Твори (Котляревський, 1922)/Том 1/Енеїда/Частина ѴІ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори. Том 1. Енеїда
Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий
Частина ѴІ
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Частина ѴІ.

1.Зевес моргнув, як кріль, усами,
Олимп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олимпський потрух зворушивсь.
Боги, богині і півбоги
Простоволосі, босоногі
Біжать в Олимпську карвасар.
Юпитер, гнівом розпалений,
Влетів до них, мов навішений,
І крикнув, як на гончих псар:

2.„Чи довго будете казитись
„І стид Олимпові робить?
„Що день проміж себе сваритись
„І смертних з смертними травить?
„Поступки ваші всі не божі:
„Ви на сутяжників похожі
„І раді мордувать людей...
„Я вас із неба поспихаю
„І до того вас укараю,
„Що пасти будете свиней!

3.„А вам, Олимпські зубоскалки,
„Моргухи, дзиґи, фиглярки,
„Березової дам припарки,
„Що довго буде вам в тямки.
„Ох, ви на смертних дуже ласі,
„Як Грек на ніженські ковбаси,  — 
„Все лихо на землі од вас!
„Чрез ваші зводні, женихання,
„Не маю я ушановання,  — 
„Я намочу вас в шевський квас,

4.„Або оддам нас на роботу,
„Запру в смирительних домах;
„Там виженуть із нас охоту
„Содомить на землі в людях.
„Або я луччу кару знаю,  — 
„Ось як богинь я укараю:
„Пошлю вас в Запорожську Січ;
„Там ваших каверз не вважають,
„Жінок там на тютюн міняють,
„В день пяні сплять, а крадуть в ніч.

5.„Не ви народ мій сотворили,
„Не хист создать вам червяка;
„На щож людей ви роздрочили?
„Вам нужда до чужих яка?...
„Божусь моєю бородою
„І Гебеною пеленою,
„Що тих богів лишу чинів,
„Які тепер в війну вплетуться!
„Нехай Еней і Турн скубуться,
„А ви глядіть своїх чубів...“

6.Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила
І бите з ними мясо їла,
І по трахтирах пуншт пила;
Частенько на соломі спала,
В шенелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манишки офицерські прала,
З стрючком горілку продавала,
І мерзла в ніч, а в день пеклась.

7.Венера по драгунськи  —  сміло
К Зевесу в витяжку іде,
Начавши говорити діло,
Очей з Зевеса не зведе:
„О тату сильний, величавий!
„Ти всякий помисл зриш лукавий,
„Тебе ніхто не проведе;
„Ти оком землю назираєш,
„Другим за нами приглядаєш,
„Ти знаєш, що і як і де.

8.„Ти знаєш для чого Троянців
„Злим Грекам попустив побить;
„Енея з пригорщею ланців
„Велів сульбам не потопить;
„Ти знаєш лучче всіх причину,
„Чого Еней приплив к Латину
„І біля Тибра поселивсь.
„Тиж словом що опреділяєш,
„Того во-вік не одміняєш,  — 
„Відкіль же Турн тут притуливсь?

9.„І що такеє Турн за свято,
„Що не вважає і тебе?
„Фригійське племя не проклято,
„Що всякий єретик скубе;
„Твої закониб ісполнялись,
„Колиб Олимпські не мішались
„І не стравляли би людей.
„Твоїх приказів не вважають,
„Нарошно Турну помагають,
„Бо, бач, Венерин син Еней.

10.„Троянців бідних і Енея
„Хто не хотів, той не пужав,  — 
„Терпіли гірше Прометея,
„На люльку що огню украв.
„Нептун з Еолом з перепросу
„Дали такого перечосу,
„Що й досі зашпори щемлять.
„Другіїж боги... що казати?
„Діла їх лучче мусиш знати,  — 
„Енея тільки не з'їдять.

11.„О Зевс! о батечку мій рідний!
„Огляньсь на плач дочки своєй:
„Спаси народ фригійський бідний,
„Він діло єсть руки твоєй.
„Як маєш ти кого карати,
„Карай мене, карай!  —  я мати,
„Я все стерплю ради дітей!...
„Услиш Венеру многогрішну!
„Скажи мні річ твою утішну:
„Щоб жив Іул, шоб жив Еней.“

12.„Мовчать, прескверна пащикухо!“
Юнона злобна порощить:
„Фіндюрко, ящірко, брехухо!
„Як дам  —  очіпок ізлетить!
„Ти смієш, кошеня мерзенне,
„Зевесу доносить на мене,
„Щоб тим нас привести в розлад!...
„3а кого ти мене приймаєш?
„Хибаж ти, сучище, не знаєш,
„Що Зевс мій чоловік і брат?

13.„Тобіж, Зевес, скажи, не стидно,
„Що пред тобою дрянь і прах
„Базіка о богах обидно,
„Мудрує о твоїх ділах?...
„Який ти світа повелитель
„І наш Олимпський предводитель,
„Коли, против фіндюрки пас?...
„Всесвітня волоцюга, мерзька,
„Нікчемна зводниця Цитерська,
„Для тебе луччая од нас...

