Дика панї і иньші оповіданя/Кілька слів про автора

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дика панї і иньші оповіданя (1899
Ґю де Мопасан
Кілька слів про автора
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899.
КІЛЬКА СЛІВ ПРО АВТОРА.

Анрі Рене́ Альбе́р де Мопасан (Henri René Albert Guy de Maupassant) уродив ся 1850 р. на замку Мірамнїль (Miramsnil) в Нормандиї. Коли 1870 р. вибухла францусько-нїмецька війна, він скінчивши власне тодї студиї, вступив до війська і як простий вояк відбув цїлу кампанїю. По війнї посьвятив ся цїлком лїтературі і почав писати. Та хоч писав богато, не виступав зі своїми творами публично довгий час. Аж 1879 р. оголосив друком одну драматичну штуку: „Істория з давнїх часів“ (Histoire du vieux temps), але не викликав нею жадного вражіня. Загальну увагу публики звернув на себе аж 1880 р. і то при ось якій нагодї.

Того року появила ся книжка п. н. „Les Soirées de Médan“ (Вечери в Меданї). В нїй були надруковані обік прекрасної новелї Золї „Напад на млин“ також оповіданя отсих авторів: Ґю де Мопасана, І. К. Гюйсмана, Н. Сеара, Л. Аннїка, Поля Алєссі. В своїх оповіданях виступили молоді письменники проти усталених тодї лїтературних поглядів, а що порушували нераз дразливі питаня, виходячи зі становиска, що в природї нема нїчого поганого і що природу треба описувати вірно, прозвано їх натуралїстами. У вступі до своєї збірки заявляли вони, що працї оголошені разом, злучені одною ідеєю, мають одну фільозофію. Заявляли при тім, що приготовані на всякі напасти злої віри і несьвідомости, до яких призвичаїла їх принагідна критика. „Нашою метою — мовили — є заявити публично куди хилять ся наші симпатиї і які наші лїтературні тенденциї“.

Вираз „тенденция“ був тут трошки не на місцї, бо, як звісно, натуралїзм визначав ся тим, що вирікав ся всяких тенденций. Його окликом був предметовий опис житя, такого, яким воно показуєть ся в дїйсности, без нїяких вигладжувань, без нїяких заслон; в ньому мала бути тільки — гола правда. Придивляючись пильно житю, натуралїзм звертав особливу увагу на такі його сторони, яких доси під впливом облуди, утертих поглядів і т. и. не порушувано, які стояли до того часу поза лїтературою. Тим способом кинено богато сьвітла на ті обяви людського житя, які стидливо, а радше облудно виминано, хоч вони мали перворядне значінє. Особливу вагу поклав натуралїзм на фізиольоґію, без якої не може нїяк обійти ся психольоґія. За тим пішла поблажливість для деяких обявів людського житя, більше людський погляд на деякі відносини, одиницї, верстви і в тім власне лежить тенденция, якої в иньшому значіню, вистерігав ся натуралїзм. Відносини в подружю, становище женщини, доля упавших знайшли в натуралїстичній школї докладне виясненє, часто незвичайно гуманне, поглублене знайомістю людської природи і социяльних відносин. Всьо темне, поминене, погорджене, понижене, знайшло в натуралїстах найгорячійших своїх оборонцїв.

Найбільше признанє між натуралїстами, перше по Золї, здобув собі власне Мопасан, оголосивши в „Les Soirées de Médan“ прекрасну новелю „Boule de suif“ (Кулька товщу). Подія оповіданя відбуваєть ся в часї францусько-пруської війни в маленькому місточку на півночи Франциї. Почтовим возом їде численне товариство зложене з місцевого аристократа з жінкою, кількох більших підприємцїв з жінками, милосерних сестер, богатого републиканця і „кульки товщу“ (так називаєть ся публична дївчина). Подорож відбуваєть ся зимою. Дорога зла, край знищений, не можна нїгде навіть їсти купити. Товариство не хоче перебувати в воєннім окрузї, тому їде до Гавру, звідси до Анґлії. Розмова не вяжеть ся, бо всїм доскулює голод. Крім „кульки товщу“ не має нїхто нїяких припасів живности. Просити її, щоби відступила поживи, не випадає; всї знають хто вона. Коли одначе вона сама відступила їм поживу, кидають ся усї на неї і їдять лакомо. Навязуєть ся розмова, а героїня заховуєть ся підчас неї з великим тактом. Тимчасом пробувають до малого місточка, де почта змінює конї. На нещастє стоять там Прусаки. Пруський офіцер, переглядаючи папери подорожних, кидає оком на „кульку товщу“ і переказує через слугу, щоби йому піддала ся, інакше задержить цїле товариство. Героїня відкидає пропозицию обридливого Прусака з обмерзїнєм. Товариство симпатизує зразу з нею, та коли офіцер не звертав паперів, відмовляє її, щоби покорила ся для добра иньших, для добра Франциї… Дївчина отягає ся, вкінцї піддає ся і дилїжанс іде дальше. Товариство не дивить ся тепер на дївчину, поводить ся з нею згірдливо, а згодом з'їдає ласо закуплені в місточку припаси. Дївчина не їсть нїчого; вона занята увільненєм товариства, не мала часу купити собі їсти. Її нїхто не частує… Глуху мовчанку в дилїжансї серед темної ночи переривають лише краплї дощу, що бють о шиби, та тихі сльози погордженої…

