Дещо про алькоголь
 |
Др. АНДРІЙ ЧАЙКОВСЬКИЙ.
ДЕЩО ПРО АЛЬКОГОЛЬ
НАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА „ПРОСВІТА“.
БІБЛЬОТЕКА „ЖИТТЯ — ЗНАННЯ“.
З друкарні Вид. С-ки „Діло“, Львів, Ринок ч. 10.
Алькогольне питання у нас не нове. Воно обговорене вже на всі лади. Одним зусиллям — годі його розвязати і алькоголь — можна побороти лише невпинною працею й боротьбою.
Дотеперішні протиалькогольні зусилля і поклики довели до того, що деякі громади вирішили загальним голосуванням (честь їм за це), що коршми в селі не треба. Сталося це на підставі обовязуючого тепер закона. Колиб такий закон вийшов був ранше, коли то ми мали більшу свободу, як тепер, і коли то наші консисторії взялися були за ширення тверезости, то до часу війни у нас булаб коршма рідкістю.
Та так не сталося. Один шляхтич у галицькому соймі назвав коршму „святою“, недоторканою, і коршма мимо знесення права пропінації остала у нас, з неї тягли вороги народу велитенські зиски. Я знав такий випадок, уже по знесенню права пропінації, що тернопільський староста на скаргу орендаря, що священик з Денисова поширює тверезість, а через те бідний орендар не має чим платити чиншу за державу пропінації, заборонив пок. о. Вітошинському з Денисова відтягати людей від пиття горівки.Обовязуючий тепер закон про можливість знести в селі коршми зробив вже дуже багато доброго і тому протикоршемному рухові треба всіми силами пособляти. Треба пригадати тим, що про це забули, і тим, що того не знають, які страшні спустошення у людському тілі спричиняє вживання алькоголю.
Алькоголь — слово арабське — означує щось дуже легеньке, начеб дух. Римляне називали це спірітус (дух) або аквавіте (вода життя). З того зробили Німці ґайст, і в нас так горівку називають, а з аквавіте зробили оковиту. У нас називається це горівка, у Москалів водка, у Словаків палінка. Прикмети горівки, або як хочете ґайсту, спірту, оковити такі, що він є безбарвний, важко замерзає, а при найменшій теплоті парує. Томуто чистий спірт без примішки води бодай 5% удержати не можна, бо випарує. Тому, що він легко парує, значиться розпускається в повітрю, можна його занюшити. Спірт є легко запальний, горить синявим полумям, дає багато жару, а на тілі спричиняє печення і пече тим доскульніше, чим ніжніше те місце на тілі. На грубій долоні не дається почути, але в губі, в горлі, в носі, або в оці він таки запече добре і спарить ніжну оболонку.
Алькоголь, або спірт, є дуже потрібний в господарстві, в науці, в промислі і в лікуванню. З нього роблять мірники теплоти (термометри) на змірення дуже низької температури; без спірту не можна би зробити політури столярської; його вживають до вироблювання малярської фарби і багатьох инших річей. Надто спірт задля дешевости своєї продукції може бути важним пальним матеріялом (топливом) тому, що його вогонь є дуже сильний і не видає диму, ні чаду.
В лікуванню його вживають до різноманітного натирання з-верху, інколи приписують його хворим до внутрішнього вжитку, а що найважніше, вживають його до дезинфекції хірурґічних інструментів і при операціях.
Позатим алькоголь, вжитий внутрішнє, є шкідливим під кождим оглядом для звіринного і ростинного світу.
Спірт витворюється з різнородного матеріалу. Горівку до пиття виробляють з усякого зерна, а також із картофлі, особливо з одного роду картофлі т. зв. пяної, котра має в собі багато алькогольних складників. Далі вироблюють спірт з дерева, з камяного вугля, а навіть із звіринного та людського гною. Спірт, продукований з дерева та вугілля, є прямо трійлом і людина, що такої сивухи напється, вмірає в муках.
Спірт у гарячих напитках приходить процентово. Найбільше є його в горівці, бо навіть 50%. Менше є спірту у вині (до 25%, а найменше в пиві (до 15%).
Кожний спірт є трійлом, хоч не так сильним, як спірт з дерева.
