Дума пралісу/Вирок

by Осип Турянський

◀ Лис Микита порівнює людину з царем Левом

Дума пралісу Осип Турянський Вирок

Звіринні вечерниці ▶

Київ, Відень, Львів: Апольон, 1922

Вирок.

Президент Трибуналу поставив тепер до присяжних суддів два питання, а саме:

»Чи слово людина криє в собі знамена тяжкої образи звіринної чести?«

Присяжні відповіли одноголосно:

»Так.«

Друге питаннє:

Чи винен вовк тяжкого злочину образи звіринної чести тим, що назвав Високодостойну Пані Маркізу Даму Царського Двору Малпу людиною?

Одноголосна відповідь присяжних:

»Так.«

Тепер президент Трибуналу склав на письмі присуд і устав разом із усіми присяжними. Два слоні-герольді підняли свої труби та дужим і святочним голосом оповістили всьому світові, що йде валика хвиля звіринної справедливости. По відтрубленю старинно-судового гасла відчитав президент Найвищого Трибуналу ось який вирок, уложений зі всіми прикметами звичаєвого судового сталю:

»В імені Його Величньости Царя Лева:

Вваживши обставину, що, як се виказала сьогоднішня судова розправа, слово »людина« криє в собі всі знамена найтящої образи звіринної чести; зваживши далі факт, що обжалуваний вовк назвав Високодостойну Маркізу Даму Царського Двору Пані Малпу людиною, він на підставі однодушного переконання лави присяжних судів винен є тяжкого злочину образи звіринної чести, за що Найвищий Трибунал Його Величньости Царя Лева на основі § 1. звіринного кодексу чести засуджує його на смерть через роздертє й пожертє його.«

Трибунал хотів оддати вовка на поталу слонові. Але слон заявив, що в нього за мягке серце до таких крівавих екзекуцій, а друге: він ростиноїд…

Трибунал узяв під увагу слова слона й відступив виконаннє смертного присуду на вовку директорові поліції Ведмедеві Бурмилові.

Бурмило приблизився до вовка. Аж тепер прийшов вовк уповні до свідомости, що йому грозить смерть. Жах і всемогутнє бажаннє життя обхопили його, струснули цілим його єством і він завив-злебедів прошибаючим голосом:

»Найвищий Трибунале! Я не винен! Клянуся любовю до людського мяса, що я не винен! У-у-у! Я сам не знав, що робив, що говорив. Мамо природо! Чому ти вкоротила мене на розумі, у-у-у!? Аж тепер я пригадав собі, чому я таке страшне слово сказав Пані Малій. Я був тоді пяний, у-у-у!«

Найвищий Трибунал і звірі глянули на вовка з зачудуванням, а доктор Лис Микита крикнув до нього:

»Не бреши! Не викрутишся! Пяною може бути тільки людина, а ніколи звір.«

Але вовк заклинався, на чому світ стоїть, що був у тій злощасній годині пяний. Тоді Лис Микита на жарт запитав його:

»Може з тебе не вовк? Може ти перелицьована, звовчена, вибач, людина…?«

»Хай здохну як пес, як у моїх жилах не пливе з діда прадіда справжня вовча кров«, вив вовк.

»Щож ти пив, що ти впився?«, питав Лис Микита.

»Я був пяний, але я нічого не пив… Я…«

Грімкий сміх звірів перервав дальші слова вовка.

Коли стало тихо, вовк сказав:

»Я зїв пяну людину…«

Звірі знов зареготалися, а президент Трибуналу крикнув до вовка напів з обуреннєм, напів жартом:

»Чомуж ти сього відразу не сказав, тупоумче?«

Адвокат доктор Борсук, оборонець вовка, звернувся до Трибуналу з усміхом:

»А не давав я доказу, що мати природа вкоротила вовка на розумі?«…

На приказ Трибуналу приступив до вовка один пес, який був заприсяженим судовим знавцем од людських пахощів і сказав до нього:

»Хухни мені в ніс!«

Вовк так і зробив, а пес тоді дуже скривився й поставив ось яку діяґнозу:

»Йому з рота чути, як із якої бочки з горілкою…«

Ведмідь Бурмило дуже зрадів і крикнув:

»Слава матері природі, що мої зуби не торкнулися його, а то довелосяб мені умерти на старість од затроєння крови…«

З огляду на сю нову лагодячу обставину Найвищий Трибунал чувся спонуканий уневажнити присуд смерти й видав новий вирок, яким увільнив вовка від вини й кари та доручив звіринним лікарям і сестрам милосердя забрати його на державний кошт до лічниці.

——————