплячий серцем. Не сумуй і будь задоволений своєю долею. Така твоя карма, карма коловороту твоїх народжень, доля тих, хто в стражданні та горі народилися разом з тобою, радіють і плачуть із життя в життя, пов’язані з твоїми минулими діями.

. . . . . . . . . . . . . .

Дій заради них сьогодні, і вони будуть діяти для тебе завтра.

Лише з бутону Зречення від Я виростає солодкий плід кінцевого Звільнення.

Приречений загинути той, хто зі страху перед Марою утримується від допомоги людині, аби діяти лише заради свого я. Подорожній, що прагне освіжити свої втомлені кінцівки в стрімких водах, але який не наважується зануритися в них зі страху перед бистриною, ризикує стати жертвою спеки. Бездіяльність, що ґрунтується на егоїстичному страху, може принести лише злі плоди.

Себелюбний подвижник живе без мети. Людина, яка не виконала призначену їй справу життя, прожила даремно.

Йди за колесом життя; слідуй за колесом обов’язку перед расою і родом, другом і ворогом і зачини свій розум як для задоволень, так і для болю. Вичерпай закон кармічної відплати та здобудь сіддхи для майбутнього народження.

І якщо не можеш бути сонцем, будь скромною планетою. Якщо ти не здатен палати, наче полуденне сонце на сніжних вершинах вічної чистоти, вибери, о початківцю, більш скромну стежку.

Вказуй «Шлях» — хоча б і слабким мерехтінням, загублений серед багатьох — подібно до вечірньої зорі, яка показує шлях тим, хто йде в темряві.

Дивись на Мігмар*, як його «Око» пронизує багряні покрови над Землею, що спить. Дивись на вогненну ауру «Руки» Лхагпи**, що з любов’ю простягнута над головами своїх аскетів для їх захисту. Обидва тепер — слуги Німи⁷⁰*** що залишив у свою відсутність мовчазних спостерігачів серед ночі. Але і в минулих кальпах обидва вони були яскравими німами, і в майбутні «дні» знову стануть сонцями. Такі в природі підйоми й падіння Закону Карми.

* Марс.

** Меркурій.

*** Сонце.

Будь подібний до них, лану. Давай світло і розраду наполегливому подорожньому і розшукуй того, хто знає ще менше, ніж ти; хто перебуває в гіркій самоті; хто жадає хліба Мудрості та хліба, що живить тінь; без Вчителя, без надії та розради і нехай він почує про Закон.

Розкажи йому, о ти, хто прагнеш, що зробивши гордість і зарозумілість рабами служіння, прив’язаний до існування, але все ж той, хто докладає своє терпіння, щоб підкоритися Закону подібно до пахучої квітки біля ніг Шак’я-Тхуб-па*, вже в цьому народженні стає шротапатті⁷¹. Сіддхи досконалості можуть виднітися ще далеко, але перший крок зроблено, він увійшов у потік і може здобути зір гірського орла і слух боязкої лані.

* Будда.

Розкажи йому, о шукачу, що істинне благочестя може повернути йому знання, яке належало йому в попередніх життях. Зір і слух дев не здобуваються в одному короткому народженні.

Будь скромним, якщо хочеш досягти Мудрості.

Будь ще скромнішим, якщо Мудрістю вже оволодів.

Будь подібним до океану, що приймає всі потоки та річки. Могутній спокій океану залишається непохитним — він не відчуває їх.

Стримуй нижче я Божественним.

Стримуй Божественне Вічним.

Воістину великий той, хто переміг бажання.

Але ще величніший той, в кому Божественне Я знищило саму думку про бажання.

Стережи своє нижче, щоб воно не осквернило вище.

Шлях до кінцевого звільнення — у твоєму Я.

Шлях цей і починається, і закінчується за межами я⁷².

Скромна мати всіх річок, яку не вихваляють люди, в гордих очах тіртхік⁷³; нікчемний в очах дурнів вигляд людини, навіть якщо він був сповнений солодких вод амріти. І все ж місце народження священних річок — свята земля, а хто володіє Мудрістю, в пошані у всіх людей.

Архани та мудреці безмежного Бачення⁷⁴ рідкісні, наче квітка дерева Удамбара. Архани народжуються опівночі разом зі священною рослиною з дев’ятьма та сімома стеблами⁷⁵ зі святою квіткою, що розквітає в темряві та живиться чистою росою на крижаному ложі увінчаних снігом вершин, на які не ступала жодна грішна нога.

О лану, ніхто не стає арханом в тому самому народженні, в якому вперше рушив до кінцевого звільнення. І все ж, о ти, хто прагнеш, жодному воїну, що добровільно вступає в люту битву між живим і мертвим⁷⁶, жодному новобранцю не може бути відмовлено в праві вступити на Шлях, що веде до поля Битви.

Адже він має або перемогти, або полягти.

Якщо переможе — воістину він досягне нірвани. Та перед тим, як скине він свою тінь, смертну оболонку, що сповнена болем і безмежними стражданнями, люди визнають в ньому великого і святого Будду.

Якщо ж він поляже, навіть тоді це буде недаремно; вороги, що знищені ним в останній битві, вже не повернуться до життя в наступному його народженні.

Та чи бажаєш ти досягти нірвани чи відкинути цю нагороду⁷⁷ — нехай плоди дії та недіяння не будуть твоєю спонукою, о безстрашний серцем.

Знай, що бодхісаттва, який жертвує звільненням заради зречення, щоб зодягнутися в страждання «Таємного Життя»⁷⁸, зветься — «тричі Шанованим», о ти, що обираєш долю скорбот упродовж циклів.

Учню, Шлях єдиний, але наприкінці він роздвоюється. Його етапи відзначені чотирма та сімома Вратами. Наприкінці одного шляху — блаженство негайне, наприкінці другого — блаженство відкладене. Обидва — відплата за заслугу: вибір твій.

Один стає двома, «Відкритим» і «Таємним»⁷⁹. Перший веде до мети, другий — до самопожертви.

Коли заради Вічного жертвуєш минущим — нагорода твоя: крапля повертається туди, звідки прийшла. «Відкритий» Шлях веде до незмінної зміни — до нірвани, чудового стану Абсолютності, до Блаженства, що понад людську думку.

Отже, перший шлях — це ЗВІЛЬНЕННЯ.

Але другий шлях — ЗРЕЧЕННЯ, і тому зветься «Шляхом Скорботи».

Цей «Таємний шлях» веде архата до невимовного розумового смутку; журби за «живих мерців»⁸⁰ , і безпорадного жалю до людей, що страждають від карми; та все ж мудреці не втручаються в ці кармічні плоди.

Адже написано: «Вчи утримуватися від причин; хвилюванню ж наслідків дозволь йти своїм шляхом, наче великій припливній хвилі, що наближається».

«Відкритий Шлях», щойно ти досягнеш його мети, змусить тебе відкинути тіло бодхісаттви та вступити в тричі блаженний стан дхармакаї, забуття світу і людей назавжди.

«Таємний Шлях» веде до блаженства паранірвани, але після завершення незліченних кальп, нірвани заслуженої та втраченої через безмежне співчуття до світу введених в оману смертних.

Але сказано: «Останній нехай буде найвеличнішим». Сам’як Самбуддха, вчитель досконалості, відрікся від свого Я заради визволення світу і зупинився на порозі нірвани — чистого стану.

. . . . . . . . . . . . . .

Відтепер ти володієш знанням про два шляхи. Прийде час твого вибору, о душе, що прагне, коли ти досягнеш мети, пройшовши сім врат. Твій розум чистий. Ти не захоплений більше облудними думками, бо ти пізнав усе. Викрита істина стоїть перед тобою, непохитно дивлячись в обличчя. Вона говорить:

«Солодкі плоди спокою та звільнення для Себе, та ще солодшими є плоди невпинного і гіркого обов’язку, плоди зречення заради інших, в ім’я стражденних».

Той, хто стає прат’єка-буддою⁸¹, схиляється лише перед своїм Я. Але бодхісаттва, який здобув перемогу та заволодів винагородою і який говорить у своєму божественному співчутті:

«Для блага інших я зрікаюся великої відплати» — чинить ще більше Зречення.

Він — СПАСИТЕЛЬ СВІТУ.

. . . . . . . . . . . . . .

Поглянь! Наприкінці — мета блаженства і довгий Шлях Скорботи. Можеш вибирати, о ти, хто прагнеш Скорботи впродовж майбутніх циклів!

ОМ ВАДЖРАПАНІ ХУМ

СІМ ВРАТ

«Упад’я⁸², вибір зроблено. Я прагну Мудрості. Ти розірвав завісу таємного Шляху і навчив мене махаяні⁸³. Слуга твій готовий слідувати за тобою».