Донедавна, а подекуди й тепер деякі люде думають, що спірт для здоровля є дуже потрібний. Кажуть, що горівка підкріпляє сили, має в собі поживу, що спірт підбадьорює людину, а в часі пошесних недуг нпр. холєри або еспанки охоронює від зарази.
Та згодом пізнали люде на підставі докладних дослідів, що це все неправда, бо в горілці нема поживи за макове зерно, що навпаки, по випиттю людина охляває і не може так робити, як тверезий, що вона ослаблює орґанізм, котрий в наслідок того стає менше відпорним на пошести, ніж орґанізм тверезий.
Хочу коротко показати, яким способом роблено ці досліди. Роблено їх на звірятах і людях.
Брали два пси, або два коні рівної вартости, однакової швидкости, одному давали алькоголю, а другого лишали тверезим. Відтак поставили обох бігти до мети. Показалося, що пяні зразу бігли швидше і переганяли тверезих. Та зараз опісля стали приставати в бігу і, поки прибігли до мети, то тверезі далеко їх випередили. Опісля тверезі були цілком здорові і могли бігти далі, а напоєні охляли так, що полягали.
Знову Др. Сміт робив на людях такі практики: Узяв двох рахмістрів (таких людей, що по банках або урядах рахують по цілих днях). Одному дали випити літру пива, а другий остав тверезим. Додаю ще, що обидва рахмайстри були однакової сили і видатности. Отож випивший зразу рахував швидше, але вже в половині часу, визначеного до праці, так охляв, що не міг рахувати і пристанув. Тверезий рахував дальше безупинно і не почував змучення. Показалось надто, що в роботі випившого було багато похибок, яких у тверезого не було. Такі самі практики роблено зі складачами друкарськими. Видатність складача лежить у тому, що він в однім часі зложить до друку як найбільше черенок і як найменше зробить помилок. Отож брали двох однакових складачів і призначили їм таку саму роботу. Один випив літру пива, другий був тверезий. І тут показалося те саме, що у рахмістрів. Спочатку випивший складав жвавіше і випередив тверезого. Та зараз став приставати, а далі не міг зовсім робити. Тверезий працював безупинно. Показалося відтак, що склад тверезого був бездоганний, а праця пяного мала багато похибок.
Значиться, що горівка не приспорює сил до праці, а навпаки їх поменшує.
Тепер придивімся до дальшої „доброї прикмети“ горівки, що вона охоронює від пошесних недуг.
Перед тим зробім одну практику. Вище було сказано, що спірт, коли діткнеться до якої ніжної части тіла, то пече її і парить. Нераз ми потягаємо до носа воду, як нам там засихає. Тоді почуваємо полегшу і свіжість в носі. Ану візьмім на долоню горівки і потягнім добре до носа. Запече так, що аж сльози в очах стануть. А коли подивимося до зеркала, то побачимо, що ніжна носова оболона побіліла, значить її горівка спарила. Ця спарена оболонка злущиться зовсім і наросте инша. Це сталося від того, що горівка ту ніжну оболонку опалила.
Такою самою ніжною, або може ще делікатнішою оболонкою покрита наша гортанка і шлунок (жолудок). Та оболонка (плівка) в шлунку є на те, що вона виділює з себе шлункову кислоту, конечно потрібну до травлення. Коли та плівка з якої небудь причини захоріє, то вона не може виділювати шлункової кислоти, а тим самим шлунок не може стравити того корму, який до шлунка приходить. А як хворий шлунок не може добре травити, то й людина не має чим відживлятися і нидіє.
Отож, коли на ту ніжну оболонку шлункову наллємо горівки, то вона її спарить, оболонка захоріє і не може виконувати свого призначення.
А тепер придивімся до пошесної недуги, нпр. холєри. Її спричинюють бакцилі, себ то такі маленькі прутики, яких лише великим побільшаючим склом можна бачити. Вони різноманітними способами дістаються з поживою або як інакше до шлунка людини. Але вони в шлунку спустошення не роблять, поки не дістануться до кишок. Там вони розмножуються і творять такі страшні спустошення, що людина по більшій частині вмирає.
