Дума пралісу/Висновок Лиса Микити
| ◀ Кабан-шляхтич і кінь-мужик | Дума пралісу Висновок Лиса Микити |
Звірі і природа бавляться по шляхецьки ▶ |
|
Коли загальна веселість серед великої звіринної громади вже ущухла, забрав голос прокуратор Лис Микита й так говорив:
»Найвищий Трибунале! Славна Звіринна Громадо! Честь і дяка нашим славним акторам, високоповажаним панам коневі й кабанові за те, що вони своїм знаменитим талантом і точним знаннєм людської культури дали нашій многонадійній звіринній молоді тай навіть нашим старим серцям хвилину такої розкішно веселої забави. Слава їм за те, що завдяки їхній мистецькій драматичній грі, опертій на живій життєвій правді, ми пізнали одну з найцікавійших картин людської душі. Панове кінь i кабан — се справжні артисти з божої ласки. Але я, що знаю теж докладно людське життя, мушу тут одмітити одну знаменну дію, а саме: се, що нам виставили наші славні актори, було взяте тільки зі смішного боку. Однак не забуваймо того, що так звана національна боротьба між людьми, се одна з найжахливійших, одна з найпотворнійших картин виродження й упадку людської душі. Ми всі при виставі сієї картини людської культури сердечно сміялися й бавилися. Правда? Та инакші, о, зовсім инакші наслідки родить національна боротьба між людьми. Ви бачили, як шляхецтво стогнало — ридало в путах рабства, як воно присягалося, що на волі стане Месією любови, братерства й рівности. А дивіться! Щойно шляхтич почув своє рило на волі, а вже хапає ним за горло свого сусіда! Він хоче на перекір усім законам природи огнем і мечем, болотом і брудом, так би сказати, коня здеконювати, ошляхтичити, окабанити, скабанізувати, коротко, виконати на його трупі свою так звану культуру! Для нас, звірів, се сміх і забава, але для поневолених народів між людьми така людська культура — се жахлива руїна, се нечуване мордуваннє, розпука, божевіллє, смерть! А вже найсумнійша, найстрашнійша проява людської душі та людської культури, а властиво людської бездушности та безладдя, то се, що вчорашній суспільний голопупенко (як його влучно др. Ведмеденко назвав) і вчерашній національний раб забувають сьогодня, що вони були нужденними рабами та тільки одно на думці мають, до одної мети змагають: жадобою нищення своїх сусідів перевисшити своїх учерашніх гнобителів. Який же з того висновок? Людина бачить оживотвореннє нечистоти в кабані, глупоти в ослі, кровожадности в тигрі, трупоїдности в шакалі. Але я воістину глаголю вам: немає глупійшого осла, більш нечистого кабана, більше кровожадного тигра й більше трупоїдного шакаля над людину! Уявіть собі, достойні панове звірі, що ми по прикладу людини відступилиб на хвилину від святої засади »Всякоє диханіє да хвалит Господа« й розпочали межи собою людську національну боротьбу за мову! Уявіть собі безмірну смішність і глупоту ось якої справді людської картини: гусак жадає від царя Лева, щоб він свої почування, прикази і гнів висловлював не ревом, тільки… ґеґаннєм! Або свиня квічить до нашого співака з божої ласки соловея ось як: »Не співай соловею, а квічи так, як я, свиня!« Ми, звірі, слава нашій матері природі, не були ніколи такі глупі й ніколи так низько не впали, як люди. В наших Зєдинених Державах звіринного царства вічно жила й житиме оця мудра засада: славте всі створіння на тисячах язиків матір природу! Висловлюйте без перепони свою радість життя, як і чим тільки можете і вмієте: співайте, вийте, квакайте, гавкайте, бреніть, пищіть, ревіть, ричіть, іржіть, шуміть, скреготіть, кракайте, кудкудакайте! Хай цвітуть здоровлєм ваші тисячострунні горла! Хай розвивається запашною лілією кожна звіринна мова во віки вічні, амінь. Тільки те бездушне, глупе, нікчемне створіннє, сей виродний син матери природи, якому на імя людина, хоче стоптати ногами найсвятійший заповіт природи! Тільки людина змагає до того, щоби пірвати сі тисячі струн, якими є мови в чудово гармонійній музиці всесвітнього простору та заступити їх лиш одною заржавілою струною-мовою свойого брудного расового самолюбства. І зовсім природно, що ся одна струна-мова зможе видати зі себе лиш один жахливо поганий звук »рох-рох!«
Бурливий шум оплесків нагородив доктора Лиса Микиту за його виводи, котрі він висказав із найглибшим переконаннєм і голосом, повним святочного піднесення й полету, то знов із ознаками їдкої іронії та призирства до людського роду.
——————