Добре, шравака⁸⁴. Приготуйся, адже далі ти підеш один. Вчитель може лише вказати шлях. Шлях єдиний для всіх, але засоби досягнення мети у всіх подорожніх різні.

Який же ти вибереш, о безстрашне серце? Обереш ти самтан⁸⁵, вчення ока, чотириступеневу Дх’яну або підеш шляхом Параміт⁸⁶, яких шість і які ведуть через благородні врата чеснот до Бодхі та Праджні — сьомого щабля Мудрості.

Суворий шлях четвертинної Дх’яни в’ється вгору. Тричі великий той, хто підніметься на високу вершину.

Висоти Параміт досягаються ще більш крутим шляхом. Ти маєш прокласти свій шлях крізь сім врат, сім твердинь, що охороняються жорстокими та підступними силами — втіленнями пристрастей.

Не сумуй, учню, і пам’ятай золоте правило. Оскільки ти пройшов врата шротапатті⁸⁷, «того, хто увійшов у потік», відколи ступив на ложе нірванічного потоку в цьому чи в майбутньому житті, тобі залишається лише сім інших народжень, о володарю алмазної волі.

Поглянь. Що бачиш перед своїми очима, о ти, хто прагнеш до богоподібної Мудрості?

«Покров мороку — над глибинами матерії, у вигинах його борюсь я. Перед моїм поглядом морок згущується, владико; він розвіюється за помахом твоєї руки. Тінь рухається, вигинаючись, як змія, що виповзає… Вона росте, шириться, і зникає в темряві».

Це тінь від твого особистого я поза Шляхом, що падає на темряву твоїх гріхів.

«Так, владико; я бачу Шлях, його початок — в трясовині, його вершини зникають в чудовому світлі нірвани; я бачу Врата, що постійно вужчають на важкій і тернистій стежці до джняни».

Добре бачиш, лану. Ці врата ведуть того, хто прагне, через води на «інший берег»⁸⁸. Кожні врата мають золотий ключ, що відкриває їхні двері; ключі ці такі:

1. Дана. Ключ милосердя і любові безсмертної.

2. Шіла. Ключ гармонії між словом і ділом, що врівноважує причину і наслідок, який не залишає місця для дії карми.

3. Кшанті. Лагідне терпіння, яке ніщо не може збурити.

4. Вайраг’я. Байдужість до насолоди та болю, ілюзія переможена і лише одна істина видима.

5. Вір’я. Непереможна енергія, що пробиває дорогу до вищої Істини з болота земної брехні.

6. Дх’яна, золоті врата, що ведуть нарджола* в царство вічного Сата та до його безперервного споглядання.

* Нарджол — святий або адепт.

7. Праджня, ключ, який робить людину богом, бодхісаттвою, сином Дх’яни.

Такі золоті ключі до Врат.

Перш ніж зможеш наблизитися до останніх, о ткачу своєї свободи, на виснажливому Шляху ти повинен опанувати ці параміти досконалості — вищі чесноти, яких шість і десять.

Перш ніж ти станеш гідним зустріти Вчителя свого віч-на-віч, світло до світла — що було тобі сказано?

Перед тим як наблизишся до перших врат, мусиш навчитися відокремлювати тіло від розуму, розсіювати тінь і жити у вічному. Для цього ти повинен дихати та жити в усьому, як усе, що сприймається тобою, дихає в тобі; відчувати, що перебуваєш в усіх речах, а всі речі — у Я.

Не дозволяй своїм чуттям перетворювати твій розум на простір для гри.

Ти не повинен відокремлювати своє буття від Буття та решти, але злити Океан із краплею, а краплю — з Океаном.

Так досягнеш ти і повного співзвуччя з усім, що живе, і такої любові до людей, наче вони були б твоїми братами, учнями єдиного Вчителя, синами однієї ніжної матері.

Наставників багато; Вчитель лише один — Алайя⁸⁹, Світова Душа. Живи в цьому Вчителі, як його промінь живе в тобі. Живи в ближніх твоїх, як вони живуть в ньому.

Перш ніж вступиш на поріг Шляху, до того, як пройдеш перші Врата, ти повинен злити два в Одне та пожертвувати особисте безособистісному Я, зруйнувавши цим шлях між двома — антахкарану⁹⁰.

Будь готовий відповісти дхармі, суворому закону, голос якого запитає тебе під час першого, початкового кроку:

Чи відповідаєш ти всім правилам, о сповнений піднесених надій?

Чи налаштував ти свій розум і серце на співзвуччя з великим розумом і серцем усього людства? Бо, як в гуркітливому голосі священної річки відгукуються⁹¹ звуки всієї природи, так і серце «того, хто вступає в потік» має тремтіти, відгукуючись на кожен подих і думку всього, що живе і дихає.

Учнів можна уподібнити до чутливих струн віни; людство — її деці; руку, що пробігає по струнах — спокійному диханню Великої Світової Душі. Струна, яка нездатна відгукуватися на дотик Вчителя звуком, у ніжній гармонії з іншими струнами, тріскається і відкидається. Так і з сукупністю розумів лану — шравак. Вони мають бути налаштовані на розум Упад’ї, що єдиний із Наддушею, або відпасти, як це відбувається з братами тіні — вбивцями своїх душ, жахливими дад-дугпами⁹².

Чи налаштував своє буття на великий біль людства, о ти, хто претендує на світло?

Якщо так... можеш увійти. Але перш ніж ти вступиш на похмурий Шлях Скорботи, тобі добре було б дізнатися всі пастки на цьому шляху.

. . . . . . . . . . . . . .

Озброєний ключем милосердя, любові та ніжного співчуття, ти в безпеці перед вратами Дани, що стоять біля входу на Шлях.

Дивись, о щасливий подорожній! Врата перед тобою високі і широкі, і здаються легкодоступними. Дорога, що веде крізь неї, пряма, рівна і зелена. Це як сонячна галявина в глибині темного лісу, немов відображення раю Амітабхи. Там птахи із блискучим пір’ям і солов’ї надії виспівують в зелених хащах, віщуючи успіх безстрашним мандрівникам. Вони оспівують п’ять досконалостей бодхісаттви, п’ять джерел сили Бодхі та сім сходинок Знання.

Проходь! Адже ти приніс ключ; ти в безпеці.

І до других Врат дорога зеленіє, але вона крута і в’ється вгору до кам’янистої вершини гори. Сиві тумани нависнуть над суворою і скелястою вершиною, і поза шляхом все зануриться в темряву. Чим далі просувається подорожній, тим тихіше звучить в його серці пісня надії. Тремтіння сумніву проймає його і хода стає все менш упевненою.

Стережись, о шукачу. Остерігайся страху, який подібно до чорних і беззвучних крил опівнічного упиря шириться між місячним світлом твоєї душі та великою метою, що з’являється вдалині.

Страх, о учню, вбиває волю і зупиняє будь-яку діяльність. Якщо подорожньому бракує чесноти Шіли, він спіткнеться і на кам’янистому шляху зіб’є свої ноги об гостре каміння карми.

Нехай буде впевненою твоя хода, о шукачу! Омий свою душу в істині Кшанті*, адже ти наближаєшся до врат, які називаються дверима стійкості і терпіння.

* Кшанті — терпіння, про Кшанті та Вайраг’ю див. вище, де перелічуються золоті ключі.

Не закривай своїх очей і не випускай з уваги дордже⁹³; стріли Мари завжди потрапляють в людину, яка не досягла Вайраг’ї⁹⁴.

Остерігайся трепету. Під диханням страху ключ Кшанті іржавіє, а іржавий ключ відмовляється відмикати.

Чим більше просуваєшся, тим більше буде траплятися пасток під ногами. Шлях, що веде далі, освітлюється одним вогнем — світлом завзяття, що палає в серці. Чим більшого прагнеш, тим більше отримаєш. Чим сильніше боїшся, тим тьмянішим стає те єдине світло, що може вести. Бо як за останнім променем сонця, що повільно згасає на вершині високої гори, настає глибока ніч, так і зі світлом серця. Лиш тільки воно згасне, темна і грізна тінь впаде з твого власного серця на шлях, і в жаху припне твої ноги до місця.

Остерігайся, учню, мертвої тієї тіні. Жодне світло Духу не розсіє мороку душі, якщо з неї не зникли всі егоїстичні помисли, якщо мандрівник не може сказати: «Я зрікся скороминущої форми; я зруйнував причину – і відтепер не може бути тіней, які з’являються від наслідків дій».

