Ей чи гаразд (дума)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Народна дума. Записана у 1853 році від кобзаря А. Шута.

Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив,

Що з ляхами, з мостивими панами, у Білій Церкві замирив?

Да велів ляхам, мостивим панам, по козаках, по мужиках

стаціею стояти,

Да не велів великої стації вимишляти.

То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках і по мужиках

стацією постали,

Да великую стацію вимишляли.

Од їх ключі поодбирали,

Да стали над їх домами господарями.

Хазяїна на конюшню одсилає,

А сам із його жоною на подушках почиває.

То козак, альбо мужик із конюшні прихождає,

У кватирку поглядає —

Аж лях, мостивий пан, іще з його жоною на подушках

опочиває.

То він один осьмак у кармані має,

Пійде з тоски да з печалі у кабак, да й той прогуляє.

То лях, мостивий пан, од сна уставає,

Юлицею йде,

Казав би, як свиня нескребена, попереду ухом веде,

Іще слухає-прослухає,

Чи не судить його де козак альбо мужик.

У кабак ухождає —

То йому здається, що його козак медом шклянкою

або горілки чаркою вітає,

Аж його козак межи очі шклянкою шмагає,

Іще стиха словами промовляє:

«Ей ляхи ж ви, ляхи,

Мостивії пани!

Хотя ж ви од нас ключі поодбирали

І стали над нашими домами господарями...

Хотя б ви на нашу кунпанію не нахождали».

Тогді ж козаки стали у раді, як малії діти;

Од своїх рук листи писали,

До гетьмана Хмельницького посилали,

А в листах прописували:

«Пане гетьмане Хмельницький,

Батьку Зинов наш чигиринський!

За що ти на нас такий гнів положив?

На що ти на нас такий ясир наслав?

Уже ж ми тепер ні в чому волі не маєм:

Ляхи, мостивії пани, од нас ключі поодбирали

І стали над нашими домами господарями».

Тогді-то Хмельницький листи читає,

Стиха словами промовляє:

«Ей, козаки, діти, друзі, небожата!

Підождіте ви мало, трохи, небагато,—

Як од святої покрови до світлого тридневного воскресенія.

Як дасть бог, що прийде весна красна,

Буде вся наша голота рясна».

Тогді-то пан Хмельницький добре дбав,

Козаків до сход сонця у поход випроводжав

І стиха словами промовляв:

«Ех, козаки, діти, друзі!

Прошу вас, добре дбайте,

На славну Україну прибувайте,

Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри святої християнської у поругу не подайте!»

Тогді ляхи, мостивії пани, догадливі бували,

Усі по лісах, по кущах повтікали.

То козак і лісом біжить,

А лях за кущем і лежачи дрижить.

То козак ляха за кущем знахождає,

Келепом межи плечі наганяє

І стиха словами промовляє:

«Ей ляхи ж ви, ляхи,

Мостивії пани!

Годі ж вам поза кущами валяться,

Пора до наших жінок на опочивок іти.

Уже наші жінки і подушки поперебивали,

Вас, ляхів, мостивих панів, ожидали».

Тогді-то ляхи козаків рідними братами узивали:

«Ей козаки, ріднії братці!

Коли б ви добре дбали

Да нас за Віслу-річку хоть у одних сорочках пускали!»

От тогді-то ляхами бог погодив,

На Віслі-річці лід обломив.

Тогді козаки ляхів «рятували» —

За патли хватали,

Да ще й далі під лід підпихали,

І стиха словами промовляли:

«Ей ляхи ж ви, ляхи,

Мостивії пани!

Колись наші діди над сією річкою козакували

Да в сій річці скарби поховали.

Як будете скарби находити,

Будем з вами пополам ділити,

Тогді будем з вами за рідного брата жити.

Ступайте! Тут вам дорога одна —

До самого дна».