Отож, як шлунок у людини здоровий і добре травить, то він зварить ті бакцилі і вони дістаються до кишок неживі, тай ніякої шкоди вже не роблять. Шлунок добре травить, коли має силу виділювати з своєї оболонки достаточну кислоту. Колиж ту оболонку горівкою спарити, то вона не дасть кислоти, а бакциль перепачкується живим до кишок і тоді поминай, як звали!
Показується з того міркування, що віра в оборонну силу горівки перед пошесними недугами є забобоном, байкою.Як ми побачимо далі, то горівка обезсилює орґанізм людини. Щоби удержатися проти зараження від пошесних недуг, треба мати орґанізм сильний. Такий поборе певно заразки, котрі до нього дістануться, власними силами. Обезсилений орґанізм не встоїться, а коли раз пошесна недуга там розвинеться, то заморить людину.
Чому? Знаємо, що в недузі людина дістає горячку. В горячці кров кружляє швидше, а пізнати це так по піднесеній температурі, як і по живчику (бючці). При цій незвичайній швидкости обігу крови, вона вдаряє об стіни кровних проводів і розпирає їх. Так само серце дуже працює. Тож стіни кровних проводів мусять бути сильні, щоб такий напір крови вдержати. А саме те все у пяниць є крихке і слабе і звичайно не видержує удару крови.
Тепер придивімся, що робиться з горівкою, коли її влємо до нашого орґанізму. Вона йде через гортанку в шлунок, а звідсіля розходиться по крови меншими і більшими проводами (жилами) до найдальших закутків людського тіла.
Людина по випиттю почуває себе зразу добре. Почуває бадьорість, є весела, почуває охоту до праці і до їди (апетит), почуває енерґію і силу. Це почування то найбільша насолода пяниці. Вона найбільше приманлива і вона є найбільшою спокусою до пяничання.
Це підохочення в медицині називається евфорія.
Воно зразу змагається. Пяному нічого не видається неможливим. Пословиця каже, що „пяному море по коліна“. Це зможення переходить що раз вище аж до задуру, до запаморочення ума. Пяниця перестає бути самим собою, паном своєї волі, котра цілком зломана. Людина не в силі поконати себе, що, мовляв, „я того хочу, а того не хочу“, лише піддається без опору хвилевому настрою без надуми, не здаючи собі з того справи, які це матиме наслідки.
Поміркуймо: що значить сила волі.
Йде чоловік дорогою і довідується від когось дуже добру, веселу новину. Він стає такий радий, що „скакавби з радости“, але погадає собі, що на вулиці скакати не годиться, бо люде будуть сміятися. І він того не зробить. Значить, у нього була сильна воля здержатися від такого смішного поведення. Другого знову тверезого чоловіка чепиться на вулиці якась напасть і розсердить його. Таки аж рука свербить вдарити по пиці напасника. Але зараз розгадається, що з цього може вийти, і знову його воля повздержить його від такого кроку.
Ну, а йде вулицею пяниця. Він такий радий, бадьорий, хоч не має причини радіти. Він тямить, що у нього в хаті якась біда, що радше плакати, як радіти. Та він на це не зважає, стане співати, танцювати на вулиці, вівкати. Люде придивляються і сміються, та йому байдуже. Він добре знає, що робить дурне, та у нього воля така зломана і безсильна, що він не в силі устоятися спокусі, й стає посміховиском усеї громади.
Чому і через що у пяниці воля така немічна, охляла?
Др. Форель, учений світової слави і дослідник, називає алькоголь галапасом мізкової кори, цеб то тої оболонки, котра вкриває мізок. В мозку сидить уся влада людського розуму. Коли той осідок розуму занедужає через затроєння алькоголем, то на тому терпить мізок і влада розуму. Можна це переказати образово так, що коли загорить хата, то й мешканцям прийшлось би загинути, колиб у час не втекли. Але розум з голови втекти не може, і мусить так довго сидіти обезсилений, поки ворог його — алькоголь звідсіля не вступиться.
Може хтось закинути мені на це таке: Хібаж я до мозку наливаю горівки?
Та я вже вище сказав, що горівка, діставшися до шлунка, розходиться з кровю по цілому тілі, і там її найбільше, де найбільше кровних проводів, а що в мозку дуже багато тонісеньких таких кровних проводів, то там і алькоголю найбільше заходить.