Бо настала остання велика битва, завершальна війна між вищим і нижчим Я. Дивись, саме поле битви поглинуте великою війною, і його більше немає.

Але як тільки ти пройшов врата Кшанті, здійснюється третій крок. Твоє тіло — твій раб. Тепер готуйся до четвертих — Врат спокус, що зваблюють внутрішню людину.

Коли ти наблизишся, перш ніж ти піднімеш засув четвертих Врат, ти повинен опанувати всіма змінами розуму у своєму Я, перемогти юрми мисленнєвих образів, які, будучи проникливими та підступними, непрохано прокрадаються в чисте святилище душі.

Якщо не бажаєш бути знищений ними, ти повинен знешкодити власні творіння, породження своїх думок, які невидимі й невідчутні, та все ж рояться навколо роду людського. Вони — нащадки та спадщина людини і її земних пороків. Ти маєш осягнути пустоту удаваної повноти і повноту удаваної пустоти. О, безстрашний шукачу, поглянь глибоко в джерело власного серця і дай відповідь: чи знаєш ти сили Я, о ти, хто осягаєш зовнішні тіні?

Якщо не знаєш — ти пропав.

Оскільки на четвертому Шляху найлегший подув пристрастей чи бажань змусить коливатися рівне світло на вибілених стінах Душі. Найменша хвиля жалю або туги за оманливими дарами майї, що проходить по антахкарані — шляху між твоїм Духом і твоїм я, магістралі вражень, грубих збудників ахамкари⁹⁵, — думка, настільки ж миттєва, як спалах блискавки, позбавить тебе всіх трьох нагород, що заслужені тобою.

Бо знай: ВІЧНЕ не знає змін.

«Залиш назавжди вісім жорстоких скорбот. Якщо не покинеш їх, то вже точно не зможеш прийти ні до мудрості, ні до звільнення» — сказав великий Владика, Татхагата Досконалості, «той, хто йшов стопами своїх попередників»⁹⁶.

Сувора та непохитна чеснота Вайраг’ї. Якщо хочеш опанувати її шляхом, твій розум і твоє сприйняття повинні бути ще вільніші від своєї згубної дії, ніж раніше.

Ти повинен пройнятися чистою алайєю, стати єдиним з Душею-Думкою природи. В єдності з нею ти непереможний; відокремившись, ти станеш майданчиком для ігор самврітті⁹⁷, джерела всіх помилок світу.

Усе в людині минуще, окрім чистої яскравої сутності алайї. Людина — її кришталевий промінь; промінь непорочного світла всередині, форма з матеріального праху — внизу, ззовні. Цей промінь — твій керманич життя і твоє справжнє Я, Спостерігач і безмовний Мислитель, жертва твого нижчого я. Твою душу не можна вразити, окрім як через твоє тіло, що стає на хибний шлях; керуй і володій обома, і ти неушкодженим наблизишся до «Врат Рівноваги».

Будь же бадьорим, подорожній, що осмілився потрапити «на інший берег»! Не прислухайся до намовлянь сонмів Мари; віджени спокусників, цих злих духів, ревнивих лхамаїнів⁹⁸, які ширяють у нескінченному просторі.

Тримайся! Нині наближаєшся ти до середнього входу, до Врат Скорботи, з її десятьма тисячами пасток.

Опануй свої думки, якщо бажаєш переступити поріг, о ти, що шукаєш досконалості!

Опануй свою душу, якщо бажаєш досягти мети, о шукачу нетлінної істини!

Зосередь погляд душі на Єдиному Чистому Світлі, вільному від пристрасті, і скористайся золотим ключем.

. . . . . . . .

Важке завдання виконано, твоя праця майже завершена. Широка безодня, що розкрилася, щоб поглинути тебе, майже перекрита.

Відтепер ти минув рів, що кільцем оточував вхід в обитель людських пристрастей. Тепер ти переміг Мару і його люті війська.

Ти видалив скверну зі свого серця і кров’ю очистив його від усіх нечистих бажань. Але, славний воїне, завдання ще не виконано. Лану, вище споруджуй стіну, що відгородить Святий Острів*, греблю, що захистить твій розум від гордості та самовдоволення досягнутим.

* Вище або розумне Я.

Почуття гордості може змарнувати роботу. Тож, споруджуй свою твердиню непорушно, щоб шалений натиск бурхливих хвиль, які ринуть і здіймаються на його берег, прямуючи з великого океану Майї, не зміг поглинути подорожнього разом з островом навіть тоді, коли перемога вже здобута.

«Острів» твій подібний до оленя, твої думки подібні до невтомної зграї, що виснажує та переслідує його що біжить до потоку Життя. Горе оленю, якщо наздоженуть його ревучі демони, перш ніж досягне він Долини Пристанища, Дх’яна марги, що зветься «шляхом чистого знання».

Перш ніж зможеш зміцнитися в Дх’яна марзі⁹⁹ та назвати її своєю, твоя душа повинна уподібнитися до зрілого плоду манго: до чужих страждань такою ж м’якою і солодкою, як його прозоро-золотава м’якоть, і настільки ж твердою до свого власного болю і скорботи, як тверда його серцевина, о підкорювачу Блага і Горя.

Нехай твоя душа буде непохитною до пасток Я; заслужи для неї ім’я «Алмазної Душі»¹⁰⁰.

Бо подібно до алмазу, що глибоко захований в пульсуючому серці землі — який не може віддзеркалювати земні вогні — нехай так само буде і з розумом, та з душею твоєю; занурені в Дх’яна маргу, вони не повинні відображати нічого з примарного царства майї.

Коли досягнеш цього стану, Врата, які ти повинен підкорити на шляху, широко розкриють свої двері, щоб впустити тебе, і наймогутніші сили природи не зможуть зупинити твою ходу. Ти станеш володарем семиступеневого Шляху, але не раніше, о ти, що прагнеш невимовних випробувань.

До того часу чекає на тебе ще складніше завдання: ти повинен відчувати себе Всеосяжною Думкою і водночас очистити свою душу від усіх думок.

Ти повинен досягти такої стабільності розуму, коли навіть найсильніший вітер не міг би вдихнути в тебе земного помислу. В очищеному святилищі не повинно бути ні дії, ні звуку, ні світла земного; як метелик, що схоплений морозом, бездушно падає на порозі, так і всі земні думки повинні впасти мертвими перед дверима храму.

Адже написано:

«Щоб золоте полум’я могло горіти рівним світлом, лампа повинна стояти в захищеному місці, недоступному для всіх вітрів»*. Полишений мінливим віянням, світильник захитається і мерехтливе полум’я відкине оманливі й темні тіні, що вічно блукають, на біле святилище душі.

* Бхагавад-Гіта.

І тоді, о ти, хто прагнеш до істини, думка-душа твоя стане подібною до навіженого слона, що біснується в джунглях. Сприймаючи лісові дерева за живих ворогів, він гине в спробах вбити вічно блукаючі тіні, що танцюють на освітлених сонцем скелях.

Остерігайся, щоб у турботі про своє я душа твоя не втратила рівноваги на ґрунті знання девів.

Остерігайся, щоб у забутті Я душа твоя не втратила влади над боязким розумом своїм і не позбулася заслужених перемог своїх.

Остерігайся змін! Адже зміна — твій великий ворог. Вона може вразити тебе, відкинути назад, скинувши зі Шляху та зануривши у в’язке болото сумніву.

Приготуйся та остерігайся завчасно. Якщо ти намагався та зазнав невдачі, о відважний воїне, не втрачай сміливості: борись далі та відновлюй наступ знову і знову.

Хоча дорогоцінна кров життя сочиться із зяючих ран, безстрашний воїн буде знову кидатися на ворога, виганяти його з фортеці та перемагати його, допоки не сконає сам. Тому дійте всі, хто ще не перемогли та страждаєте, дійте подібно до нього; з фортеці душі виженіть усіх ворогів: честолюбство, гнів, ненависть і навіть тінь бажання — якщо навіть зазнали невдачі…

Пам’ятай, о ти, хто борешся за звільнення людини¹⁰¹: кожна невдача є успіх, і кожна щира спроба згодом винагородиться. Це — священне насіння, що дає паростки та невидимо зростає в душі учня; стебла їхні міцніють із кожним новим випробуванням, вони гнуться подібно до очерету, але ніколи не ламаються та не пропадуть довіку. А коли час прийде — вони розквітнуть¹⁰².

. . . . . . . . . . . . . .

Але якщо ти прийшов готовим — нехай не буде страху.

. . . . . . . . . . . . . .

Відтепер відкритий для тебе шлях через врата Вір’ї, які є п’ятими серед Семи Врат. Ти на шляху, що веде до пристані Дх’яни, шостих врат — врат Бодхі.

