Дума пралісу/Бузько свідком
| ◀ Прокуратор Лис Микита обвиняє людину | Дума пралісу Бузько свідком |
Що папуга бачила? ▶ |
|
На знак готовости Бузько заклекотав на близькім дереві, прилетів блище і, станувши перед обличчем Найвищого Трибуналу на одній нозі, почав ось як говорити:
»Найвищий Трибунале! Я звив собі гніздо на стодолі одного поміщика й жив там у найбільшому щасті з моєю вірною дружиною і з нашими дітьми. Вибухла велика світова війна й мій поміщик пішов до війська. Вся моя сімя бачила, як поміщик пращався зі своєю молодою дружиною, як вона плакала, коли віз із її чоловіком щезав на небосхилі. Мої маленькі бузенята, які мягкістю свойого серденька вдалися в маму, плакали теж, так їм жаль було тих двоє людей, яких доля так нещадно розлучила. Через якийсь час я прилітаю з дружиною над вечером до гнізда, а мої діти питають мене:
»Тату, чому пані поміщиця сьогодня обіймалася й цілувалася з якимось молодим паном під хатою й говорила до нього:
»Мій коханий хлопчику, мій солодкий горобчику, а не забудь сьогодня в ночі прийти до мене.«
»Тату, навіщо вона його потребує в ночі?«
Ох, мамо природо!
В мене серце похололо, а моя дружина мусіла станути й на другій нозі, бо ось-ось мало не зімліла. Я не важився сказати дітям правду тай не смів їм неправду говорити. Ми обоє мовчки відлетіли й замість ловити жаби стали цілий час міркувати над тим, якби врятувати наші діти від людського морального зіпсуття. Не було иншої ради, як покинути те злощасне родинне гніздо й перенестися кудиінде. Але як се зробити, коли наші діточки щойно опірилися і про літаннє не могло бути й мови? Рада в раду й ми обоє постановили ось що: моя дружина мала безперестанно, днем і ніччу сидіти у гнізді, а я взяв на себе завданнє дбати за поживу не тільки для дітей, але і для дружини. А скоро тільки моя дружина помітила здалека, що любчик пані поміщиці вже йде до неї, накривала наші діточки своїми крилами та піснями вколисувала їх до сну так, що вони не могли нічого бачити ні чути. Ми обоє дуже раділи, що наші діти згодом забули вже мучити нас тими страшними питаннями, значить, опіка матери відвернула небезпеку моральної гнилі, яка грозила нашим дорогим бузеняткам.
Або се не страшне, що я мусів сам пережити? Одної ночі будить мене відомий божий голос і кличе мене кудись полетіти та щось принести. Тихцем я підняв крила й хочу непомітно майнути, щоб не збудити ні жінки ні дітей. Але, як на нещастє, вони прокидаються зі сну й питають мене:
»Тату, ти куди наставився?«
Мимоволі я мусів і жінці й дітям збрехати, що лечу по жаби, бо чогось мене сон не бере… Братя звірі! Перший раз у моїм життю довелось мені брехати перед моїми дітьми й перед жінкою! Не по жаби по наказу долі я мусів летіти, тільки по те, щоби принести пані поміщиці дитину, що їй народилася з грішної любови з її коханцем!
Від того часу я ради душевного здоровля бузячого покоління звив гніздо на сухім, самітнім дереві, здалека від людських осель.«
——————