Це підбадьорення у пяної людини — евфорія не тріває довго. Воно степенується так, що пяниця стає неподібний до свого „я“ тверезого. Спокійний та зрівноважений стає задерливим напасником, сердиться, почуває охоту нищення всього, що під руки попадеться, хоч з того не може мати жадної користи. Другий знову чоловік статочний стає смішним, він без причини сміється, плаче, цілується з кожним, плете небилиці.
Ось послухайте, які я робив практики з пяними осами.
У серпні, коли ос найбільше літає, я налив на тарілку слабкої горівки і підправив її малиновим соком. До того стали злітатися оси і попивати. Придивляюся до них, що вони будуть по пяному робити, і бачу таке: Дві оси обнялися лапками і мацають себе ріжками ніжненько, начеб дві пяні куми цілувалися. Другі дві знову счепилися і жруть себе та колють жалами. Хібаж і між людьми таке не водиться? Два приятелі пішли у братній згоді в шинок, випили, а опісля взялися за чуби не знать за що. Одна оса лізе на беріжок тарілки, та лиш що вилізе на гору, зсувається вниз, та зачинає наново. Це той сваток, якого хата на горбі, вертається додому по випитку, та вже йно би поріг переступити, він сувається в долину і зачинає наново. Инша знову держиться цупко беріжка тарілки і махає крильцями. Це такий пяниця, якому здається, що буяє на небесах між ангелами, то знову сидить в пеклі поміж чортами, а він цілісінький час перележав у Мошка під лавою, або у рові. Ця евфорія є прямо божевіллям.
То дивне, що люде від найдавніших часів вишукували собі щось, чим би себе прохмелити, запяніти. Біблія говорить, що наш праведний Ной таки впився раз до безтями. Запивалися всі пани і мужики, вольні і невольники, аж по нинішний день. А на-пів-дикі народи півночі жують якісь гриби, котрі їх опянюють. На сході, в Китаю опянюють себе опіюмом (це робиться з маківок) і так усюди пяниці були, є, і не можуть вивестися. Культурні народи Европи, щоб легче запанувати над дикими племенами і зробити їх менше здатними до протесту, повезли їм горівку, яку ті сердеги назвали огнистою водою (американські Індіяне). До Китайців завезли ті культуртреґери опіюм і т. д.
Перша стадія опяніння — евфорія минає швидко, а по ній наступає друга стадія, „депресія“. У тій стадії пяниця товчеться ще довше або коротше мов муха у пляшці, поки не засне мертвецьким сном. Як у першій стадії пяниця почуває себе бадьоро, так у другій наступає охлялість. Сон пяниці тріває так довго, поки алькоголь з орґанізму не уступить. Це станеться певно, але наслідки остануть ще довго. По великій бурі, хоч і сонце засвітить, легенький вітрець повіває, то сліди бурі остануть, повиривані з корінем дерева, позривані дахи, порозкидувані полукіпки та копиці. Таке саме остає по алькогольній бурі в людському орґанізмі. Біль голови (ослаблення, у всіх суставах, дріжання рук і ніг, начеб їх підкосив, в роті несмак, начеб „чумаки там ночували“). Душу пяниці опановує невдоволення, грижа сумління, особливо, як побачить, що він по пяному накоїв — неохота до всякої праці, брак апетиту — одним словом, людина почуває себе зломаною на душі і тілі.
Люде з сильнішим характером, побачивши по тверезому свій гріх, вирішають собі твердо, що впилися перший і останній раз у життю, і додержують слова. Такі приходять згодом до себе, і по випиттю не остане сліду, остане хіба добра і спасенна наука, що впиватися не можна. Такі одноразові піяки, це ніщо.
Але є ще инші роди пяниць і про них треба кілька слів сказати.В першу чергу виступають принагідні пяниці. Самі вони не впються, хіба, як трапиться до того кумпанія. Без товариства, так на самоїдку він не випє чарки горівки. Колиж трапиться кумпанія, тоді дають собі волю за всі часи і пють і впиваються до безтями. А за таку кумпанію не важко, особливо по ярмарках та при инших оказіях, як хрестини, весілля, похорони, поминки, тощо. При таких оказіях трапляються в ряди-годи такі річи, котрі кінчаються в кримінальних судах.