Врата Дх’яни подібні до алебастрової чаші, білої та прозорої; всередині неї горить рівний золотий вогонь — полум’я Праджні, що випромінюється Атманом.

Ти — та чаша.

Ти відсторонився від чуттєвих об’єктів, йшов «Шляхом бачення» і «Шляхом слухання», і стоїш у світлі Знання. Відтепер ти досяг стану тітікші¹⁰³.

О нарджоле, ти в безпеці.

. . . . . . . . . . . . . .

Знай, о Переможцю Гріхів, коли совані¹⁰⁴ пройшов сьомий Шлях, уся природа переймається радісним трепетом і відчуває, що підкорена. Срібляста зірка мерехтить про це опівнічним квітам; струмок дзюрчить про цю звістку, розливаючись по камінню; темні хвилі океану розносять її громовим шумом об прибережні скелі; напоєні ароматом вітерці співають її долинам, і величаві сосни таємниче шепочуть: «З’явився учитель, Владика Дня»¹⁰⁵.

Він стоїть тепер, наче білий стовп на заході, і на його обличчя схід Сонця вічної думки виливає своє перше, найяскравіше проміння. Його розум, подібний до спокійного та безмежного океану, що розстеляється в безкрайньому просторі. Він тримає життя і смерть в сильній правиці своїй.

Воістину він могутній. Жива сила, що звільнена в ньому, та сила, що і є Він Сам, спроможна піднести чашу ілюзії високо над богами, над великим Брахмою та Індрою. Нині він неодмінно досягне великої нагороди!

Та чи захоче він скористатися дарами тієї відплати, заслуженими благами та славою для свого власного спокою і блаженства — він, переможець великої Ілюзії?

О ні, ти, хто прагнеш проникнути в прихований закон природи! Якщо хочеш йти стопами святого Татхагати, то ці дари та сили не для особистого я.

Чи забажаєш ти затримати стрімкі води, що народжені на Сумеру?¹⁰⁶ Чи захочеш ти спрямувати їхню течію для своєї особистої вигоди, чи повернути їх через гребені циклів до першоджерела?

Якщо забажаєш, щоб потік цінного здобутого знання в небесах народженої Мудрості залишався солодкою і стрімкою водою, ти не повинен дати йому перетворитися у водостій.

Знай, якщо хочеш стати помічником Амітабхи, ти повинен — ​​подібно до бодхісаттв-близнюків¹⁰⁷ — виливати своє світло на всі три світи¹⁰⁸.

Знай, що потік надлюдського знання та Мудрості Девів, тобою завойований, повинен через тебе — того, хто став провідником алайї — виливатися в інше русло.

Знай, о нарджоле Таємного Шляху, його чистими та прохолодними водами ти повинен вгамувати гіркоту океану, що здіймається, того могутнього моря скорботи, що утворене слізьми людськими.

На жаль! Ставши одного разу подібним до нерухомої зірки у вищих небесах, ти повинен яскравим небесним диском із глибин просторів світити всім, за винятком себе, давати світло всім, але не брати ні від кого.

На жаль! Раз уподібнився ти до чистого снігу гірських долин, холодного та нечутливого до дотику, але який зберігає і зігріває насіння, що спокійно спить під його захистом, то сніг цей повинен приймати на себе і міцний мороз і натиск північних вітрів, прикриваючи собою від їхнього жорстокого дихання землю, що зберігає обіцяні жнива і той врожай, що наситить голодних.

Прирікши себе жити впродовж майбутніх кальп, не знаючи подяки й залишаючись невідомим людям, як один серед інших незліченних каменів, що утворюють «Стіну»¹⁰⁹, — ось твоє майбутнє, якщо пройдеш сьомі врата. Побудована руками багатьох Вчителів Співчуття, зведена їхніми муками, скріплена кров’ю, та стіна захищає людство відтоді, як людина стала людиною, захищаючи її від подальших і ще тяжчих страждань і скорбот.

І все ж людина не бачить її, не хоче визнати її, і не бажає чути слово Мудрості... адже вона його не знає.

Але ти, чия Душа сильна та безгрішна, ти чув його, ти знаєш все, і ти повинен вибрати. І тому прислухайся ще раз.

О шротапатті*, на Шляху сована ти в безпеці. Так, на тій марзі**, де втомленого подорожнього не зустрічає ніщо, крім темряви, де понівечені тернами руки стікають кров’ю і стопи ріжуться гострими непіддатливими кременями, куди могутній спокусник Мара направляє свої найсильніші знаряддя — там велика нагорода здобувається негайно.

* Терміни «сован» і «шротапатті» — синоніми.

** Марга — шлях.

Безпристрасно і спокійно зісковзне подорожній у потік, що веде до нірвани. Бо відомо йому, що чим більше його стопи зійдуть кров’ю, тим білішим буде він сам омитий. Він добре знає, що після семи коротких і швидкоплинних втілень нірвана буде його…

Це Шлях Дх’яни, притулок для йога, благословенна мета, якої прагнуть шротапатті.

Але не так буде, якщо опанує він Шляхом Ар’яхата*.

* Від санскритського «архат» або «архан».

Клеша¹¹⁰ там руйнується назавжди, коріння танхи¹¹¹ назавжди вириваються. Але... зупинись, учню... Ще одне слово. Чи можеш ти знищити божественне співчуття? Співчуття — не якість. Воно — Закон Законів, вічна Гармонія, Я алайї; безмежна всесвітня суть, Світло вічної Правди, лад усіх речей, закон вічної любові.

Чим більше ти стаєш єдиним із ним — розчиниш своє буття в його Бутті, чим більше Душа твоя увійде в єднання з усім сущим, тим повніше станеш абсолютним співчуттям¹¹².

Таким є Ар’я Шлях, Шлях Будд досконалості.

Крім того, у чому сенс священних сувоїв, за якими ти промовляєш:

«Ом! Вірую, що не всі архати отримують солодку відплату шляху нірвани».

«Ом! Вірую, що не всі будди¹¹³ вступають в нірвана дхарму»*.

* Наведені дві строфи взяті з Тхегпа Ченпойдо. Махаяна сутра I, IV (Звернення до Будд Покаяння).

Так, на Шляху Ар’я ти більше не шротапатті, ти — бодхісаттва¹¹⁴. Потік перейдено. Воістину ти отримав право на одежі дхармакаї, але самбхогакая більш величний, ніж нірвані та ще величніший нірманакая — будда Співчуття¹¹⁵.

Схили ж голову свою та уважно слухай, бодхісаттва — Співчуття промовляє: «Чи може бути блаженство, поки все, що живе, мусить страждати? Чи погодишся ти врятуватися, чуючи волання всього світу?»

Тепер ти чув сказане.

Ти досягнеш сьомого порогу і пройдеш врата кінцевого знання, але лише для того, щоб повінчатися з горем, і якщо хочеш бути Татхагатою, йди стопами попередника, залишайся безкорисливим до кінця.

Ти просвітлений — обери свій шлях.

. . . . . . . . . . . . . .

Дивись на ніжне сяйво, що заливає східне небо. У похвальному гімні поєдналися земля та небо. Від чотирьох проявлених сил здіймаються піснеспіви любові: і від палаючого Вогню, і від струменистої Води, і від запашної Землі, і від стрімкого Вітру.

Вслухайся!.. З глибини неосяжного вихору того золотого світла, у хвилях якого купається Переможець, безсловесний голос усієї природи тисячею тонів підноситься, щоб сповістити:

Радість вам, люди м’ялби¹¹⁶.

Подорожній повернувся «з іншого берега».

Народився новий архан¹¹⁷.

МИР ВСІМ ІСТОТАМ¹¹⁸

Примітки

1.Палійське слово iddhi — синонім санскритського сіддхи, т. б. психічні здібності або надприродні сили в людині. Є два типи сіддх. Одна група охоплює всі нижчі, грубі, психічні та ментальні енергії, інша — духовні сили, які досягаються вищим учнівством. Крішна в «Шрімад Бхагаватам» говорить: «Той, хто вправляється в йозі, підпорядкував свої чуття і зосередив свій розум в мені, такому йогу готові служити всі сіддхи».

2. Нада, «беззвучний Голос» або «Голос Безмовності»; ще ближче до справжнього змісту було б «Голос в Духовному Звуці», оскільки нада — санскритське слово, що відповідає терміну священної мови сензар.

3. Дхарана — глибоке та досконале зосередження розуму на якомусь внутрішньому об’єкті, що супроводжується повною абстрагованістю від усього, що стосується зовнішнього всесвіту або світу чуттів.