Такий зміст першої новелї Мопасана; відтодї нїхто не випередив його до смерти; він усе стояв перший по Золї.

Того самого року (1880) оголосив Мопасан збірку своїх поезий п. н. „Des Vers“ (Вірші). В них виступила в повнїй силї незвичайна вразливість автора, живе чутє, але заразом і велика дразливість. В поезиях показав ся він відразу великим майстром форми; та не вкрилось і те, що не лїрикою здобувати йому славу. Від того часу він і не оголошував більше поезий друком. Цїлу свою силу звернув на новелю і тут створив собі справдї величавий памятник. Твори сипали ся одні за другими. Р. 1881 появив ся „Дім Теллїе“, 1884 р. „Сестри Рондолї“, 1885 р. „Казки дня“, „Казки і новелї“, „Пан Паран“, „Bel Ami“. „Bel Ami“ однотомова повість, належить до найлїпших праць Мопасана. Зміст її вирваний живцем з париського бруку. Тло повісти — сучасне. Головний герой Дюруа то знаменитий тип пересїчного Француза, що добиваєть ся кариєри. Жіночі постатї, особливо панї Дюруа і панї де Марель змальовані також прекрасно. Отся повість перекладена на нашу мову, дала би вірний образ таланту і способу писаня Мопасана.

По повісти „Bel Ami“ оголосив Мопасан 1887 р. „La petite roque“, 1888 р. „Pierre et Jean“ і величезне число дрібних образків та новель, друкованих головно по часописях ( особливо в „Gaulois“, де якийсь час був фейлєтонїстом), а пізнїйше передрукованих і в окремих збірках. В них показав ся він справдї майстром. Мало з них основано на тлї париського житя. Акция відбуваєть ся звичайно десь далеко на провінциї. Звідти зачерпує Мопасан характеристичні факти з житя селян, дрібної і заможної шляхти, міщан та урядників. Образки ті веселі або смутні, одначе все свобідні, без всякого примусу. В них пробиваєть ся завсїгди правдивий француський гумор. Кольорит образків часто сумний. В них лунає якась безнадїйність, що давить нас надміром людської глупоти. В розчарованє одначе, гіпохондрию, автор не впадає; він дивить ся на сьвіт з байдужним спокоєм, хоч чути виразно, що з теперішними порядками не годить ся. Перед драстичними сценами Мопасан не жахає ся, але не подає слїдом Золї широких та плястичних описів патольоґічно-фізиольоґічних; в деяких ситуациях він здержуєть ся класти кропку над і. Головна його прикмета се, що він потрафить в мінїятурах помістити страшні драми. Стиль його також дуже гарний: він усе ясний, короткий і прозорий.

Мопасан був паном в повнім значіню того слова. Він обертав завсїгди величезними сумами, жив по великопаньски — в противности до Золї — а при тім працював незвичайно богато. Таке подвійне напруженє нервів — тай незвичайна вразливість — мусїло пімстити ся на ньому. Вже по написаню новелї „La Horla“ приятелї побоювали ся за його духовий стан. В тій новелї змалював він народини і зріст переслїдовчої манїї так докладно і глубоко, що виглядало мов би малювати так потрафив лише такий чоловік, що сам переживав подібні хоробливі обяви. Чи було се в звязку з автором тодї — не знати. В кождім разї невдовзї він справдї занедужав духово. Його віддано до закладу для душевно хорих. Цїлий рік пережив він там серед великих мук, аж врештї смерть увільнила його від них. Він умер 1894 р.

Твори Мопасана не видані ще всї разом в однім виданю. Здаєть ся, що тепер готовить ся щось подібного. Коли наша публика прийме прихильно отсї його образки в перекладї, ми будемо старати ся вибрати і видати їх ще більше.

 
Орнамент з книг УРВС - Мопасан - Дика панї (1899) - 01.jpg