Дальший рід пяниць, це пяниці чергові, або як наука їх називає, дипсоманісти. Це бувають дуже гарні люде, працьовиті, поважні та розумні. Та як зайде на них „такий час“, то кидають усе, забувають все і пють кілька днів безупину, без огляду на те, чи є кумпанія, чи ні. Аби лише шиночок. Спившися так до безтями, звичайно кілька днів відхоріють, каються, плачуть, перепрошують усіх, присягаються більше ніколи такого не робити і стають знову порядними, добрими людьми. Аж знову прийде на них „такий час“ і забава починається наново. Як у пяниць одноразових, так і у дипсоманістів наступає гостре алькогольне затроєння.
Тепер черта на пяниць безупинних. Вони пють що дня потрохи, так, щоб лише голову запоморочити. Їм здається, що це для їх здоровій конечно потрібне і таке вмовляють в себе для заспокоєння своєї совісти.
Др. Креполін говорить про таких людей, що у них прибуває нова доза алькоголю, поки ще попередня із них не вийшла. На нашу мову значить це, що вони ще її не витверезіли з попереднього, а вже впилися знову. Значить це, що з їх орґанізму алькоголь ніколи не виходить. У таких людей затроєння алькогольне є постійне або хронічне і таке пяничання найнебезпечніше. В їх орґанізмі алькоголь робить невпинне знищення, як червак, що у здорове дерево дістанеться. Червак наприкінці зробить свою роботу і дерево розсиплеться порохном, а алькоголь із здорової людини зробить ходячого трупа, поки не заморить його до решти. Такого пяницю легко пізнати по вигляду. У нього світяться очі якимсь несамовитим огнем, лице неприродно червоне з синьою відтінкою, та синіми жилками на лиці. Людина або змарніла і суха, або знову випасена мов годований веприк, тому, що пожива витворює багато товщу. У пяниці трясуться руки, інколи хитається голова, як у немічних старців. Колиж розкрити трупа пяниці, то можна пізнати на перший погляд, не придивляючися навіть до лиця, що то пяниця. Алькоголь лишає сліди знищення на найважніших частинах життєдайних. Знати це на мозку, серцю, утробі, селезінці, нирках, мочевім піхурі і всіх кровних проводах.
Може кому з вас довелося бачити такі алкогольні образки тих орґанів людського тіла, які видають культурні товариства тверезости? Там побіч тих здеформованих, звироднілих орґанів тіла поставлені ті самі частини у здоровому виді. Яке страшне спустошення! Пяниці з хронічним алькогольним затроєнням, коли занедужають на якусь поважнішу недугу, звичайно вмирають. Вмирають теж легко на удар серця або мозку. Та такий кінець життя ще, можна сказати, найкращий, бо в короткому часі все скінчиться. Не так діється із тими, що живуть дальше. Вони попадають у свойого рода недугу мозку, що називається „деліріюм тременс потаторум“. Зачинається з того, що вони підлягають обманові — галюцинації. Їм привиджується і причувається. Нпр. пяниці привиджуються всілякі страхіття, собаки, що їх напастують, вовки і це їх страшно мучить. Иншому привиджуються чорти та дзвони. Через цей обман зору і слуху вони страшно терплять, поки смерть не визволить їх з такої муки.
Колиб нищуча робота алькоголю обмежувалася на самих пяницях, то це ще не було би таке страшне. Та промахи пяниці є дуже дошкульні для їх оточення. На тім терпить в першу чергу рідня пяниці, а опісля найблизчі сусіди, тай усе громадянство. Не треба показувати, що терпить жінка та діти пяниці. Живуть у вічній трівозі. Пяниця не лише, що доказує, та з нього нема найменшого пожитку. Пяниця, то нероба. У нього охляла воля, ослаблені умові і фізичні сили, особливо мязи. Тому-то пяниця чує велику відразу до всякої праці, котра вимагає якого небудь напруження. А опісля пиття не приходить задармо, і дорого треба за це заплатити. Пяниця розтратник, а все на горівку. Хай цілий світ пропаде, хай другі гинуть з голоду, він на пиття мусить мати гроші. А коли він не може стільки заробити, скільки пропиває, то мусить дійти до руїни з цілою сімєю, котра теж сходить до жебрацької торбини і є тягарем суспільства.У дальшому розглядові над шкодами спричиненими алькоголем приходиться заговорити про справи кримінальні. Перед війною обчислено, що в колишній Австрії припадало 50% злочинів на такі, котрі поповнено в стані пянім. В Росії 40–45%, в Швеції 71%, в Норвегії 51%, в Бельгії 47%, в Сполучених Державах північної Америки 80 до 90%. Обчислення ці робив учений Геппе. З тої статистики виходить, що колиб не алькоголь, то в Австрії було би 50% злочинців менше і т. д.
