Доля (збірка)/Норманський барон

Доля (Збірка) (1897)
Генрі Лонгфелло, переклад — Павло Грабовський
Норманський барон

Завантажити у

•

Раз барон в своїм покою
Лежав з думою тяжкою,
Нагло захворав.
Вила буря, мов палати
Завзялася поваляти,-
Де барон вмирав.

Лихо сталось... Ні васали,
Ні раби не рятували
Владника свого,
Ні маєтки, ні багатства,
Всі здобутки розбишацтва
Прадідів його.

Не поправить ніщо вади;
Вічми просить барон ради
У свого ченця;
Той сів мовчки коло ліжка,—
Перед ним розкрита книжка,—
Не сказав слівця.

Хуга злиться, плаче смутно
Перед дверми; ледве чутно
В церкві вдарив дзвін:
Що Христос у Палестині
Народився саме нині,—
Сповіщає він.

Посеред старої зали
Сеї ночі і васали
І раби зійшлись;
Там були співці захожі;
Людські співи, гімни божі
Зараз полились.

В них співали про свободу,
Що Христос приніс народу,
Визволення всіх;
Скрізь піснями голосними
Так лунало, що за ними
Наче й вітер стих.

Роздались ті гімни хором
Над бароном нашим хворим,
Змученим вкінець;
Йому в ухо слова пісні,
Для нещасних благовісні,
Став шептать чернець.

Стару голову та сиву
До святого того співу
Мручий повернув

І заслухавсь мимовільно
Любих звуків так він пильно,
Що й про смерть забув.

Блискавиця з лютим громом
Як свіне-свіне над домом,
Над рядком ікон;
Затрусилось все навколо...
«Зглянься боже!» — схилив чоло
Зляканий барон.

І з журбою, край могили,
Темні очі його вздріли
Вічну правду там,
Де лжа всяка панувала,
Метушня гніздо звивала,
Кривда мала храм.

Всіх заман заласні пута,
Що з колиски була скута
День крізь день душа,
Враз огидли; хмурий розум
Подихнув на все морозом,
З тьми на світ руша.

Всіх, хто з панської сваволі
Не мав щастя, не мав долі,
В сльозах вік губив
Та спивав гірких мук чашу,—
Всіх барон від того часу
Вільними зробив.

На розп’ятті в тім поклявся
Та й зо світом розпрощався;
Зникла смутку тінь
На обличчі непорушнім,
А чернець звичаєм слушним
Проказав: «Амінь!»

У церковній огорожі
Поховали труп вельможі,
Що рабам дав жить;
Він зітлів; віки минули;
Давно всі вже позабули,
Хто в труні лежить.

Але його добре діло
Поміж людом живе ціло,
Ходить з роду в рід;
Все пишніш росте та зріє,
Ясніш зіроньки зоріє
Того вчинку плід!

Навігаційне меню