Дума пралісу/Моральний упадок звірів на людській службі
| ◀ Що папуга бачила? | Дума пралісу Моральний упадок звірів на людській службі |
Гіпопотам сповідає пса й кітку ▶ |
|
Доктор Лис Микита говорив тепер:
»Коли я, як державний прокуратор, займаюся моральними питаннями, значить, уходжу в царину, яка належить до наших моралістів і катехитів, як Високодостойні Отці Буй-тури, Цапи й Борсуки, то роблю се з двох причин, а саме: я зачіпаю мораль настільки, наскільки вона стоїть у тісному звязку зі сьогоднішнім процесом; а друге — справа моралі мені не чужа, бо в цілому життю я її гостро зберігав, а далі, я маю також докторат теольоґії, а через те потрібну в такій справі кваліфікацію. Найвищий Трибунале! Шановна Громадо! Я говорив досі про любов у звірів і про відсутність моральних основ у людській любові. Тепер буду приневолений забрати голос у справі, яка вже віддавна не дає мені спати і грозить загладою всьому звіринному світові. Сю справу мусимо вже раз ясно поставити і ще сьогодня вирішити, бо завтра вже може бути за пізно. Отож я ставлю ось яке твердженнє, оперте, на жаль, на страшній життєвій правді: всі звірі, які або добровільно або під примусом служать людям, упали морально так низько, як і самі люди. Чоло паленіє мені зі стиду тому, що мушу ствердити таку правду; коли мушу показати Вам сі жахливі боляки, що наросли на душах великої частини звірят, які були колись нам такі дорогі, такі близькі й пожиточні. Можна навести лиш одну лагодячу обставину для них, а саме те, що причиною їх упадку, їхнього, так сказати, »очоловічення«, є не вони самі, тільки людина. Наші колишні браття впали жертвою сієї непогамованої пристрасти, крайньої непоміркованости, бездонної облуди і брехні, коротко, всіх тих важких пороків, з яких складається людина. Славна Звіринна Громадо! Візьміть на увагу котренебудь звіря, що знехтувало свою національну гордість і достойність і пішло в рабську службу людині! Чи то кінь, чи то віл, чи пес, чи кіт, баран, кабан, когут, індик, качур, гусак, крілик і т. д., коротко, всі звірята без винятку, які носять на собі пятно рабства в людськім ярмі, здерли під впливом людини з ясного сонця, яким є для нас Коханнє, обличче промінної святости й ідеалу та кинули його в темну прірву дешевої змислової насолоди й розпусти.
Та можнаб милосердитися над упадком сих наших блудних синів, колиб вони у своїй нетямучості, у своїй затраті звіринно-національної самоповаги самі не знали, що творять або, якби вони каялися за свої тяжкі гріхи. Але на жаль, на сором і ганьбу ми тут бачимо щось як раз навпаки. Бо ото ті блудні сини й доньки не тільки не плачуть над руїнами чистої, як алмаз, душі своїх предків, але вони сміють навіть бути горді на те душевне багно, в якому вони валяються! Вони наважилися перед Найяснійшим обличчем Його Величньости Пана Царя й Пані Цариці осмішувати святі почування Шановної Пані Малпи! Вони не жахалися перед Найвищим Трибуналом і перед Славним Збором усього Звіринного Царства отверто заявити, що ми, звірі, нічо, а людина — се все! Ба що більше! Вони своїми рабськими окликами викликали сю суматоху, яка трохи не привела до проливу невинної звірячої крови й мало що не викликала бунту й революції, що могла повалити нашу царську дінастію та знищити ґранітні основи звіринно-суспільного ладу. Як державний прокуратор, який стоїть на сторожі Нашого Найяснійшого Пана Царя й Цариці і дбає про безпеку нашої звіринної Батьківщини, я буду приневолений прикликати тих чоловіколюбних бунтарів на суд за державну зраду. Але покищо ми мусимо довести до кінця справу чести між Високодостойною Панею Малпою й між вовком. Отже, щоби показати справжню суть людини та її вбивчий вплив на її так звані домашні звірята, я позволю собі зробити Найвищому Трибуналові предложеннє призначити відповідного монаха чи попа, який мавби завдання відбути з двома бунтарями з людської школи, зі собакою та з кіткою всезвірну сповідь. Кажу »всезвірну«, бо наша звіринна церква уважає зовсім справедливо сповідь не якоюсь тайною розмовою межи двома особами, тільки актом душі, відомим усім звірям, значить, всезвірним.«
——————