Дума пралісу/Обнова
| ◀ Голос природи | Дума пралісу Обнова |
|
Серед глибокої тиші, повної таємної величі, чути було лише легесенький шепіт пралісу, неначе з нього здіймалася ніжно боязка молитва до Духа всебуття.
А на землі тільки одно створіннє не могло запанувати над своїми почуваннями великих радощів.
І висловлювало їх притишеним зворушливим скавуліннєм.
Здавалося, що сонце зібрало всю свою силу, щоби перед заходом поглянути в останнє сьогодня на створіння на землі.
Воно промостило крізь верховіття пралісу золотий шлях, який запалав огненною рікою проміння і мрії та оповило своїм чудодійним світлом усе єство людини.
Почуттє таємної нової сили, досі незнаного здоровля й небесних радощів влилося після слів царя Лева зі соняшним сяйвом у душу чоловіка.
Він простяг руки до матери природи та до всіх її дітей і закликав:
»О, сонце, земле, всі живі істоти, братя мої! Я хочу жити, бо ви своєю силою створили найбільше чудо: Дух творіння воскрес у моїй душі! Чую, як він росте в мені і я росту з ним і піднімаюся до нього. О, вічний Духу! Ти розбуджуєш у моїх грудях нову віру в сонце майбутніх поколінь. Ти кажеш мені, що найвища ціль буття: жити для живих істот і підіймати їх до божеської висоти. О, Духу творіння! Ти даєш мені загублену весну молодости й сили.
І з темної могили, в яку біль розпуки поховав моє серце, воскресає моя давня любов і обіймає й до грудей пригортає весь ясний світ.
Люблю вас, усі щасливі й нещасливі діти землі, бо ваше щастє опромінює мені душу, а ваше горе мостить шлях до надземних вершин.
І тому, що вас люблю, я показав вам дзеркало правди, щоб ви побачили всю марність і бездушність дороги, якою ви досі ішли.
Жаль мені всіх істот, яких усемогутня тьма зробила несвідомими знаряддями своєї боротьби з Духом, бо своїм гріхом сі істоти створили собі пекло на землі.
Тільки не жаль мені тих людей, що здушили в собі іскру просвітління, викресану вчерашнім болем.
Вони бояться світла і свідомо бродять у тьмі вини і злочину.
Не можу їх любити, бо вони обернули божеське чуттє в вир божевілля, світ у тюрму, життє в пекло.На хрест, на котрому ще вчера вони самі висіли, сього дня вони братів і цілі народи розпинають.
Нема більшої ганьби над холоднокровно обдуманий, свідомий гріх.
Бо через нього навіть Дух буття мусить каратися на хресті тьми.
Тому прокляттє вчерашнім рабам, а сьогоднішнім синам темряви!
О, Духу творіння!
Окрилений твоїм божеським чуттем я піду на зустріч понурій ночі буття!
І буду кресати кремінну скелю людської бездушности.
І крізь ріки крови, крізь вир упадку, злочину й божевілля нестиму та здійснятиму, Вічний Духу, заповіт твоєї Зоряної Волі:
»Хай царює Світло!«
|
|
Вже сонце зайшло й сумерк оповив праліс і землю, коли всі створіння покинули велику поляну.
І знов лягло над усією природою велике, святочне, таємне мовчаннє.
Тільки верховіттє пралісу ледві чутним шелестом і шепотом передавало слова створінь синьо-багровому склепінню небес. А відтіля казка пралісу плила на стрічу Вічності.
|
|
——————