Дума пралісу
ДУМА ПРАЛІСУ
НАПИСАВ
ОСИП ТУРЯНСЬКИЙ
НАКЛАДОМ УКРАЇНСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА
»АПОЛЬОН«.
КИЇВ-ВІДЕНЬ-ЛЬВІВ.
| 3 |
| 7 |
| 10 |
| 14 |
| 17 |
| 22 |
| 24 |
| 28 |
| 30 |
| 36 |
| 37 |
| 47 |
| 50 |
| 57 |
| 64 |
| 77 |
| 80 |
| 83 |
| 92 |
| 98 |
| 99 |
| 102 |
| 103 |
| 114 |
| 116 |
| 126 |
| 127 |
| 130 |
Українське Видавництво »Апольон«, Відень VIII., Blindengasse 1, задумує видавати в перекладі на українську мову найвизначнійші твори всесвітньої клясичної та модерної літератури, як також буде друкувати видатнійші твори українських письменників. Крім того »Апольон« видасть »Думу Пралісу« й »Поза межами болю« Осипа Турянського на німецькій мові та випустить останній твір другим накладом по українськи. Видавництво подає на сьому місці виривки голосів естетичної критики про сей твір.
Петро Карманський пише:
«Поза межами болю« — се наймогутнійша з відомих мені картин на тлі світової катастрофи не тільки в нашій, а й у цілій европейській літературі. В порівнанні з фізичною та психічною мартірією змальованих осіб бліднуть картини Андреєвого «Червоного сміху«.
»…І змістом (ідейно) і формою «Поза межами болю« має всі прикмети новітнього, наскрізь европейського твору і я певний сього, що він не останеться в межах нашої країни — та добуде право горожанства у всесвітнім письменстві.«
В »Естетично-критичних замітках до твору Осипа Турянського »Поза межами болю« німецький письменник і критик проф. др. Роберт Плєн пише:
Богдан Лепкий пише у збірці естетично-критичних картин під наг. »Незабутні« так:
»…Читаючи, не знаєш, чи більше дивуватися тому, що автор пережив, чи тому, що написав. Одно і друге справді »Поза межами болю«. Воно велике.
Психоаналіза, багацтво думок, тонесенька пряжа почувань, полумя то погасаючої, то наново жевріючої свідомости існування, мандрівка понад безоднею, між траґічним і карикатурним, мистецьке володіннє розвійними лініями рисунку і розливними тонами акварельного малювання, все воно надає книжці Турянського справжньої, непроминаючої вартости.
З окрема варто прослідити його архітектонічний хист, як він сі божевільні примари, сі шматочки людської психіки, зневаженої, скатованої і закинутої на дантейський шлях горя, укладає в синтетичну цілість, в страшний, а все таки гармонічний образ.
Варто прислухатися, яких слів і речень добирає він, щоб передати передсмертні фантазмаґорії своїх героїв і варт подякувати йому за те, що навіть там, на тім жахливім шляху смерти він не вбив у нашій душі надії чоловіка, що збудував кладку, по якій з країни чорного горя все таки переходимо в світ якоїсь надії.«
В »3емлі і Волі« з 21. мая 1922 пише Сам:
»…Тисячам безіменних героїв виставив Осип Туринський величавий памятник і скомпонував гимн могутній смерти з усіми страхіттями аґонії, привидами й фантомами.
»Поза межами болю« займе гідне місце в українській літературі.
»…Читайте сю книгу болю, читайте її старі й молоді, а багато зрозумієте з неї.«
»Внутрішнє перетвореннє і духове висвободженнє людини проявляється орґанічно у Турянського в його творі »Поза межами болю«.
…«Поза межами болю« — се рідкий у нас прояв творчої енерґії, змагаючої до того, щоб артистичну копцепцію побудувати в мірах світової проблєми.«
В »Калєндарі українського учителя на 1923 рік« висловлює Nemo у критичнім фейлєтоні п. н. »Речник Болю« такий погляд:
»Поза межами болю« чи не найбільший твір у нашій сучасній літературі. Образности і глибині психольоґічного аналізу окремих місць може дорівнювати хиба лише один Павло Тичина.
»…Змальована картина власного й загального Болю з такою майстерністю й силою чуття, що в уяві читача самі собою встають образи пережитого ним особисто, що непомітно споріднює його душу з душею автора й заставляє боліти його болем.
