Дума пралісу/Прокуратор Лис Микита обвиняє людину
| ◀ Революція | Дума пралісу Прокуратор Лис Микита обвиняє людину |
Бузько свідком ▶ |
|
Слово забрав державний прокуратор доктор Лис Микита. Він уклонився глибоко цареві й цариці й почав свою промову ось якими словами:
«Високий Трибунале! Шановна Звіринна Громадо! Мені припала честь виступити сьогодня як державний прокуратор у справі образи чести, доконаної обжалуваним вовком на позовниці, достойній пані Маркізі, дамі царьского двору, пані Малпі. Мушу перше всього признатися, що сей надзвичайно цікавий процес, який перший раз нам доводиться переживати в історії нашого звіринного царства, глибоко мене схвилював і розбудив у моїй душі багато питань, котрі торкаються взаємовідносин між нами, звірями з одного боку й між людьми з другого боку. З тієї причини я уважаю справу образи шановної пані Малпи не особистою справою між нею й вовком, але добачую в ній усю суть нашого звіринного життя. З огляду на се я буду старатися всіми силами зобразити злочин вовка не тільки зі становища звіринного карного законодавства, але передовсім показати всю прірву, яка лягла межи звірями й людьми й на яку ні наші найвизначнійші законодавці, ні наша звіринна громадська думка не звернули досі належної уваги. І тільки треба дивуватися й жаліти, що в питанні звіринних відносин до людей, значить, у справі, яка торкається звіринної чести, безпеки й майбутнього життя наших дітей і внуків, не зроблено в нас досі нічого, навпаки, зроблено багато, щоб коштом нашої достойности, нашого майна і крови збогатити й розпаношити сю породу створінь, якій на імя люди. Ся наша звірнина нетямучість і брак самоповаги й журби за майбутнє й була причиною сеї жалю гідної пригоди, яку скоїли плитко думаючі, малограмотні прихильники людського роду. Однак я певний у тому, що й сі нечисленні звіринні приятелі людини, сі наші національно несвідомі, людьми збаламучені рабські душі навернуться після наших правничих, фільозофічних і звіринно-етичних виводів на лоно нашої єдиної звіринної Церкви і стануть у один ряд із нами, щоби в імя нашої первісної, природної та здорової звіринної моралі, в імя звіринного братерського обєднання й загальнозвіринного життя одностайно, збитою лавою стати на сього найстрашнійшого ворога звіринного роду, якому на імя людина. Високий Трибунале! Шановні Братя. Сестри. Батьки й Діти славного, найстаршого на світі народу, якому на імя звірі! Задля нашого спільного спасення, задля щастя і здоровля всіх наших грядучих поколінь я кличу до всіх вас без винятку:
«Виполіть із ваших душ усі боляки відданости, покори, терпеливости, слухняности та рабства супроти людини! Перестаньте в імя правди, в імя найвищих законів волі й життя уважати людину вищою від себе істотою! Подумайте трошки, порівняйте життє людини та її історію з життєм та історією нашого звіринного роду. Тоді самі прийдете до переконання, що людина під моральним і суспільним оглядом не тільки нас, звірів, не перевисшає, навпаки, людина — се найнище, наймарнійше, найнікчемнійше створіннє, яке дивиться на наше сонце, дихає нашим воздухом і топче нашу землю!
Знаю, що дехто з вас почує з виразом зачудування й нерозуміння оці мої слова. Сі звірі за багато тисячліть ходили і ще досі ходять у людськім ярмі, занадто пересякли вбивчою їддю так званої людської культури, щоб мене відразу зрозуміти. З тієї причини ми дамо на всі наші твердженя щодо людини докази, яких не зможе захитати ні історія, ні наука, ні етика, ні фільозофія, не будуть у силі одоліти їх навіть пекельні брами.
Високий Трибунале! Шановна Звіринна Громадо! Насамперед я порівняю мораль людини з нашою звіринною мораллю. Етика каже, що основою моралі є взаємовідносини між обома полами, а людська етика додає ще до того так звану господарку грішми. Взагалі вдачу людей знаменує оце основне питаннє, як мущина поводиться у грошевих ділах і як жінка розуміє любов. Отже щодо грошей, то ми, всі звірі, заявляємо згідно з правдою однодушно: всяка господарка грішми є неморальна, бо її основа, себто гріш — се найнеморальнійша річ, яку собі звіринна фантазія уявити може. Історія найтящих людських злочинів стоїть у найтіснійшому звязку з тим жовтим, круглим і брудним кусником металю або з тою пестрою паперовою ганчіркою, котрій на імя гріш. Вам, братя звірі, добре відома лєґенда про чорта, який забрудив нашу матір природу своєю тілесною нечистю. Всі звірі бридилися нею та загребали її землею. А що люди зробили? Вони випорпали сю жовту чортячу нечисть із землі й назвали її золотом. І від тоді все людське життє — се тільки відразлива боротьба за золоту чортячу нечисть або инакше: за гроші. А що ми, звірі, грошей не маємо і, Богу дякувати, їх не потребуємо, то вже тим самим відпадає з наших душ найбільша, найчорнійша підстава всякої злочинности і вже тим самим ми, звірі, є високо моральними єствами в порівнянні з людьми.
Тепер кілька слів про творчу основу життя, якою і у звіриннім і в людськім царстві є палкий огонь у душі, знаний під найсвятійшим іменем: Коханнє.
Як виглядає коханнє в нас, звірів, а як у людей? Ми, звірі, даємо просто святий примір любовної вірности, поміркованости, любовного почуття обовязку й самопожертви. Найбільша частина з нас звірів-мущин живе ціле життє у взаємній вірній любові з одною жінкою. Правда, є в нас теж такі чоловіки, що живуть із двома або і трьома жінками, але все з тими самими. Якжеж мається річ із людськими чоловіками й жінками? Я про се не хочу сам говорити, тільки покличу за свідка очевидця, який, думаю, знає про людську любов речі, від котрих Вам, Шановна Громадо, шерсть із остовпіння й жаху наїжиться. Пане Бузьку, будь ласка, приступіть блище й розкажіть нам лише самі дії, не додаючи нічого від себе.«
——————