Дума пралісу/Або звірі або люди!
| ◀ Рай у царстві »Пчолія« | Дума пралісу Або звірі або люди! |
Поведінка осла ▶ |
|
Слово забрав прокуратор Лис Микита й почав так говорити:
»Брата й сестри! Зміст викладу нашої достойної Пані Олени Пчілки — се не казка з царства уяви, се не життє блаженної душі у позасвітнім раю, се жива дійсність, така сама дійсність, як дійсністю є наш Найяснійший Пан Цар і Його Величність Пані Цариця, як дійсністю є ви всі тут, мої Братя й Сестри, як дійсністю є разом із вами й моя маленька особа. Ми освітлили з усіх боків проблему сього страшного, жорстокого дивогляду Природи, що зветься людина. Всі найвизначнійші заступники нашого звіринного царства, найпреподобнійші преподобники отці нашої звіринної церкви, наші найглибші книжники-пилозопи, соціольоґи, наші найбистрійші теоретики й найдосвіднійші практики, одним словом, усі промінні світила нашої звіринної думки й нашого життя розвіяли всі пересуди й сумніви, що торкаються сього дивогляду, розвязали сю загадку, що їй на імя людина. І розвязка сієї загадки показала нам предметове, дійсне обличче людини, обдерте з маски облуди і брехні, котра зветься: людська культура. Я переконаний і думаю, зі мною переконані всі звірі без ріжниці роду, віку, віроісповідань, народности, держави, в оцій одній думці: якби ми не були виказали всієї марносте й нікчемносте людського роду довгими, глибокими й непохитними основами моралі, фільозофії й соціольоґії, тільки були почули один коротенький виклад нашої славної маленької героїні Пані Пчілки, ми всі звірі однодушно, як один звір, булиб закликали:
»Досить! Вже все нам ясне! Вже бачимо як найвиразнійше вищість звіринної істоти над людиною! Вже чорніють під нами безмірні челюсти безодні, в котрій валяється, блудить, божеволіє, себе нищить і гине людство!« Але нам байдуже, що людина з людиною робить. Хай люде себе мордують, роздирають, палять огнем, топлять у воді та у власній крові! Та не байдуже нам повинно бути те, що людина простягла свої хижі, нечувано грабіжні руки на нашу звіринну землю, на наш зелений квітучий рай! Міліони наших батьків, матерей, синів і дочок упали й падуть безупинно страшною жертвою людського двоногого виродка природи! Я не хочу у своїй скромності згадувати жахливої смерти моєї найдорощої, блаженної памяти дружини, яку двоногий людський дикун безпощадно замордував!«
Уста доктора Лиса Микита почали тремтіти й він перестав на хвилину говорити. Стрепенувся й розказував:
»Памятаю так, як нині. Вцілена кулею, моя дружина паде. З її грудей так бухає кров, обкипіла, почорніла. Вона вмірає і кличе до мене останній раз:
»Мій любий, бувай здоров… Дбай за наші діточки.«
Кінець. Смерть! Перше моє почуваннє було:
»Гинь разом із нею!«
Стаю коло мертвої дружини й наставляю груди до людського напасника. Гукнув стріл. Не чую болю… Не вцілив. Божевіллє мене обхоплює. Не знаю, як і коли, тільки одно пригадую: скачу людському розбійникові на груди та в одному менті видираю йому пазурами очі з лоба. Га-га-га! Ох, солодка помсто! Міняй, продавай, зраджуй, убивай, людський трусе, власні жінки, але смерть і пекло тобі за вбивство звіринної жінки!«
Багато звіринних жінок голосно плакали при оповіданні доктора Лиса Микити. А одна гарна лисичка-вдовичка обтерла сльози з очей і не забула при тому станути так, аби Лис Микита побачив усю її красу. Колиж прокуратор глянув задумано на неї, вона тяжко зітхнула і сказала з болем, перемішаним із ознаками жіночого залицяння:
»Тяжко вдівцеві без жінки, а вдовиці без чоловіка.«
Доктор Лис Микита усміхнувся ласкаво до неї й говорив:
»3 огляду на всі глибокі й мудрі думки, які ми почули досі в часі сьогодняшньої судової розправи, я не боюся закиду, буцімто я хочу поборювати людину з чисто особистих причин Справа занадто ясна й занадто небезпечна для життя й будучности всіх звірів, щоб дивитися на неї з поверхового, легкодушного або особистого становища.
Найвищий Трибунале! Славна Звіринна Громадо! Всім нам, звірям, грозить заглада і смерть од людини. А що людина не зречеться за ніяку ціну свойого наміру знищити царство звірів, я ставлю справу людсько-звіринних відносин прінціпово ось як: або звірі або люди! Або ми, звірі, мусимо згинути з рук людей або люде мусять умерти під кіхтями звірів! Третього виходу нема! Ми в сьогоднійшій незабутній розправі виказали ясно, що зі становища життєвого прінціпу матери природи життє — се боротьба. А з тієї боротьби вийдуть переможцями ті створіння, котрі визначаються вищим розумом і вищою моральною силою. Ми дали докази, ясні як на долоні, що людина віддалилася від матери природи, відцуралася її та наслідком своєї культури впала глибоко під рівень звіринного розуму і звіринної моралі, як се між иншим виказує світова війна, а ще в більшій мірі повоєнна сучасність між людьми. Значить, людина стратила через ту свою велику брехню, що називається культура, право на життє. Отже в імя матери природи, в імя розвитку її розцвіту всесвітнього життя я думаю, що буду виразником почувань і думок усіх звірів, коли з глибини моєї душі крикну:
»Смерть людині!«
З одушевленим завзяттєм перехопили звірі сей оклик і з кождого звіринного горла, на тисячних звіринних мовах зарокотіли громом два могутні і страшні слова:
»Смерть людині!«
Лиш цар Лев мовчав, а може ще дехто.
Доктор Лис Микита говорив далі:
»Не потребую навіть і згадувати про те, що питаннє, чи слово людина криє в собі всі знамена тяжкої обрали звіринної чести, нашою судовою розправою вже безсумнівно вирішене. Я певний у тому, що тепер не найдеться ні один звір, який не набравби як найглибшою переконання, що вовк допустився тяжкого злочину образи чести достойної маркізи дами царського двору пані Малпи через те, що прозвав її людиною. Та з огляду на те, що се справа не тільки самого Найвищого Трибуналу, а загальна всезвірна справа, я ставлю під голосуваннє всіх звірів ось який внесок:
»Хто зі звірів переконаний, що слово людина становить образу звіринного імени, хай голосує по старозвіринному конституційному звичаю ось як: хвостаті звірі зволять ласкаво піднести при голосуванні хвости »за«, не піднести, коли голосують »проти«. Птиці й комахи розпустять крила »за«, не розпустять »проти«.
Звірі приняли внесок Лиса Микити і президент Найвищого Трибуналу міністер Слон піддав його під голосування.
Цілий звіринний світ голосував за тим, що слово людина є образою звіринної чести.
Цар Лев сидів у понурій задумі та дивився на безліч ріжноподобних хвостиків, хвостів і хвостищ, які піднялися над звірями.
Не має математика, щоби всі ті хвости полічив, не має пера, щоб їх могло списати. Праліс хвостів серед пралісу дерев!
——————