»…Є така правда у Стефаника, але та правда завжди стояла на ґрунті грубого матеріялізму, що раз у раз могло мінятися з ходом поступу, але правда Осипа Турянського є правдою того лихоліття, якому не видно кінця. Своєю »картиною з безодні« Осип Туринський відразу став найбільшим речником сучасного Болю і ті, що пережили подібне, з глибокою вдячністю схилять перед ним свої голови.«
В літературному місячнику »Веселка«, ч. 5., в естетично-критичній аналізі «Поза межами болю« під нагол. »На фоні модерної поезії« Михайло Селегій пише:
»…Віра в перемогу Добра, високого почуття людяности і брацтва переходить червоними стрічками через увесь твір і се власне спричинює те величезне виховуюче значіннє, яке потягає за собою ознайомлення з цим барвним твором. Автор висловлює свою віру то сам, то словами Добровського, а надто яскраво, проймаючо представляє це символічною грою Штранцінґера на скрипці — піснею вічности, що у спазматичному риданні окреслила весь біг життя, весь жах, усе змаганнє людського духа, весь зойк, увесь той біль міліонів, що злився під впливом могутньої пісні космозу в один струмінь велетенської сили Духа й Віри в себе.«
»…Ідея віри в перемогу людського Духа, Людяности й Добра, яку дає автор у цьому творі, має кольосальне значіннє не тільки для цілого людства, а й надзвичайно велике для нашого народу. »Поза межами болю« наскрізь пересичене українським духом. Тут уся духова глибінь українського народу, його теплота, доброзичливість, любов і віра в майбутнє, віра в нове поколіннє, що воно, вийшовши на ширший шлях свободи, понесе вселюдству любов і братнє єднаннє для добра. Всесильне ствердженнє цього дає поезія в символічній появі самому авторові жінки з дитиною, у хвилину, коли межи свідомістю й божевіллєм не було меж, тим, що видіннєм жінки-сонця разом переймаються й инші співучасники танку смерти і сей світоч остаточно виводить одного з них (автора) з виру нечуваних надприродних терпінь, щоб розповісти людству про його власне страждання, щоб натхнути його душу теплим співчуттям, любовю. І це автор переводить зі всією повнотою пережитого і то в такій зворушливій дійсності, в такій точності так складних образів душевного стану людини, та ще поза межами болю, що всякий, у кого не змертвіле чуттє, мусить схилити свою голову перед таким артизмом відтворення.«
»…Такі глибоко психольоґічні картини, як суд Саба на злочинців, галюцінації та візії у стані передсмертної аґонії й поруч сього проблески жорстокої свідомости, така високопоетична цілість і навіть окремі думки, речення лапідарної форми викладу, є безперечно творчістю могутнього таланту, що родиться, як і сама поезія. Читання такого твору дає максімум вражіння і то завдяки імпресіоністичному характерові поезії, бож автор усю свою силу таланту, весь свій лірично-драматичний пал зосереджує на людській душі й тому так проймаючо й ошляхотнюючо вона ділає на нас. Поза тим це спричинює й незвичайна легкість, живість, ясність у малюванні та переходах од одної сцени до другої, ціла архітектоніка твору. Тут нема нічого зайвого, нічого недоговореного, недокінченого. І до того автор уживає мінімум слів і образів, щоби представити в цілій повності та ясності явища або речі. Глибока й разом ясна символіка та відповідно дібрані контрасти ще сильнійше поглиблюють вражіннє, зміцняють напруженнє. І нарешті чудесні алітерації, особливо у відтворенні явищ природи, спричинюють остаточне злиттє душі читача не тільки з пережитим, а й з тим величнім світом, з тою світлою ідеєю, що її плекає ціла епопея.«
»…Отже, як бачимо, на фоні сучасної поезії Осип Турянський дав модерну епопею (кажу епопею — бож поперше цей твір уложено на тлі божевільного танку цілого людства, що представлено тут у епізоді зі сімома героями, які напружують усі сили в борні з неминучим, подруге вже минули часи творів у десятки томів, творів що відбивають усі життєві дрібниці). Автор дав ґеніяльний твір, що користуючись лише національними засобами творчости станув понад вузькі, обмежені колом впливу та часом ідеольоґії й тези, увійшов у сімю видатнійших всесвітніх творів і своєю Вірою в перемогу Людяности та Добра надбав собі вічної юности безсмертя!«В 4. числі »Веселки« пише А. Коршнівський:
Чистота роси — то поезія, то глибина фільозофсько-психольоґічних дослідів, що містяться в творі.
Краплини живої людської крови — то малюнки сучасного соціяльного пекла на землі, то майстерні й ґеніяльні нариси жахіть сучасної дійсности. Як кожна ґеніяльна й велика річ, так і твір «Поза межами болю» дає безконечну низку думок, розумінь, вражінь і висновків, про які можна написати цілі томи і… всеж таки не можна дати того, що дає самий невеличкий оріґінал.«
»…Чиж не містить опис пригоди з грудочкою зашмальцьованого цукру ґеніяльної розгадки всіх нерозвязаних і одвічних питань, на вирішеннє яких текли й течуть ріки крови, падали й падають піраміди людських черепів? Чиж нема тут приміру перетворення в реальній дійсності найвищої заповіли Христа?
Широкий і блискучий, розкішний і глибокий твір придбала наша українська література в постаті книжки «Поза межами болю».
Гарний і блискучий, розкішний і глибокий, як душа, як психіка, як усе єство нашого ґеніяльного письменника. Єство наскрізь українське. Українське в найкращому, в найбільш ідеальному розумінню сього слова. Єство, що здібне обхопити обрії всесвіту; змагання і стремління вселюдськости.«
| Стор. | Рядок | Надруковано: | Має бути: |
| 108 | 19 | Амено | Атено |
| 167 | 5 | елеґантно | елєґантно |
| 175 | 30 | пристрастного | пристрасного |
| 185 | 7 | залюбленними | залюбленими |
| 186 | 27 | цірве | пірве |
| 188 | 24 | берсоромно | безсоромно |
| 192 | 16 | оспісля | опісля |
| 218 | 29 | несамовитвого | несамовитого |
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|