14.„А з Марсом чи давно піймавши,
„Вулкан їй пелену відтяв?
„Різками добре одідравши,
„Як сучку, в ретязку держав.
„Но ти того, буцім, не знаєш,
„Як чесную її приймаєш
„І все робить для неї рад.
„Вона і Трою розорила,
„Вона Дидону погубила;
„Но все іде для неї в лад.

15.„Де ця підтіпанка вмішалась,
„То вербя золоте росло;
„Земляб щасливою назвалась,
„Колиб таке пропало зло!
„Чрез неї вся Латинь возстала
„І на Троян її напала,
„І Турн зробивсь Енею враг.
„Не можна бід всіх ізлічити,
„Яких успіла наробити
„На небі, на землі, в водах.

16.„Тепер же на мене звертає,
„Сама наброївши біди;
„І так Зевеса умоляє,
„Мов тільки вилізла з води.
„Невинничає, мов Сусанна,
„Незаймана ніколи панна,
„Що в хуторі зжила ввесь вік.
„Не діждеш з бабкою своєю  — 
„Я докажу твому Енею!...
„Богиня я  —  він чоловік!“

17.Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить,
І перепалка закипіла,  — 
Одна другу хотіла бить.
Богині в гніві  —  так же баби,
І так же на утори слабі,
З досади часом і брехнуть,
І як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.

18.„Та цитьте, чортові сороки!“
Юпитер грізно закричав:
„Обом вам обібю я щоки,
„Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
„Не буду вас карать громами  — 
„По пятах вибю чубуками,
„Олимп заставлю вимітать;
„Я вас умію усмирити,
„Заставлю чесно в світі жити
„І зараз дам себе вам знать.

19.„Занишкніть, уха наставляйте
„І слухайте, що я скажу;
„Мовчіть! роти пороззявляйте,
„Хто писне  —  морду розміжжу.
„Проміж Латинців і Троянців
„І всяких Турнових поганців
„Не сікайся ніхто в війну;
„Ніхто ніяк не помагайте,
„Князьків їх также не займайте,
„Побачим, здасться хто кому.“

20.Замовк Зевес, моргнув бровами,
І боги вростіч всі пішли.
І я прощаюсь з небесами,
Пора спуститись до землі
І стать на Шведськую могилу,
Щоб озирнуть воєнну силу
І битву вірно описать;
Купив би мулі на охвоту,
Щоб кончить помогла роботу,
Бо нігде рифм уже достать.

21.Турн осушивсь після купання
І ганусною підкрепивсь,
З намету виїхав зарання,
На кріпость сентябрем дививсь.
Грубить в ріжок!  —  упять тревога!
Кричать, біжать, спішать, як мога;
Великая настала січ!
Троянці дуже славно бились,
Рутульці трохи поживились,
На силу розвела їх ніч.

22.В цю ніч Еней уже зближався
До городка, що Турн обліг;
З Паллантом в човні частувався,
Поїв всю старшину, як міг.
В розказах чванився ділами,
Як храбрував з людьми, з богами,
Як без розбору всіх тузив.
Паллант і сам був зла брехачка,
Язик його тож не клесачка,
В брехні Енею не вступив.

23.А ну, старая цар-дівице,
Сідая музо, схаменись!
Прокашляйсь, без зубів сестрице,
До мене ближче прихились!
Кажи: якії там прасунки
В Енеєві пішли вербунки,
Щоб против Турна воювать.
Ти, музо, кажуть всі, письменна,
В полтавській школі наученна,  — 
Всіх мусиш поіменно знать.

24.Читайтеж, муза що бормоче:
Що там з Енеєм плив Массик.
Лінтяй, ледащо неробоче,
А сильний і товстий, мов бик.
Там правив каюком Тигренко,  — 
Із Стехевки то шинкаренко,
І вів з собою сто яриг.
Близь цих плили дуби Аванта,
Він був страшніший од сержанта,
Бо всіх за все по спині стриг.

25.Пооддаль плив байдак Астура,
Цей ліжнем в винницях служив;
На нім була свиняча шкура,
Котору він, як плащ, носив.
За ним Азиллась плив на барці,
Це родич нашій паламарці,  — 
Недавно з кошельком ходив;
Но, бач, безокая фортуна
Зробила паном із чупруна,  — 
Таких не мало бачим див!

26.А то на легкому дубочку,
Що роззолочений ввесь в прах,
Сидить, розхріставши сорочку,
З турецьким чубуком в зубах?
То Цинарис, цехмистр картьожний,
Фигляр, обманщик, плут безбожний,
З собой всіх шахраїв веде;
Коли, бач, Турна не здоліють,
То картами уже подіють,
Що між старці Турн попаде.

27.А то сидить в брилі, в кереї,
З товстою книжкою в руках,
І всім, бач, гонить ахинеї
І спорить о своїх правах?
То родом з Глухова, юриста,
Він має чин канцеляриста
І єсть добродій Купавон.
Щоб значкового дослужиться
І на війні чим поживиться,
Вступив в Енеїв легіон.

