Джан Нокс (1920)/Нокс на континенті
| ◀ Нокс в Анґлії | Джан Нокс Нокс на континенті |
Нокс і Марія Льотаринська ▶ |
|
Але Ноксова надїя на встановленє реформації в Анґлії дїстала смертельний удар через один випадок, котрий спричинив цілковиту відміну в тій країнї. В 1554 роцї Едвард IV. умер, і по нім настала Марія Тюдор, котра була такою запеклою римокатоличкою, як він протестантом. Як скоро вона сїла на королївськім стільці, вона зараз покасувала всю роботу свого брата. Тепер в Анґлії протестанти ризикували своїм житєм, колиб котрий з них хотів що сказати в справі своєї віри. Маючи менше як 10 ґратів в своїй кишені, як він сам каже. Нокс утїк на континент. На щастє на контіненті було одно місце де люди Ноксового переконаня могли найти собі притуловище. В маленькім місточку Женеві була громада протестантів, провїдником котрих був Іван Кальвін, котрий за винятком Нокса найдуще вплинув на релїґію в Шкоції. Кальвін був майже в тих самих лїтах що й Нокс, але був більше вчений і посїдав надзвичайну силу примушувати всїлякого ґатунку людий робити так, як він хтїв. Від Кальвіна Нокс навчив ся богатьох річий, котрі впісля йому дуже придали ся в Шкоції; приміром, як будувати нову церкву, як означувати обовязки проповідників, старших братів, діяконів ї парохіян, ради котрої Нокс і був покликаний до свого рідного краю.
Але Нокс, як ми бачили, був з тих людей, що не можуть сидїти нїчого не роблячи, коли робота має бути зроблена. В Женеві він довго не був, бо приймив поклик бути проповідником однієї парохії в Франкфуртї-над-Майном. Та парохія складала ся з анґлійських протестантів, що були нагнанї з Анґлії переслїдованєм Марії Тюдор. Ми моглиб собі уявити, що та громада вигнанцїв, що в такий спосіб зібралась до купи в чужому краю, терплючи за ту саму віру, малаб бути щасливою христіянською родиною.
Та не так воно було. Протягом всього часу, від коли Нокс був межи ними, вони всей час сварили ся між собою зза анґлїйського служебника, дотично котрого вони не годили ся. Пункти зза котрих вони поборювали один одного, можуть видатись дурничкою, але ті “франкфурські турбації“, як ті непорозуміня були прозвані, значуть дуже богато в релїґійній історії Анґлії. То, за чим так обстоював Нокс, після було знане під назвою пуританізм, про котрий ми так богато читаєм в анґлійській історії. І пригадуючи про ту роботу, яку Нокс зробив у звязку з реформацією, ми не повині забувати, що він був одним з головних фундаторів тієї релїґії, котра видала “Батьків-Пілїґримів“, і Кромвела, і Мільтона, і Джана Буняна.
По шістьох майже місяцях побуту в Франкфурті, Нокс побачив що він не годен бути довше проповідником тим вигнанцям, бо то було однаково непожигочним нї парохії нї йому. Він до Женеви, котра була йому неначе вернув рідною хатою на контіненті, де він і замешкав послїдні пять років вигнаня. Але в роках 1555-1556 він відвідав Шкоцїю і наслїдком того в Нокса зявилась переконанє, що прийде день, коли і його нарід привитає реформовану релїґію. Тим часом Нокс найшов роботу для своїх рук межи його вигнанцями в Женеві. Хоч він був і Скачмен, (ми мусимо в важати те за високе цїненє його елоквенції і пильности) він був вибраний проповідником анґлійськими вигнанцями, котрі мешкали в тім містї. Ся парохія була цїлковито інакша, як та в Франкфурті. Женевські парохіяне творили одну щасливу родину злучену до купи спільними стражданями, і спільними надїями і спільною вірою. Але Нокса все потягало віддати всю свою силу своєму рідному народови, котрий мав на него перше право.
Нарешті той день прийшов, котрого він так нетерплячи вичікував. В 1558 р. Марія Тюдор вмерла, а на її місце настала протестантка королева Елизабета. І в Шкоції склались такі обставини, що Нокс міг вертати безпечно домів. Нокс лишив Женеву на віки. Він був засмучений розлукою з тими приятелями, котрі сотворили йому другу рідну стріху, але радїючи в надїях, що він тепер може проголосити правду свойому власному народови. Але його терпець мав далї бути пробований. Королева Елизабета не була пурітанкою і не сподобала собі Нокса і всїх тих, що були його думки. Коли Нокс приїхав до міста Дїп в Північній Францїї, з відки він мав гадку відплисти до Анґлії, його повідомили, що Елизабета не бажає дозволити вступити йому до її королївства. Богато місяців Нокс вичікував там, все надїючись, що Елизабета змінить свою постанову. Але навіть підчас тієї перерви, коли його гадки були розшарпані всїлякими справами, він не перестав проповіувати. Був се уже шестий раз як він відвідував Дїп, їздючи до Женеви і назад, і в котрім він звичайно перестоював. Будучи добре обзнакомленим з містом, він покористав нагодою проповідутван там Добру Новину, котру праг принести до Шкоції. І йому так пощастило, що місяць пізнїйше як він полишив Дїп, від чотирох до шість соток осіб відсьвяткували Господню Вечеру в тім католицькім містї. Отже Нокс не тільки був одним з фундаторів пурітанїзму в Анґлії, але і протестатизму в Франції. Десять років вигнаня рішучо не були змарновані.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Канаді.
|