Джан Нокс (1920)/Послїднї дні Нокса
| ◀ Нокс і королева Марія | Джан Нокс Послїднї дні Нокса |
|
Тепер Шкоція була ряджена реґентом Морейом, ”добрим реґентом“ як його прозвали, бо він рядив з однаковою справедливостию як для богатих так і для убогих. Тепер меже ним і Ноксом вже не було жадного непорозуміня; вони разом працювали для спільної мети переробити Шкоцію цілковито на протестанський край. Але тепер для Нокса сталось найбільше нещастє, котре могло повалити шкоцький нарід. Морей був замордований Гамільтоном з Ботвелгу, і край лишив ся без здібного управителя. Кажуть, що коли Нокс відправляв похорон в церкві Ст. Джайлс, він так промовляв, що зворушив 3.000 людий і вони проливали рясні сльози оплакуючи згубу такого доброго управителя. Нокс не помилив ся в своїм страху відносьно того, що мало стати ся по смерти Морея. За всї часи історії Шкоції не було більшого лихолїтя, як за послїдних лїт Ноксового житя. Шкоція знов була розірвана двома партіями, котрі бороли ся за панованє в краю. Одна партія стояла за королеву, котра тепер була полоненою в Анґлії, а друга за короля Джеймса і протестантизм. Ось як розповідає один стародавний історик про стан річий за того часу в Шкоції: ”Ви моглиб бачити батьків, що йшли проти своїх синів, а синів проти батьків; брат воював проти брата, близні кревняки і спорідненї, як вороги, шукали знищеня один одного. Кожний чоловік приставав до тієї, чи до иньшої партії після своєї вподоби. Один проголошував себе прихильником короля, другий прихильником королеви. Навіть малї дїти, котрі ще не були добре навчені говорити, мали ті слова на своїх устах і часом їх можна було бачити, як вони передирали ся між собою і дїлились на партії, так як і старші“. Нарешті королївська партія перемогла і прихильники королеви замкнули ся в Едінбурґськім замку, котрий вони завзято боронили проти всїх наступів. Протягом сего лихохїтя, Нокс стало проповідував в Едінбурґу; зчаста він був сумний і пригноблений, але нїколи не тратив надїї, що його справа переможе на решті. Але його здоровлє і сила вже не були такими, як раніш, і удар апоплексії дав йому знати, що його житя кінчить ся. В Едінбурґзі він не був певний житєм, бо декотрі горожани симпатизували з обложеними в замку. Однієї ночі хтось стрілив до Ноксової кімнати, і тільки тому його не забив, що на той час Нокс встав з свого звичайного стїльця. На палкі жаданя його товаришів Нокс відїхав до Ст. Андрюс, де перебув один рік. З тих днїв ми маємо його портрет, котрий показує, що хоч він був старший і занепавший на здоровлю, але на дусї тримав ся таксамо, як і я завжди. З футряним коміром на шиї, і палицею в руцї і слугою провадь побожний Річарде Баландине, що підтримував його, Нокс чимчикував з своєї хати до церкви, проповідувати. Піднесений в казальницю він бував з початку таким кволим, що погинав ся як стояв. Але перед закінченєм проповіди він ставав таким активним і рішучим, що туй-туй не розбивав казальницю на кавалки. На 31 липня сталось завішенє зброї межи королівською партією і партією королеви. І незабаром потім Нокс вернув до Едінбурґу, щоб умерти між своїми людьми. Він далї проповідував, але тільки в закутинї церкви, бо тепер вже цїлий натовп не годен був його чути. Його послїдним сповненєм громадського обовязку було вводини його наступця. І коли Нокс в остатний раз виходив з церкви, майже цїла парохія відпроваджувала до його хати в Нетербо. Два днї пізнійше його зхопив страшний кашель і задуха, котрі поволї забрали в него всю силу. Бачучи, що його кінець наблизив ся, Нокс прощав ся з всїма своїми приятелями, котрі як раз там були присутні. З двома з них він навіть зїв з приємностею потраву звелївши розбити на їхню честь один “гоґгед“ (вина).
