Доля (збірка)/Я бажав би відсіль на край світу втекти

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Доля (Збірка) (1897
Вільям Купер, переклад — Павло Грабовський
«Я бажав би відсіль на край світу втекти...»
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Я бажав би відсіль на край світу втекти,
Чи розваги б собі не спіткав де,
Щоб не бачить, як кров розливають кати
Та безкарно знущаються з правди.

Бо тут пекло кругом, гидкий брязкіт заліз...
Я ненавиджу рабства кайдани;
Завмирає душа, болить серце до сліз;
Жду: коли воно все перестане?

Сейздихае в ярмі, той добра не щита,
Знай купається в ласощах різних;
Чи згадаємо ж ми про науку Христа:
«Пригорніться по-людськи до ближніх!»

«Братство», «рівність» — слова... але й ті... де вони?
У нарузі, пилу та проклятті;
Вітер їх розмахав, як сухі бур'яни,
Що на попіл згоріли в багатті.

Братство... рівність... Які? Ми не рівні хіба?
Чого ж я побиваюсь, як дурень?
Що у мурина кожа занадто груба,
Що убогий, обшарпаний мурин;

А плантатор його — дука, білий на вид...
Еге... чорний наш мурин, як чобіт,
Та ще й дранець, злидар... Що ж? Туди йому й слід,
Хай же, кажуть, на «білого» й робить!

Де ж завіти святі? Хто на їх потура?
Батіг іродський ляска над братом...
Будь ти проклятий, хай тебе грім покара,
Держилюде, що (родишся катом!

Згинь, невільництво, геть! Я не хочу ганьби,
Щоб улітку, в жари опівднішні,
Холодочком мене обвівали раби,
Білих здирців брати безутішні!

Володіти людьми? Прийде час, дукачі!
Розкує тих, що ви катували,
Що на вас же лихих цілий вік, орючи,
Кров’ю-потом лани обливали!

Людський образ бере всю прихильність мою,
А не то, щоб у плуг, як скотину!
Легше ж сам я в кайдани себе закую,
Ніж замучити брата-людину!