4. «Великий Учитель» — термін, що вживається лану або челами для позначення «Вищого Я». Це те ж саме, що Авалокітешвара і відповідає аді-будді буддійських окультистів, Атману (Вищому Я) брамінів і Христу у древніх гностиків.

5. Слово «душа» використовується тут для позначення людського его або манасу, який в нашому окультному семеричному поділі називається «людською душею» (див. «Таємну Доктрину» про відмінність духовної та тваринної душі).

6. Маха-майя, велика ілюзія, матеріальний всесвіт.

7. Саккаядіттхі — оманливість особистості.

8. Аттавада — помилкова віра в душу, чи радше, в окремішність кожної душі або Я від Єдиної Світової, нескінченної душі.

9. Таттваг’яні — той, хто знає чи розрізняє начала в природі або в людині, а атмаг’яні — той, хто знає Атман або Світове, Єдине Я.

10. Кала-хамса, «птах» або лебідь (див. прим. 11). Нада-бінду упанішада (див. Ріг Веду в перекладі Теософічного тов-ва в Кумбхаконамі) говорить: «Склад А вважається її правим крилом, У — лівим, М — хвостом, а ардха-матра (півміри) — її головою».

11. Вічність має на Сході зовсім інше значення, ніж у нас. Як правило, вона означає 100 років або «вік» Брахми — одну кальпу, або період у 4 320 000 000 років.

12. Нада-бінду упанішада говорить: «Йог, який сів верхи на птаха Хамсу (тобто розмірковує про АУМ), не підпадає під вплив карми або мільйонів гріхів».

13. Віддай життя фізичної особистості, якщо хочеш жити в дусі.

14. Три стани свідомості — джаграт (неспання), свапна (дрімота) і сушупті (глибокий сон); ці три стани йога ведуть у четвертий —

15. Турія — стан високої духовної свідомості за межами сушупті, понад усіма.

16. Деякі містики в своїх працях на санскриті вирізняють сім планів буття, сім духовних лок або світів у тілі Кала-хамси, Лебедя поза часом і простором, що перетворюється в Лебедя в часі та просторі, коли він стає Брахмою замість Брахмана (середнього роду).

17. Всього лише проявлений світ чуттів і земної свідомості.

18. Астральна сфера, психічний світ надчуттєвого сприйняття та оманливих видінь, світ медіумів. Це великий «Зоряний змій» Еліфаса Леві. Жодна квітка, зірвана в цих сферах, ніколи не приносилася на землю без змії, що обвилася навколо її стебла. Це світ Великої Ілюзії.

19. Сфера цілковитої духовної свідомості. Для того, хто досяг її, більше немає небезпеки.

20. Посвячений, що проводить учня через дароване йому знання до духовного або другого народження, називається Отцем, гуру або Учителем.

21. Аджняна — це невігластво або «не-мудрість», на противагу джняні.

22. Мара в екзотеричних релігіях — це демон, асура, але в езотеричній філософії це персоніфікована спокуса людських пороків і в буквальному перекладі означає «вбивця» душі. Він представлений у вигляді царя мар з короною, у якій сяє камінь такого блиску, що засліплює тих, хто на нього дивиться, зазвичай під цим блиском розуміємо чарівність, якою порок зваблює деяких людей.

23. Внутрішній прихисток Серця, який на санскриті називають брахма пурі. «Вогняна сила» — це кундаліні.

24. «Сила» і «Матір світу» — імена, дані кундаліні — одній з містичних йогічних сил. Це буддхі, що розглядається як активний, а не пасивний принцип (яким він є зазвичай, коли розглядається лише як провідник або оболонка вищого духу, Атми). Це електродуховна сила, творча сила, яка, коли пробуджується, може так само легко вбити, як і творити.

25. Кешара, «небоходець». Як пояснюється в 6-ій адх’я Дх’янешварі, царя містичних праць, тіло йога стає утвореним наче з вітру, «хмарою, з якої кінцівки виступають як пагони», після чого йог «бачить за межами морів і зірок; він чує мову дев і розуміє її, і сприймає те, що відбувається в розумі мурахи».

26. Віна — це індійський струнний інструмент, подібний до лютні.

27. Шість принципів людини; це означає, що коли особистість знищена, внутрішня індивідуальність вливається в сьомий принцип або дух, зникаючи в ньому.

28. Учень єдиний з Брахманом або Атманом.

29. Астральна форма, що створена камічним принципом, кама-рупа або тіло бажань.

30. Манаса-рупа. Кама-Рупа належить до астрального або особистого я, а манаса-рупа — до індивідуальності або Я, що перевтілюється. Це його свідомість на нашому плані або нижчий манас, який має бути паралізовано.

31. Кундаліні називається змієподібною або кільцеподібною силою зважаючи на її спіральну дію або просування в тілі аскета, що розвиває в собі цю силу. Це — вогненна електрична окультна або фохатична сила, велика первісна сила, що перебуває в основі будь-якої органічної та неорганічної матерії.

32. Цей «Шлях» згадується у всіх містичних книгах. Як каже Крішна в «Дх’янешварі», «на цьому Шляху, куди не підеш — до цвітіння сходу або келій заходу, — о ти, хто тримаєш лук, подорож по цій дорозі відбувається без руху. На цьому шляху в яке місце не підеш — те місце стає твоїм власним Я». «Ти і є Шлях», — говорять адепту, що стає гуру; згодом він повторює ці слова учневі після посвяти. «Я є Шлях»... говорить інший Учитель.

33. Адептство — «цвітіння бодхісаттви».

33a. Нірвана є небуттям тільки з точки зору нашої скінченної свідомості; насправді, нірвана рівносильна абсолютному Буттю; так само, як абсолютна свідомість, з погляду обмеженої свідомості, рівносильна підсвідомості, бо вона з’єднує воєдино того, хто пізнає, пізнаване та пізнання. Прим. Перекл.

34. Танха — «воля до життя», страх перед смертю та любов до життя — та сила або енергія, що спричиняє нове народження.

35. Ці містичні звуки або мелодія, які чує аскет на початку його циклу медитації, називаються йогами анахад-шабд.

36. Це означає, що на шостому щаблі розвитку, який в окультній системі є дхараною, кожне чуття як індивідуальна здатність має бути «знищене» (або паралізоване) на цьому плані, переходячи та зливаючись із сьомим чуттям, найдуховнішим.

37. Див. Прим. 3.

38. Кожна сходинка розвитку в раджа-йозі символізується геометричною фігурою. У даному випадку це священний Трикутник, він передує дхарані. △ — знак високих чела, тоді як інший вид трикутника — знак вищих посвячених. Це символ «Я», про який говорив Будда і який він використовував як символ втіленої форми Татхагати після звільнення від трьох методів Праджні. Як тільки попередні та нижчі стадії пройдені, учень бачить вже не трикутник, а знак справжньої семирівневої природи. Його справжня форма не може бути тут наведена, оскільки, майже безсумнівно, буде осквернена якимись шарлатанами, які скористаються нею для своїх шахрайських цілей.

39. Зірка, що горить над головою — це «зірка посвяти». Знак шайв, шанувальників Шиви, покровителя всіх йогів — це чорна кругла пляма, яку тепер вважають символом Сонця, але в окультизмі це зірка посвяти, її він і зображав у давнину.

40. Основа (упадхі) недосяжного Полум’я, поки аскет ще живе на землі.

41. Дх’яна — остання стадія перед тією, що є завершальною на цій землі, перед тим, як стати повним махатмою. Як уже згадували, в цьому стані радж-йог ще зберігає духовну самосвідомість і діяльність своїх вищих принципів, але ще один крок вперед, і він опиниться на плані за межами сьомого (або четвертого, згідно з вченням деяких шкіл). Ці стадії, які йдуть після практики прат’яхари — попереднього навчання, що має на меті контроль розуму і думок — включають дхарану, дх’яну та самадхі, разом утворюючи те, чому дано загальну назву самн’ями.

42. Самадхі — це стан, коли йог втрачає усвідомлення будь-якої індивідуальності, включно зі своєю власною. Він стає Усім.

43. Чотири істини в північному буддизмі: ку — страждання або скорбота; ду — сукупність спокус (бажання задовольнити які призводить до страждань, частіше цзи — прим. ред.); ме — їхнє припинення; і дао — Шлях. «П’ять перешкод» — це усвідомлення страждання, істина про тлінність людського, тиск обмежень і абсолютна необхідність звільнитися від будь-яких пут пристрасті та навіть від бажань. «Шлях спасіння» — остання з них.

