гонобити
гонобити
|
|
Гоно́би́ти, блю, биш, гл. 1) Устраивать, дѣлать какъ слѣдуетъ: удовлетворять, доставлять удовольствіе, употреблять на что. Де що не заробе, усе в хазяйство гонобить. 2) Лелѣять. Вона гонобила надію у серці. Мир. Пов. I. 126.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Гоно́би́ти, блю, биш, гл. 1) Устраивать, делать как следует: удовлетворять, доставлять удовольствие, употреблять на что. Де що не заробе, усе в хазяйство гонобить. 2) Лелеять. Вона гонобила надію у серці. Мир. Пов. I. 126.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Гоно́би́ти, блю, биш, гл. 1) Устраивать, делать как следует: удовлетворять, доставлять удовольствие, употреблять на что. Де що не заробе, усе в хазяйство гонобить. 2) Лелеять. Вона гонобила надію у серці. Мир. Пов. I. 126.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937