Сказано було вище, що алькоголь нищить увесь людський орґанізм. Він добирається і до тих ніжних клітин (комірочок) т. зв. протоплязмів, в котрих находяться зародки на будуче покоління. Значить, що дитина сплоджена в стані гострого або хронічного затроєння (в стані пяному), являється не такою, як дитина сплоджена в стані тверезому. Із пяних батьків виходять діти ось які: тупоумні або цілком дурноваті (кретини), каліки, нероби, злочинці, епілєптики (хороба падачка), сліпі, глухі, німі, розпустники, особливо у жіноцтва. Французький лікар Др. Бруневіль розслідив у паризькому заведенню для дурноватих (ідіотів), що на 2377 осібняків лише 1219 мали батьків тверезих. Та тут треба би ще запримітити, що ті батьки, хоч назагал були тверезими, то в часі плодження могли бути і певно були пяними, лише що це не легко було тому вченому розслідити. На те число осібняків було 1027 пяниць батьків, 86 пяниць матерей, 45 мали і батьків і матерей пяниць.В Швайцарії обчислено, що 70% епілєптиків мали пяниць батьків.
Знову Др. Бецоля, вислідив, що з 8196 тупоумних дітей було сплоджено найбільше в часі мясниць, коли то люде найбільше пють.
Ті досліди роблено у народжених дітей. Та щоб як слід впевнитися у цій правді, роблено досвіди на звірятах, кріликах і собаках.
Отож здорову суку, котра все родила бездоганне потомство, напоєно горівкою, одну в часі гонення, а другу в часі вагітні. Показалося, що потомство одної і другої вродилося коли не калікою, то так нервово розстроєне, що йому не було життя, і в короткому часі воно гинуло.
При злочинцях розсліджується його походження лише до батьків. Колиб так сліджено вище, то процент злочинів поповнених пяницями був би ще більший. Бо природна річ, що коли алькоголь робить потомство нездоровим, то цей гріх переходить з покоління на покоління. За гріхи пяниць дідів і прадідів покутують їх онуки і правнуки.
А що ви скажете на те, ви, нерозумні матері, що в часі вагітні попиваєте? Чи ваша майбутня дитина не буде якоюсь калікою, з якимсь недомаганням, а ви берете цей гріх на вашу душу.
Та ще є такі мудрі мами, котрі присипляють маленьку дитину, кладучи їй на голівку шматинку замочену в горівці. Гадаєте, що людина впивається лише тим, що в себе вляє, а не тим, що й дихає? Яж сказав зразу, що алькоголь смердить, розпускаючися в повітрі, і його можна вдихати в себе так само як пити. Вдихувана алькогольна пара дістається з повітрям до легких, а звідсіля розходиться по крові, і людину запоморочує. Подивіться на тих, що працюють в складах та маґазинах з горівкою. Вони вічно запоморочені, хоч і не пили горівки. І коли ті дорослі люде самим вдихуванням заморочують себе, то щож сказати про таке ніжне сотворіння, як маленька дитина, на голові якої нема ціпкої кости на тімю. Та є такі дбайливі батьки, котрі дають дитині по капельці сивушки буцімто проти хробаків, або й так, щоб привикало до тої горівчаної благодати. Проти хробаків є инші засоби, а влита дитині до ротика горівка більше шкодить дитині, ніж ті хробаки. Так це страшний гріх повільного вбивства дитини, страшнішного, ніж убивство справдешнє.
Ви бачили маленькі панські песики, або маленькі коники, на яких панські діти возяться? Отож і це треба вам знати, що такі малютки виховується тим, що змалку домішується до корму потрохи горівки.
Коли в старині Спартанці завоювали дорицьку країну, то взялися тубильців розпоювати в тій ціли, щоб нарід зледачів і не був здатний до повстання і бунту.
