Доля (збірка)/Норманський барон

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Доля (Збірка) (1897
Генрі Лонгфелло, переклад — Павло Грабовський
Норманський барон
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Раз барон в своїм покою
Лежав з думою тяжкою,
 Нагло захворав.
Вила буря, мов палати
Завзялася поваляти,-
 Де барон вмирав.

Лихо сталось... Ні васали,
Ні раби не рятували
 Владника свого,
Ні маєтки, ні багатства,
Всі здобутки розбишацтва
 Прадідів його.

Не поправить ніщо вади;
Вічми просить барон ради
 У свого ченця;
Той сів мовчки коло ліжка,—
Перед ним розкрита книжка,—
 Не сказав слівця.

Хуга злиться, плаче смутно
Перед дверми; ледве чутно
 В церкві вдарив дзвін:
Що Христос у Палестині
Народився саме нині,—
 Сповіщає він.

Посеред старої зали
Сеї ночі і васали
 І раби зійшлись;
Там були співці захожі;
Людські співи, гімни божі
 Зараз полились.

В них співали про свободу,
Що Христос приніс народу,
 Визволення всіх;
Скрізь піснями голосними
Так лунало, що за ними
 Наче й вітер стих.

Роздались ті гімни хором
Над бароном нашим хворим,
 Змученим вкінець;
Йому в ухо слова пісні,
Для нещасних благовісні,
 Став шептать чернець.

Стару голову та сиву
До святого того співу
 Мручий повернув

І заслухавсь мимовільно
Любих звуків так він пильно,
 Що й про смерть забув.

Блискавиця з лютим громом
Як свіне-свіне над домом,
 Над рядком ікон;
Затрусилось все навколо...
«Зглянься боже!» — схилив чоло
 Зляканий барон.

І з журбою, край могили,
Темні очі його вздріли
 Вічну правду там,
Де лжа всяка панувала,
Метушня гніздо звивала,
 Кривда мала храм.

Всіх заман заласні пута,
Що з колиски була скута
 День крізь день душа,
Враз огидли; хмурий розум
Подихнув на все морозом,
 З тьми на світ руша.

Всіх, хто з панської сваволі
Не мав щастя, не мав долі,
 В сльозах вік губив
Та спивав гірких мук чашу,—
Всіх барон від того часу
 Вільними зробив.

На розп’ятті в тім поклявся
Та й зо світом розпрощався;
 Зникла смутку тінь
На обличчі непорушнім,
А чернець звичаєм слушним
 Проказав: «Амінь!»

У церковній огорожі
Поховали труп вельможі,
 Що рабам дав жить;
Він зітлів; віки минули;
Давно всі вже позабули,
 Хто в труні лежить.

Але його добре діло
Поміж людом живе ціло,
 Ходить з роду в рід;
Все пишніш росте та зріє,
Ясніш зіроньки зоріє
 Того вчинку плід!