Дума пралісу/Лис Микита порівнює людину з царем Левом
| ◀ Звірі потверджують зізнання пса | Дума пралісу Лис Микита порівнює людину з царем Левом |
Вирок ▶ |
|
Під вражіннєм слів пса та їх потвердження тигром і иншими звірями цар Лев неначе збайдужів тепер на все, що мало діятися на судовій розправі. Відвернув очі від звірів і від цілого світу, а його обличчє приняло вираз глибокої та важкої задуми. Так і видно було, що в його володарській душі закипіла якась дивна, нікому не знана боротьба.
Доктор Лис Микита почав боятися, щоби громадська думка звіринного світу не взяла некорисного звороту супроти кріпкої будови світогляду, який він разом із найбільшими мудрецями звіринного світу щойно збудував. Найбільше непокоїла його дивна, незрозуміла поведінка й настрій царя. З тієї причини він уважав своїм обовязком забрати знов голос і промовив:
»Найяснійшнй Царю! Хай мені буде вільно висловити свою думку про таємний огонь людського ока. Заявляю ось що: сей огонь не є для мене ніякою загадкою ні тайною. Вся сила людського ока — се нічо инше, як тільки слаба іскра сього могутнього, володарського вогню, який наша мати природа дала твоїм очам, о Найяснійший наш Пане й Царю! Не перечу, що вогонь людського ока могутній. Але що він значить у порівнанні з величньою могутністю твоїх царських очей, о, наш володарю! Се зернятко піску супроти небосяжної гори, се блискавичний миг ока супроти безконечної, незглибимої, непонятної вічности!
А тепер я відповім на найголовнійше питаннє, а саме: »Чим стала ся могутня сила твоїх очей, о, Царю, для творчого життя матери природи? Чим стала сила людського ока для творчости життя? Могутня сила твоїх володарських очей, о царю, збудувала і зєдинила весь наш звіринний світ і завела в нім лад і життє по закону матери природи. І за сю твою володарську силу й мудрість, завдяки якій ми живемо в гаразді, здоровлю та щастю й безвільно вміраємо, нашим найсвятійшим обовязком є кождої хвилі дякувати тобі, о Царю і славити твоє величнє імя од роду в род! Найвищий Трибунале! Славна Звіринна Громадо! Наш Найяснійший Цар й його Наймилійша Цариця хай живуть многая літа! Слава! Слава! Слава!«
Воздух роздер і тисячилітніми деревами у пралісі струснув могутній-премогутній рик і рев звірів »Слава! Слава! Слава!«
»А тепер«, говорив Лис Микита, »що зробила людина силою своїх очей дія розвитку життя? Щось якраз наскрізь противне. Наш Цар збудував життє, людина його зруйнувала! Наш Цар береже блеском своїх володарських очей повагу, честь і святість життя матери природи; людина спалила вогнем своїх очей чудову будову життя, обернула його в тюрму неволі і в темну печеру злочинства й виродження. Ось, наш Царю, ріжниця межи силою твойого володарського та силою людського ока! Значить, Царю, твоя сила й сила людини не походять із того самого джерела буття, бо з твоїх очей, о Царю, дивиться наша найліпша й наймогутнійша мати природа, а з очей людини визирає дух, який заперечує життє і природу, коротко, в людських очах сидить демон руїни — сатана.«
Слова Лиса Микита зробили глибоке вражіннє на звірів, а гарна Лисичка-вдовичка, що на розправі закохалася в Лисі Микиті, сказала до своєї сусідки, пані Борсучихи так, аби прокуратор почув її слова:»Тожто з нього вчена головка! Ах, яке щастє мати такого мудрого чоловіка! Я булаб йому найпокірнійшою рабинею.«
Тільки цар Лев не показував задоволення, навпаки, став іще більше понуріш, ніж ранійше.
——————