Те саме робили пани з своїми підданцями панщизняними. Вони витворювали горівку по своїх горальнях на велику скалю, і виробили собі право пропінації, т. є таке право, що в панській коршмі не вільно було шинкувати иншої горівки, як ту з панської горальні, і по такій ціні, яку вони собі встановляли. А далі встановили пани, скільки їх підданий повинен на рік випити горівки. І ту скількість хлоп мусів у панській коршмі купити, чи випив її з своєю сімєю, чи вилляв до гною. Того припильнував уже панський орендар-жид, щоб на кожний № вийшла приписана скількість горівки. Може ви й тямите, скільки то наволоводився галицький сойм, поки повелося знести це право пропінації, як пани дідичі за це торгувалися, поки таки не дістали свого відшкодування. За це заплатили самі громади з податків. Та з тим не багато змінилося на ліпше. Замість пана дідича з своєю коршмою станув фонд пропінаційний, котрий виарендовував право шинковання в громаді.
Нарешті вийшов закон, що про потребу коршми в громаді рішає більшість односельчан через загальне голосування. Поширюється клич за знесенням коршми і багато громад уже за тим кличем пішло.
У нас коршма то символ нашої нужди та деморалізації, символ колишньої панщини, нашої неволі і недолі. Про це повинні розказувати батьки синам, діди внукам, всі повинні до того прямувати, щоб той символ уже раз пропав, а на то місце, на руїні коршми станула читальня та кооператива, а за тим просвіта, національне освідомлення і краща доля.
Пригадуємо тут одне: над Польщею панувала довгі часи Москва. Як символ своєї влади поставили Москалі в самім центрі столиці Варшави величавий собор-церкву. Поляки, як почули себе панами на своїй землі, вирішили за всяку ціну той символ свого поневолення усунути.
Те саме повинні ми зробити з коршмами, щоб і сліду по них не остало. Бо в тих коршмах ваші діди і прадіди пропивали і силоміць і доброхіть свою кервавицю, ниділи маєтково, морально, та доводили себе до скотства.
Геть з коршмами!
По тім, що тут говорилося, здавалосяб, що наш нарід уже так пересякнув горівкою, що нема способу, щоб його до отверезіння привести. Що воно так не є, постараюся навести один історичний факт. Здається що нема другого народа так розпіяченого, як донедавна були скандинавські народи. Там усі вірили в хосенність алькоголю. Завели державні горальні, священики з амбонів заохочували до пиття горілки державних горалень, а сам король шведський Яків III. писав брошури про доброту і хосенність горівки з державних горалень. Тепер Шведи належать до найкультурніших і найтверезіших народів. Як же воно сталося? Шведи, пізнавши шкідливість алькоголю, станули до завзятої боротьби з пянством. Робили це і пропагандою через ріжні протиалькогольні товариства, а також держава змагалася ріжними законами пянство припинити. Видали між иншим таку уставу, що приватним шинкованням горівки не вільно нікому займатися. А щоб знову не було приватних шинків тайних та по кутках, то встановлено, що горівку можуть шинкувати лише добродійні товариства, а доходи з шинків мають йти всі на антиалькогольну пропаґанду. З того вийшло таке, що тим шинкарям зовсім не залежало на тому, щоб люде пили, значить, що до пиття не було принуки, якої приватний шинкар ніколи не щадить, а відомо, що без принуки не хочеться багато пити. Опісля видали закон, який нині і в нас обовязує, що громада плєбісцитом встановляє, чи треба в цій місцевости шинку, чи ні. Це можемо й ми зробити. Що наш народ схильний до тверезости, видно з того, скільки вже на тому полі зробилося. Перед війною були громади, в яких пяниця був рідкістю. То значить, що пили лише одиниці там, де за панщини пило ціле село. Війна багато нам попсувала і треба зачинати наново, але упевнімося в тому, що праця над поборенням піяцького нахилу стократ виплатиться і для наших потомків буде спасенна. Працюймо над тим поволі, але доцільно, бо відразу такого діла доконати не можна.
БІБЛЬОТЕКА „ЖИТТЯ — ЗНАННЯ“.
З друкарні Вид. С-ки „Діло“, Львів, Ринок ч. 10.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|