44. У вратах «сукупності спокус» Маха Мара — цар мар — намагається засліпити того, хто прагне, блиском свого дорогоцінного каменю.

45. Це четвертий із п’яти шляхів до переродження, що ведуть та кидають людських істот у невпинно мінливі стани горя та радості. Ці «шляхи» — лише підрозділи Єдиного Шляху, яким слідує карма.

46. ​​Дві школи вчення Будди: езотерична (таємна) та екзотерична (явна) називаються «Доктриною Серця» та «Доктриною Ока». У Китаї, звідки ці слова потрапили в Тибет, Бодхідхарма назвав їх цзун-мень і цзяо-мень. Перше вчення названо так, тому що воно виходило із серця Будди, тоді як «Доктрина Ока» була плодом його голови, його розуму. «Доктрина Серця» носить також назву «знаку істини», або «істинної печаті», чий символ зустрічається у заголовках багатьох езотеричних праць.

47. «Древо пізнання» — ім’я, дане послідовниками бодхі-дхарми (релігії мудрості) тим, хто досяг висот містичного знання — адептам. Нагарджуну, засновника школи мадх’яміка, називали «Драконовим Деревом», оскільки дракон є символом Мудрості та Знання. Дерево вшановують тому, що саме під деревом бодхі (мудрості) Будда отримав своє народження і просвітлення, виголосив свою першу проповідь, і під ним же помер.

48. «Таємне серце» означає езотеричне вчення.

49. «Алмазна Душа», ваджрасаттва, назва дається верховному будді, «Владиці всіх містерій», що також зветься аді-буддою.

50. Сат — єдина вічна Абсолютна Реальність та Істина, усе ж інше — ілюзія.

51. З вчення Шень-сю, який навчав, що людський розум, як і дзеркало, притягує і відбиває кожен атом пилу, і що, подібно до дзеркала, розум потребує уважного догляду та щоденного очищення. Шень-сю був шостим патріархом північного Китаю, який навчав таємної доктрини Бодхідхарми.

52. «Справжньою Людиною» північні буддисти називають «я» (ego), яке перевтілюється, і з’єднавшись із Вищим Я, стає буддою.

53. Будда означає «просвітлений».

54. Екзотеричний буддизм для загалу. Див. Прим. 46.

55. Звичайна формула, що передує буддійському писанню та означає, що все наступне має своїм джерелом усну традицію самого Будди і його архатів.

56. Ратхапала, великий архат, звертається так до свого батька в легенді під назвою «Ратхапала сутрасанне», але, як і всі подібні легенди, це — алегорія. У батька Ратхапали був будинок із сімома дверима — ось і докір усім, хто розуміє їх буквально.

57. Найвище Я — сьомий принцип.

58. Наші фізичні тіла в містичних школах називаються «тінями».

59. Пустельник, який, ставши йогом, пішов у джунглі та живе в лісі.

60. Жулай — китайський відповідник імені Татхагата, титул, який застосовують до кожного будди.

61. І північні, і південні традиції сходяться в тому, що Будда негайно, як тільки розв'язав проблему життя — тобто досяг внутрішнього просвітлення — покинув усамітнення та почав відкрито навчати людство.

62. Кожне духовне я — це, згідно з езотеричним вченням, промінь планетного духу.

63. Особистості або фізичні тіла називаються «тінями», вони минущі.

64. Розум (манас), розумний принцип або «я» людини має відношення до самого «Знання», оскільки людські «я» називаються манасапутрами — синами (світового) Розуму.

65. Див. Примітка 115 і далі до розділу «Сім Врат».

66. Назва вбрання шанджня-вешу походить від Раджагріхі, третього великого архата або «патріарха», як називають сходознавці представників ієрархії тридцяти трьох архатів, які поширювали буддизм. «Вбрання шанджня» метафорично означає володіння мудрістю, з якою вступають у нірвану руйнування (особистості). Буквально це «вбрання посвяти», одежа неофітів. Едкінс стверджує, що ця рослинна тканина була перенесена в Китай із Тибету під час династії Тан. Китайська легенда, так само як і тибетська, каже: «Коли народжується архат, одночасно виростає і ця рослина в чистому місці».

67. Практикувати шлях параміт — значить стати йогом і збиратися прийняти аскезу.

68. «Завтра» означає наступне народження або втілення.

69. «Велика подорож» — повний цикл існувань в одному колі.

70. За тибетською астрологією сонце називається Німа, Марс — Мігмар, Меркурій — Лхагпа. Символ Марса — око, символ Меркурія — рука.

71. Шротапатті, або «той, хто вступив у потік» нірвани, якщо немає якихось виняткових причин для цього, рідко досягає нірвани в одному народженні. Кажуть зазвичай, що чела починає свої зусилля зі сходження в одному житті та досягає лише в сьомому народженні після цього.

72. Означає особистісне нижче я.

73. Тіртхіка — це послідовники брахманської секти за Гімалаями, яких вважають іновірцями («невірними») у священній країні Тибету та навпаки.

74. «Безмежне бачення», або психічний, надлюдський зір. Архан наділений таким зором і бачить на відстані так само добре, як і зблизька.

75. Про рослину «шанджня» див. вище, прим 66.

76. «Живе» — безсмертне Вище Я, а «мертве» — нижче особисте я.

77. Див. примітку 115.

78. «Таємне життя» — це життя нірманакая.

79. Один шлях — «відкритий» або той, якому вчать мирян, екзотеричний і загальновизнаний, а інший — «таємний шлях», природа якого пояснюється під час посвяти.

80. Людина, неосвічена щодо езотеричних істин і мудрості називається «живим мерцем».

81. Прат’єка-будди — це ті, хто прагне досягнути дхармакаї та після серії життів часто досягають її. Не переймаючись стражданнями людства та тим, як допомогти йому, але думаючи тільки про своє власне блаженство, вони вступають в нірвану й щезають з поля зору та сердець людей. У північному буддизмі прат’єка-будда — синонім духовного егоїзму.

82. Упад’я — духовний наставник, гуру. Північні буддисти зазвичай обирають такого наставника серед нарджолів, що досягли святості та обізнані в готрабху-джняні та джняна-дассана-сіддхи — вчителів Таємної Мудрості.

83. Яна — колісниця; отже махаяна — це «велика колісниця», а хінаяна — «мала колісниця», це назви двох філософсько-релігійних шкіл північного буддизму.

84. Шравака — той, хто слухає або учень, який зосереджений на релігійних настановах. Походить від кореня «ШРУ». Коли від теорії вони переходять до практики або аскетизму, вони стають шраманами, тими, хто вправляються — це від кореня шрама, дія. Як показує Харді, ці два найменування відповідають термінам греків акоустікоі та аскітаі.

85. Тибетське самтан — це те ж, що й санскритське дх’яна, або стан медитації, який буває чотирьох ступенів.

86. Параміти — шість вищих чеснот, для священнослужителів їх десять.

87. Шротапатті, буквально — це «той, хто вступив у потік», що веде в океан нірвани. Ця назва означає перший ступінь Шляху. Назва другого — сакрідагамін, «той, хто отримає народження лише один раз». Третій називається анагамін — «той, хто більше не втілиться», хіба що він сам не забажає допомагати людству. Четвертий ступінь Шляху відомий під назвою рахат або архат. Це найвищий ступінь. Архат бачить нірвану вже за життя. Для нього немає посмертного стану, але є лише самадхі, в якому переживає блаженство нірвани*.

* Як мало можна покладатися на сходознавців у питанні точності слів та їхніх значень — можна побачити на прикладі трьох «визнаних авторитетів». Наприклад, чотири щойно пояснених слова дані Р. Спенсом Харді як 1. Сован; 2. Сакрадагамі; 3. Анагамі; 4. Арʼя. Дж. Едкінсом вони ж дані як 1. Шротапанна; 2. Сагардагам; 3. Анаганім; 4. Архан. Шлагінтвайт знову ж дає інше написання, і крім того, кожен дає інші, нові варіанти їхнього значення.

88. «Досягнення берега» в північних буддистів — синонім досягнення нірвани шляхом практики шести або десяти параміт (чеснот).

89. Душа-учитель — це Алайя, Світова Душа, або Атман. Кожна людина несе в собі її промінь і вважається, що вона може стати тотожною їй та злитися з нею.

90. Антахкарана — це нижчий манас, шлях сполучення між особистістю і вищим манасом або душею людини. Цей шлях або зв’язкова ланка руйнується після смерті, а залишки його зберігаються у формі камарупи (шкаралупи).