Нокс сказав тим приятелям, щоб вони так довго присилали по вино, як довго того вина вистарчить, бо він сам не мав його вже більше пити. Нарешті прийшов послїдний день 24-го листопада, 1572 року. Десь коло девятої чи десятої години рано, він конче захтів встати і зо півгодини сидїв на своїм кріслї. О пятій пополудне він казав своїй жінцї прочитати 17-тий роздїл від св. Івана. “в котрім він вперше кинув котвицю«. Приближно пів до десятої відбулась хатня молитва і він з радістию взяв участь в ній про що висловив ся всїм присутним. Десь коло одинайцятої з него вийшов »довге зітханє і плач«, і з викликом “тепер вона прийшла“, він розпочав послїдню боротьбу. Коли його запитали, чи він себе відчуває спокійним, на знак Нокс підняв свою руку і очевидячки без болю, спокійно вмер.
В середу, 26-го, він був похований на цвиннтару, що тоді був на полудне від Церкви Сьв. Джайлс; уся мійська старшина була присутна на похороні. Реґент Мортон, стоючи біля ями промовив отсі добре знані слова! “Тут лежить той, що ніколи нікому не підлещував ся і не бояв ся жадної плоти“. Нокс дожив до тієї хвилі, що побачив свою роботу довершеною, бо власне в день його смерти князь з Мортону був проголошений реґентом а се значило, що протестантизм запанував в Шкоції.
З сего опису Ноксового житя і праці, мусимо зробити висновок, що мало жило на сьвітї таких людий, як Нокс, що з такою посьвятою віддали себе запро добро своїх приятелїв. Від тієї хвилї, як Нокс переконав ся, що має сповнити післаництво, ніщо не могло відвернути його від того заміру. В замку Ст. Андрюс, на галярі, і впротягу свого довгого вигнаня, він ніколи не губив з очей своєї мети, себто подати своїм землякам реліґію Біблії так, як він її розумів. і робота зроблена Ноксом буде найславетнїщою з усїх дїл, які коли виконали поєдинчі Скачмени для свого краю. Наслідком реформації сталось те, що відтодї Скачмени дійсно стали нацією, себто стали дбати про себе, і не приймати вже всїлякі віри тільки тому, що хтось їм сказав, що вони мусять те приймити. А се власне і є найбільшою прислугою яку мож котрому народови зробити. І що ся робота була довершена, се найбільше сталось завдяки Ноксови, як кому иньшому.
Сьвяткуючи Ноксів ювілей, Шкоція робить признанє правди тій людині, що більше як усї, зробила її такою, якою Шкоція тепер є. В сю хвилю випадає пригадати тільки все те добре, що людина виконала, бо тільки ради того добра і вряджуєть ся ювілей. Жиючи за такою дикого часу, як він жив, Нокс виславлював і вірив в дещо таке, в що тепер ми не віримо, але се саме мож сказати про найбільш славетних, як Люотер і Кальвін. Але в чім ми маємо бути певними се те, що Нокс робив чи казав він завжди був чесним і щирим, і що кожна його думка була зверрнена на добро його людей-братів. І коли він ніколи не вступав ся перед тими, кого він уважав ворогами правдивої реліґії, та між своїми приятелями він був милим і повним гумору, і ті що знали його зблизька, чоловіки і жінки, любили і поважали його і йшли до него з усіма своїми клопотами. Близько до смерти Нокс написав кілька слів, котрі варто тепер собі придати: “Чим я був для моєї країни се невдячне поколїнє не буде знати, але слїдуюче поколїнє буде примушене стати сьвідком правди“. І ось тепер уже минуло більше як три сотки лїт з того часу як Нокс написав ті слова, і його земляки мають показати, що він не милив ся, лишаючи спогад про себе “грядучому поколїню“.
.pdf48.jpg)
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Канаді.
|