Дума пралісу/Обвина

by Осип Турянський

◀ Що праліс говорить?

Дума пралісу Осип Турянський Обвина

Революція ▶

Київ, Відень, Львів: Апольон, 1922

Обвина.

Цар Лев скликав усіх звірів на суд, аби розглянути справу образи чести, якої допустився Вовк на Малпі. Велика поляна не могла змістити всіх заступників звіринного царства, бо на судову розправу явились не тільки чоловіки, але і їхні жінки, діти, внуки, правнуки, як також деякі приятелі чоловіків і багато обожателів жінок і дівчат. Ізза браку місця на землі позаймали малпи місця на деревах. Вони зачепилися хвостами або ногами за гиляки й серед розкішного гойдання дивилися допитливими очима на всіх своїх ближніх під собою. Навіть ведмеді воліли ізза великої тісноти на долині засісти собі вигідно на горі між гиляками. На верховіттях старезних дерев сіла тьма тьменна ріжнородного птаства. Тільки орел ширяв у воздусі самітно над поляною. Були такі звірі, що зубами й рогами помагали собі пробитися крізь густу юрбу, щоби станути блище Його Величньости царя Лева та його подруги. Тих нахабних одиниць держала в карбах державна звіринна поліція зі знаменито у свойому званню вишколених собак. Колиж на суд явилося багато уповноважених од ріжних-преріжних жіночих установ у звіринному царстві, як наприклад од товариства »Звіринно-Жіночий Союз Боротьби з Людським Родом«, від тов. »3віринні Жінки-Патріотки«, »Ліґа Звіринних Жінок для Оборони Звірячої Чести« і т. д., не було вже на поляні місця для них. З прикрого положення вирятувала тоді звірів одна порода звірят, які поступили справді по лицарськи й за те удостоїлися найвищого признання з уст Царя Лева й ласкавої усмішки Цариці Львиці. Бо ото почуттє геройської посвяти наказало тим звірям зробити місце жінкам таким чином, що вони уступилися зі свого місця і з крайнім нараженнєм свойого товстого тіла і своєї чистоти влізли на краю поляни в застоялу воду. За сю лицарськість Цар Лев надав тим сотворінням привілей свобідного стогнання, тоді як усі инші звірі не сміли пустити ні пари з уст.

Цар Лев дав голос позовниці малпі, котра почала свою жалобу на вовка ось якими словами:

»Високий Трибунале! Вовк допустився на моїй особі тяжкого злочину образи моєї чести ось яким робом: я несла додому для моїх дітей помаранчі, яких я нарвала в Лісовичах. Аж ось мені заходить дорогу сей вовк. Не йде просто, тільки хитається з боку на бік, ніби пяна людина. Я знаю неотесаність і грубоватість вовка й не хочу з ним зачіпатися тай уступаюся йому. Але він хапає мене за руку, розкидає мені овочі по землі й регочеться. Я скоро збіраю овочі до купи й починаю втікати. Він за мною біжить і кричить:

»Де ти, задрипанко, накрала сього краму?«

В мені кров закипіла. Мене, чесну жінку, матір одинацятеро дітей тай задрипанкою прозивать! А він усе за мною біжить і кричить:

»Як не даси мені всіх тих овочів, то я тебе як собаку роздеру!«

Вже мав мене допасти, але на щастє дорога вела через ліс. Я бачу, що не жарт і одним махом скочила на дерево та вилізла на сам вершок. Вовк, на долині стоїть, піниться зі злости, гризе дерево, але, звичайно, надармо і при тому клене мене такими страшно образливими прізвищами, що мені аж соромно се все тут повторити. Він опльовував святість мого семейного житя й топтав у багно честь моїх дітей і моїх предків. Хоч і яка тяжка ся образа, та проте я се все одним ухом слухала, а другим випускала й була готова все йому простити, бо він і сам не знав, що балакав. Друге: я не люблю волочитися по судах і даю слово чести, що вперве в моїм життю довелося мені станути тут перед Високим Трибуналом. Отже, коли він кричав на мене: »Ти задрипанко«, я мовчала, коли прозивав мене злодійкою, я мовчала. Але коли — «

Тут малпа урвала і з почуттєм великого сорому й обурення накрила собі очі рукою й замовкла.

Міністер справедливости ексцелєнція Слон простягнув свою трубу, відняв малпину руку від її очей і сказав їй зичливо:

»Пані Малпо! Соромливість на бік! Мусите сказати всю правду, хоч і яка вона не булаб. Отже що вам вовк сказав?«

Малпа, підбадьорена батьківсько-слоневою доброзичливістю міністра, перестала вагатися й відповіла:

Вовк, мені сказав:

»Ти не малпа, ти — людина.«

Як я почула се страшне слово, млість ударила на мене. Всі овочі я кинула на землю, відломила здорову гиляку й зіскочила на землю, щоб зараз таки на місці зробити собі справедливість за таку нечувану образу. Але вовк, який образив мене, як останній трус, утік од моєї мести, як нікчемний хам. Високий Трибунале! Коли в нашому звіринному суспільстві існує бодай іскра самоповаги й достойности, то в імя справодливости, в імя чести нашого жіноцтва, яке у звіриннім царстві є промінним ідеалом любови, матірнього обовязку й геройської самопожертви за своїх мужів і дітей, прошу покарати примірно вовка за тяжку зневагу мого імени й за стоптаннє доброї слави й чести всього звіриного жіноцтва.«

——————