91. Північні буддисти та китайці знаходять в глибокому гулі деяких великих і священних річок основну ноту природи. Звідси й таке порівняння. Як фізичній науці, так і окультизму відомий факт, що сукупний звук природи, який лунає в гулі великих річок, у шумі вершин дерев великого лісу, що гойдається вітром, також і в гулі великого міста, що лине звіддаля, — має певну основну ноту цілком визначеної частоти. На це вказували і фізики, і музиканти. Так, професор Райс (див. «Chinese Music») зазначає, що китайцям цей факт був відомий за тисячоліття до нашого часу; вони стверджували, що шум річки Хуанхе дає ноту гун, що має назву в китайській музиці «велика нота». Він показує, що ця нота відповідає ноті фа, «в якій сучасні фізики вбачають справжню тональність природи». Проф. Б. Сілліман у своїй книзі «Principles of Physics» також згадує про це і говорить, що «ця нота відповідає середньому фа фортепіано і може бути розглянута як основна нота природи».

92. Бони або дугпи із секти «червоних шапок» вважаються найбільш досвідченими в чаклунстві. Вони мешкають у західному та малому Тибеті, а також у Бутані. Усі вони тантрики. Доволі смішно, що сходознавці, такі як Шлагінтвайт та інші, котрі відвідували прикордонні райони Тибету, змішують їхні ритуали та огидні практики з релігійними поглядами східних лам, «жовтих шапок» та їхніх нарджолів або святих людей. Наступне є прикладом.

93. Дордже (палійська) або ваджра (санскритська назва) — знаряддя в руках деяких богів (тибетські драгшед, деви, охоронці людей), якому приписують окультну силу для захисту від злих впливів, подібну до тієї, що в хімії має озон для очищення повітря. Це також і мудра, жест і поза, які використовуються в медитації. Загалом, це — символ влади над невидимими поганими впливами, що проявляється або в рухах тіла, або в талісмані. Проте, бонці та дугпи привласнили собі цей символ і зловживають ним для чорної магії. У «жовтих шапок», або гелугпа, це символ сили, подібний до хреста в християн, тому це зовсім не «забобонно». У дугпа ж це радше перекинутий подвійний трикутник, символ чаклунства.

94. Вайраг’я — почуття повної байдужості до матеріального всесвіту, до задоволення й болю. Слово «відраза» не виражає правильно його сенсу, але близьке до нього.

95. Ахамкара — почуття «я» або особистості, «самість».

96. Той, хто йде стопами попередників або тих, хто прийшов до нього — ось справжнє значення імені Татхагата.

97. Самврітті — одна з двох істин, що показує ілюзорний характер або пустотність усіх речей. У цьому випадку — це відносна істина. Школа махаяни вчить розрізнення між цими двома істинами — парамартхасат’я і самвріттісат’я (сат’я — істина). Це є предметом розбіжностей між мадх’яміками і йогачар’ями: перші заперечують, тоді як інші стверджують, що кожен предмет існує внаслідок попередньої причини чи взаємозумовленості. Мадх’яміки — радше заперечувачі, нігілісти; для них усе — парікальпіта, ілюзія й омана як у світі думки й суб’єкта, так і у світі об’єктів. Йогачар’ї — радше спіритуалісти. Тому самврітті, як істина лише відносна, є джерелом будь-якої ілюзії.

98. Лхамаїн — елементали та злі духи, ворожі до людини.

99. Дх’яна Марга — буквально «шлях дх’яни», або «шлях чистого знання» парамартхи або (санскр.) свасамведана — «процес мислення, що аналізує або бачить себе».

100. Див. Прим. 49. «Алмазна душа» або ваджрахара, що очолює дх’яні-будд.

101. Тут йдеться про поширене на сході (а втім, і на заході) вірування, що кожен новий будда чи святий — це новий воїн у святому війську, що працює заради звільнення і спасіння людства. У країнах північного буддизму, де вчать доктрині про нірманакай — тих бодхісаттв, які зрікаються заслуженої нірвани, або вбрання дхармакаї (бо і те, й інше назавжди відокремлює його від світу людей), щоб невидимо допомагати людству і зрештою привести його до паранірвани, кожний новий бодхісаттва або посвячений великий адепт називається «визволителем людства». Свідчення Шлагінтвайта в його книзі «Буддизм в Тибеті», що «прулпе ку» або «нірманакая» — це тіло, в якому будди або бодхісаттви з’являються на землі, щоб вчити людей — до абсурду помилкове й нічого не пояснює.

102. Вказівка ​​на те, що коли людські пристрасті та гріхи знищенні працею та зусиллями подвижництва, вони служать благодатним ґрунтом, в якому можуть розвиватися «святі паростки» найвищих чеснот. Ті, що існували раніше, або вроджені добрі якості, таланти й обдарування вважаються здобутими в попередніх життях. Усі генії без винятку принесли свої таланти та схильності з попереднього існування.

103. Тітікша — п’ята сходинка раджа-йоги, стан повної байдужості; прийняття, якщо це необхідно, того, що для всіх називається «радістю та горем», без одержання з цього задоволення чи болю. Тобто, це фізична, розумова та моральна індиферентність і нечутливість як до радощів, так і до страждань.

104. Совані — той, хто практикує сован, перший шлях у дхʼяні, тобто шротапатті.

105. «День» означає тут цілу манвантару, період незліченної тривалості.

106. Гора Меру, священна гора богів.

107. Згідно із символізмом північного буддизму, в небесах Амітабхи або «Безмежного Простору» (Парабрахмана) є два бодхісаттви, Гуаньші-інь і Дашіджі*, які вічно випромінюють світло над трьома світами, де раніше жили, включно з нашим власним (див. наступну примітку), щоб допомогти світлом (знання) навчанню йогів, які так само будуть рятувати людей. Своїм високим становищем у царстві Амітабхи вони зобов’язані справам милосердя, здійсненим ними на землі, коли вони також були йогами, так говорить алегорія.

* Інакше — Авалокітешвара та Махастхамапрапта. — Прим. Ред.

108. Ці три світи — три плани буття, земний, астральний і духовний.

109. «Стіна охоронців» або «Захисна стіна». Вчення говорить, що об’єднані зусилля багатьох поколінь йогів, святих і адептів, особливо нірманакая, створили немов охоронну стіну навколо людства, яка невидимо захищає його від ще більшого лиха.

110. Клеша* — любов до мирських задоволень, добрих чи злих.

* Зазвичай трактується як «затьмарення» — прим. Ред.

111. Танха — бажання жити, що спричинює нове народження.

112. Це «співчуття» не слід розглядати в тому ж розумінні, що й «Бога» та «божественну любов» теїстів. Тут співчуття означає абстрактний, безособовий закон, природа якого — абсолютна гармонія, але який руйнується через незгоди, страждання і гріх.

113. У північних буддистів усі великі архати, адепти та святі називаються буддами.

114. За ієрархією Бодхісаттва стоїть нижче досконалого будди, хоча їх часто змішують в екзотеризмі. Народне ж уявлення, що нерідко відрізняється правильною інтуїцією, шанує бодхісаттву — з огляду на його самопожертву — вище за будду.

115. «Буддами Співчуття» називають тих бодхісаттв, які, досягнувши чину архата (тобто пройшовши четвертий або сьомий шлях), відмовляються перейти в стан нірвани або «одягтися в одежі дхармакаї та перейти на той берег», щоб не позбавити себе можливості допомагати людству, наскільки карма дозволяє таку допомогу. Вони вважають за краще залишатися невидимо (так би мовити, в дусі) у світі та сприяти порятунку людей, впливаючи на них, щоб вони дотримувалися Доброго Закону, тобто ведучи їх на шлях праведності. Екзотеричний північний буддизм визнає подібних великих святими та підносить їм молитви, як православні та католики моляться своїм святим і захисникам; з іншого боку, езотеричні вчення цього не підтримують. Мирянин-екзотерик навряд чи знає справжній сенс слова «нірманакая» — тому і плутанина та неадекватні пояснення сходознавців. Наприклад, Шлагінтвайт вважає, що нірманакая означає фізичну форму, якої набувають будди, коли вони втілюються на землі — «найменш піднесене з їхніх земних тягарів» (див. «Буддизм в Тибеті»), чим дає абсолютно помилкове розуміння цього предмета. В той час як справжнє вчення таке:

Є три тіла або форми будд — 1. Нірманакая. 2. Самбхогакая. 3. Дхармакая.

Перше — це та ефірна форма, яку приймають, залишаючи фізичне тіло та постають в астральному — маючи на додаток до цього знання адепта. Бодхісаттва розвиває його, просуваючись по Шляху. Досягши мети й відмовившись від плодів, він залишається на землі як адепт, а вмираючи, замість того щоб відправитися в нірвану, залишається в тому чудовому тілі, що виткав для себе, невидимий для непосвяченого людства, щоб спостерігати за ним і захищати його.

