Перейти до вмісту

Дума пралісу/Соловейкова пісня

Матеріал з Вікіджерел
Дума пралісу
Осип Турянський
Соловейкова пісня
Київ, Відень, Львів: Апольон, 1922
Соловейкова пісня.

Сонце випогодило також обличче царя Лева, що сидів безперестанно, особливо в часі співу круків дуже нахмарений, неначе якась загадкова важка журба підмулювала його свідомість. Але його ясний настрій трівав лиш коротку хвилину. Незабаром лягла на його лице знов тінь глибокої задуми й невияснимого невдоволення і гніву, так, що звірі не мали відваги дивитися свобідно на нього.

Найуважнійше позирав на царя Соловей, котрий мав тепер співати свою пісню. Він один намагався найбільше розгадати загадку понурої царської поведінки. Нагло видалося йому, що він одчув і зрозумів тайну царського неспокою та суму. Заки Соловей виступив перед обличче звіринного царства, полетів до царя Лева й шепнув йому до вуха:

»Царю! Я знаю, чому твоя душа так безупинно бється важкими думками. Ти тужиш за кимось… Ти хочеш його побачити, але його тут немає… Царю! Я своєю піснею прикличу його до тебе…«

Цар стрепенувся. Поглянув з великим зачудуваннєм на маленьку, непоказну, сіру постать Соловея й не обізвався до нього ні одним словом. Але його очі, здається, так і говорили до Соловея:

»Так? Побачимо…«

Соловей сів недалеко царя на червоній калині, що росла близько темно-зеленої могутної стіни дерев пралісу. Знав, що він перший раз у свойому життю взяв на себе незвичайно велике й важке завданнє. З поміж листків калини обвинув оком іще раз царя і всі створіння й почав співати. Його пісня падала на душі створінь самоцвітною росою благословенного ранку життя; промінно-мрійним серпанком із таємного позасвіту; осяяним бажаннєм пригорнути до себе небо й землю.

І плакала Соловейкова пісня невтишимою тугою за кимось далеким і кипіла огненно пристрасною волею привести його перед обличче створінь.

Неначе словами промовляла:

Сонце на гори сідає,
В сонній глуші ліс дрімає,
Сходить вечірня зоря.
З поміж листочків калини
Гаєм — розмаєм долини
В далінь блакитню хай лине
Пісня моя!

Цить!
Що десь таємно дзвенить?
Духів землі гомоніння?
Туга одвічня творіння?
Мрійно розвійне видіння
В серці тремтить.

Пісне моя!
Проміне сонця із раю,
Висланко божа з безкраю
В бурю буття!
В день і в ночі й раннім ранком
Ясним вітай нам серпанком
В темінь життя.

—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —

Благословенне мовчаннє
Лісу, лугів і небес!
Чую я скрізь ожиданнє
Казки таємних чудес.

Якжеж пилинці дрібненькій
Змірити безмір буття?
Деж мені, пташці маленькій,
Вичерпать море чуття?

Мамо природо моя!
Дай мені полумя слова!
Пісні моєї вся мова
Хай буде мова твоя!
Хайже душею моєю
Тайною глибінню всею
Дума твоя засія!

—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
В гущавині малий струмок

Прозору тінь на дні полоче,
У присмерку з поміж гілок
Там нишком щось усе шепоче.
І слухає його весь бір
І духи гір.

І кида ліс, каміння скель
І з буйністю все молодою
Він мовчазно серед осель
Могутньою пливе рікою.

Аж силу він дасть морю й там —
Загине сам.

—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
Усе живе кудись пливе.

Від поколінь до покоління
Таємний клич нас всіх зове
До матери всього творіння.
І всі ми йдем, падем, стаєм —
Чи шлях найдем?

І бачу я орлиний лет,
Блиск радости, перлини суму
І чую я, як очерет
Над водами колише думу —
І кличе скрізь нас Дух один
Ген — до вершин.

На шляху тім рокоче грім
І хиляться під вітром лози
І бє всіх нас враз хмаролім
І котяться пекучі сльози.
І по лісах і серед піль —
Скрізь плаче біль.

Аж глянь: весь вир десь прошумить
І на землі аж до безкраю
Заблисне знов небес блакить
І радощі весняні маю.
І сонце сяєвом своїм
Засяє всім.

—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —

Цвітуть квітки розмріяні,
Цілує їх весна росою
І сплять верхи, леліяні
Імлою синьо світляною.
Від пралісу кладеться тінь
У далечінь.

Вгортає світ, мов чар, глуша,
На тихий сон вже вечеріє —
Чомуж лише моя душа
Все тужить так, співа і мріє?
І чує шум таємних крил
Надземних сил?

О, сонце і блаките зір.
Чудовий мій ти ясний світе!
О, сумерку долин і гір
І всі живі природи діти!
Мій спів для вас на вічний час:
Люблю я вас!

Хай голос мій небесних мрій
Вам душу все і все цілує,
Хай вам, брати, як чародій
До Духа шлях усе простує!
Хай вас до всіх життя обнов
Веде любов!

Для себе всім загинути
І в Духові всього творіння
Любовю всім поринути —
Се наша ціль і призначіння.

Життє — любов, мета життя —
Се Дух буття.

—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
Братя кохані! Думи весняні

Сковує ледом туга мені.
Марно шукаю, марно блукаю
З краю до краю у далині.

В нашому зборі, ах, душі хорі —
Глумиться з всіх нас злоба і тьма
Де незабутня, де ся могутня
Дивна істота? Чом тут нема?

Хай чари пісні вбють сили злісні
І до безодні шлях рознесуть!
Хай через бори, гори і море
Дивну істоту тут приведуть!

Думна болюча, туга жагуча
Рветься зі серця, як вязень з пут
О, Духу земний, ясний і темний!
Кличу до тебе: стань тут на суд!

Як у безодні, гади холодні
Повзають шляхом твого чуття.
В дикому вирі в світу безмірі
Ти йдеш як демон всього буття.

Думи весняні, мрії світляні,
Тугу за раєм ти сотворив.

В небо безкрає ґеній твій сяє,
Тайна істото, ти — диво див!

У твоїй груди боряться блуди.
Пекло і небо діл твоїх зміст.
Небо руйнуєш, пекло будуєш.
З пекла до неба знов мостиш міст.

Всі діти земні, всі сили темні —
Перед тобою світ весь тремтить.
Ти без утоми здер з неба громи.
Думкою міриш ясну блакить.

Навіть не дасться змірити щастя.
Як тобі в серці сонце сія.
І незабутнім Богом могутнім
Стане в сю хвилю сила твоя.

Як непоборна пристрасть потворна
Вбє тобі в серці ясну любов.
Ти сатаною все бродиш тьмою,
Морем огненним лєш братню кров.

О, наблизися, тут появися,
Геть отрясися з боязни пут.
Кличе болюча туга жагуча
Мами природи: »Стань, сину, тут!«

Хай на створіння йде просвітління,
Всі хай побачим соняшний шлях!
І од страждання і всепрощання
Йдім до кохання в нових серцях.

—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —

——————