Самбхогакая — те ж саме, але з додаванням слави «трьох досконалостей», одна з яких — повне забуття всіх земних турбот.

Дхармакая — тіло досконалого будди, тобто це зовсім не тіло, а ідеальне дихання — свідомість, що злилася зі Світовою Свідомістю або душа, що позбавлена ​​будь-яких атрибутів. Досягши дхармакаї, адепт або будда полишає всі можливі зв’язки із землею та думки про неї. Таким чином, адепт, який завоював право на блаженство нірвани, відмовляється — містично кажучи — від одежі дхармакаї, щоб бути в змозі допомагати людству; від самбхогакаї він зберігає лише досконале знання та залишається в нірманакаї. Езотерична школа вчить, що Гаутама Будда з деякими зі своїх архатів залишився в стані нірманакая, являючи собою приклад найбільшого зречення та самопожертви заради людства, і вище за нього нікого не відомо.

116. М’ялба — це наша земля, яка езотеричною школою правильно називається «пеклом», найбільшим пеклом з усіх. Езотерична доктрина не знає іншого пекла або місця покарання, крім планети, що населена людьми, або землі. Авічі — це лише стан, а не місце.

117. Означає, що народився новий Спаситель світу, який насамкінець життєвого циклу поведе людство до кінцевої нірвани.

118. Один із варіантів формули, яка неодмінно завершує будь-який трактат, заклик або повчання: «Мир усім істотам», «Благословення всьому живому» та ін.

Від перекладача

Під час передачі цієї перлини східної містики мене надихала не тільки велична краса її змісту, а й усвідомлення, що на мою долю випадає честь і щастя передати вперше російською мовою* твір чудової російської жінки, яка й досі залишається абсолютно незрозумілою для своїх краян.

__________

* Переклад О. Писаревої взятий за основу для українського перекладу, що порівнювався з англійським оригіналом

Олені Петрівні Блаватській випала важка доля не тільки жити й померти невизнаною та знеславленою на своїй батьківщині, яку вона палко любила, але й після смерті не знайти захисників, які б відкрито заступилися за неї й очистили б її добре ім’я від незаслужених нарікань.

Щоправда, тепер в Олени Петрівни є й на батьківщині палкі друзі й переконані однодумці, які безмежно вдячні їй за той прекрасний світ широко розкритих духовних горизонтів і за той високий надих, почерпнутий від неї; але щоб розкрити перед світом її справжню суть і дати правильну оцінку якостей її особистості, потрібні нові способи дослідження, якими ще не володіє західна психологія. Надати правдиву біографію О.П. Блаватської ще не настав час: європейська наука не дає ключа до розгадки її незвичайних психічних сил. А поки не настане той час, найправильнішою вказівкою на справжнє значення О.П. Блаватської можуть дати тільки плоди її діяльності; роз’яснення ж її внутрішньої суті слід шукати в її вченні, де вона постає справжнім воїном Духу: в численних книгах і статтях, що з’явилися в період 1875–1891 рр. у трьох частинах світу, Олена Петрівна невпинно закликала до духовності, до звільнення думки з-під гніту зовнішніх форм, до широкої терпимості, до єдності та братерства між людьми та народами; з полум’яним ентузіазмом вона утверджувала божественність людської природи та можливість спілкування з вищими світами; з нестримною енергією вона боролася проти матеріалізму, що заполонив світ, і з усім, що пригнічує дух. Саме ця невгамовна енергія, що нездатна на компроміси та обережність, яка ніколи не зупинялась у своїй сміливій боротьбі перед можливістю особистих тяжких наслідків, і породила стільки ворожнечі проти Олени Петрівни. Але ці ж властивості створювали їй і безмежно відданих учнів і послідовників, які свято шанують її пам’ять. Але й досі в Західній Європі трапляються люди, які особисто знали її та з захопленням згадують її чарівність як співрозмовниці, могутню силу її духовного впливу на всіх, хто підходив до неї з довірою, і те дивовижне поєднання титанічної натури з надзвичайною щирістю та незлобливістю, що надавало їй таку яскраву оригінальність.

Якщо ж звернутися до плодів її праці, то їх потрібно шукати передусім у відродженні стародавнього Сходу, яке виражається у все більшій зацікавленості до його духовної творчості, і в серйозному вивченні всіх сторін цієї творчості, яка почалася в Англії й поступово поширюється на всі культурні країни; плоди ці проявилися у відновленому інтересі до питань релігії та містики, які дали життєдайний поштовх західній думці, що засихала в безпросвітному матеріалізмі; і в діяльності Теософського товариства, що було створено Оленою Петрівною як «ядро майбутнього всесвітнього Братства», яке не тільки не вмерло, але й міцніє і виявляє енергійне духовне життя, що виражається й у багатолюдних конгресах, і в чисельній літературі (лише теософських журналів виходить на всіх мовах понад 50). Але й це ще не все. У своїй «Таємній Доктрині»* О.П. Блаватська зробила першу спробу — якої не зробив ще ніхто — дати синтез наукової, філософської та релігійної думки всіх часів і народів. Перед такими плодами повинна була б замовкнути будь-яка ворожнеча та мала б виникнути глибока повага до надзвичайних сил тієї душі, яка змогла дати такий сильний поштовх людській думці.

* «Таємна Доктрина» («The Secret Doctrine, the Synthesis of Science, Religion and Philosophy»), написана О.П. Блаватською, вперше була видана в Лондоні у 1893 р. Друге англійське видання вийшло в 1903 р., а третє — в 1905 р. Цей твір складається з трьох томів великого формату, загальним обсягом близько 2300 сторінок дрібного шрифту; лише покажчик термінів, що містяться в «Таємній Доктрині», становить окремий том у 326 сторінок. «Станси Дзіан», які до їх оприлюднення були абсолютно невідомі вченим-орієнталістам, становлять космогонію та антропогенез, що перевершує все, що з’являлося в цій галузі досі, як за масштабом, так і за значенням одкровень, що проливають зовсім нове світло на багато таємниць природи. У другому випуску збірника «Питання Теософії» з біографією О.П. Блаватської (С.-Петербург, 1910) у статті Джорджа Міда, відомого вченого і знавця езотеричних релігій, на стор. 84–86 наводяться цікаві подробиці його листування зі знаменитим орієнталістом Максом Мюллером, з якого випливає, що ні Дж. Мід, ні М. Мюллер, які присвятили все життя вивченню східних релігій, ніде не зустрічали оригіналів «Стансів Дзіан» і «Голосу Безмовності», оприлюднених О.П. Блаватською. (Прим. перекл.)

Пропоновані три уривки із «Книги Золотих Правил» вперше оприлюднила Олена Петрівна Блаватська. До цього вони були недоступні нікому, окрім невеликого числа посвячених в Індії. За характером цих уривків вони могли даватися для духовної настанови тільки учням (чела) східної окультної школи. Ці школи, завдяки певному психологічному методу — раджа-йозі — розвивали в своїх учнях приховані психічні сили, які природно розкриються в людей лише через безліч поколінь. Уже хоча б тому, що Олена Петрівна Блаватська знала ці уривки напам’ять, вона була без сумніву ученицею однієї з таких шкіл Сходу. В цьому варто шукати ключ до багатьох її здібностей, до надзвичайних її знань і тієї таємничості, якою — не дивлячись на дивовижну щирість її характеру — усе ж було оточено її особисте життя. Учень окультної школи дає обітницю ніколи й нікому не видавати обставин, пов’язаних із його учнівством. Якщо поглянути на «Голос Безмовності» з цієї думки, як на одкровення, що дає непосвяченим розуміння тієї величезної духовної праці та напруги, крізь які проходить учень окультної школи, творчо переробляючи за новими лініями все своє внутрішнє життя, ми знайдемо в цій маленькій книжці путівник неоціненної важливості.

Віддаючи свою працю на розсуд російських читачів, я роблю це з гарячим бажанням, щоб вона послужила початком для серйозного, сумлінного дослідження життєвого подвигу й літературних праць О.П.Блаватської. Тільки при світлі правди розвіється та темна хмара упередження та нерозуміння, що досі оточує ім’я тієї, яка, справедливо, мала б бути гордістю для своєї батьківщини. Нехай же ця маленька книга навчить вдумливого читача зрозуміти й полюбити ту велику душу, яка була здатна підійматися на такі гірські висоти, де немає місця нічому тимчасовому, особистому та умовному, де вже відчувається подих Божественного і Вічного.

О. Ф. Писарева, 1912