28.А то  —  беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий?
То вихрист із Жидів, Авлет
Недавно на другій женився,
Та, бач, в рахунку помилився,
Із жару в полумя попав;
Щоб од яги як одвязатись,
То мусів в військо записатись
І за шпигона на год став.

29.Іще там єсть до півдесятка,
Но дрібязок і гальтіпата;
В таких не буде недостатка,
Хоть в день їх згине і копа.
А скількиж всіх?  —  того не знаю:
Хоть муза я  —  не одгадаю
По пальцям тож не розлічу;
Біг-ме! на щотах не училась,
Над карбіжем тож не трудилась,  — 
Я, що було, те лепечу.

30.Уже Волосожар піднявся,
Віз на небі вниз повертавсь,
І дехто спати укладався,
А хто під буркой витягавсь.
Онучі инші полоскали,
Другії лежа розмовляли,
А хто прудився у кабиць.
Старші, підпивши, розійшлися
І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць.

31.Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся,  — 
Бо сам за всіх і одвічав,  — 
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромити
І успокоїти народ.
В цій думці смутно похожая
І мислю Бог-зна де літая,
Під носом бачить коровод.

32.Ні риби то були, ні раки,
А так, як би кружок дівчат;
І бовталися, як собаки,
І в голос як кішки, нявчать.
Еней здригнувсь і одступає
І „Да воскреснетъ“ в слух читає,
Но цим ні трохи не поміг; .
Ті чуда з сміхом, з реготнею,
Вхватилиеь за поли з матнею;
Еней аж на поміст приліг.

33.Тоді одна к йому сплигнула
Так, мов цвіркун або блоха,
До уха самого прильнула.
Мов гадина яка лиха.
„Чи не пізнаєш нас, Енею?...
„Та миж з персоною твоєю
„Троянський ввесь возили род;
„Ми Ідської гори дубина,
„Липки, горішина, соснина,
„З яких був зроблений твій флот.

34.„До нас було Турн докосився
„І байдакті всі попалив;
„Та Зевс, спасибі, поспішився,
„Як бач, мавками поробив.
„Була без тебе зла година,
„Троху-трохи твоя дитина
„Не оддала душі богам.
„Спіши свій городок спасати;
„Ти мусиш ворогам тьху дати,
„Ти сам,  —  повір моїм словам.“

35.Сказавши, за ніс ущипнула,  — 
Енеб мов трохи ободривсь,  — 
І на других хвостом махнула,
Ввесь флот неначе поспішивсь;
Мавки бо стали човни пхати,
Путем найлуччим направляти.
І тільки наминався світ,
Еней уздрів свій стан в осаді;
Кричить во гніві і досаді,
Що Турна лусне тут живіт.

36.А сам матню приоравши в жменю,
По пояс в воду з човна плиг,
І кличе в поміч гарну неню
І всіх Олимпівських богів.
За ним Паллант, за ним вся сволоч
Стриб-стриб з човнів, Енею в поміч,
І тісно строяться на бой.
„Ну разом!  —  закричав.  —  напрімо!
„І недовірків сокрушімо,
„Рушайте, як один, шульгой.“

37.Троянці з города уздрівши,
Що князь на поміч к ним іде,
Всі кинулись, мов одурівши.
Земля од топотні гуде.
Летять і все перевертають,
Як мух, Рутульців убивають,
Сам Турн стоїть ні в сих, ні в тих;
Скрізь ярим оком окидає,
Енея з військом уздріває
І репетує до своїх:

38.„Ребята! бийтесь, не виляйте,
„Настав тепер то січі час!
„Доми, жінок, батьків спасайте,
„Спасайте, любо що для вас!
„Ступня не оддавайте даром,
„Їх кости загребем тут ралом,
„Або... но ми храбріші їх!
„Олимпські нас не одступились,
„Вперед! Троянці щось смутились,
„Не жалуйте боків чужих!“

39.Примітяж Турн гармидер в флоті,
Туди всю силу волоче;
Скрізь йорзає як чорт в болоті,
І о поживі всім товче.
Построївши Рутульців в лаву,
Одборних молодців на славу,
Пустився на союзних вскач;
Кричить, рубає, вередує,
Не бється, бач, а мов жартує,
Бо був вертлявий і силач.

40.Еней  —  пройдисвіт і не промах,
В війні і зріс, і постарів;
Привідця був во всіх содомах,
Ведмедів бачив і тхорів.
Дитина хукає на жижу,
Енеюж дур не вдивовижу,
Видав він різних мастаків.
На Турна скоса поглядає
І на Рутульців наступає,
Пошупать ребер і боків.

41.Фарона першого погладив
По тімю гострим кладенцем
І добре так його уладив,
Що цей вильнув наверх денцем;
Потім Ліхаса в груди тиснув,
Цей поваливсь і більш не писнув;
За ним без голови Кісей,
Як міх з пашнею, повалився
І Фар на теєж нахопився,  — 
Розплющив і цього Еней.

42.Еней тут добре колобродив
І всіх на чудо потрошив,  — 
Робив він із людей уродів
І щиро всіх на смерть душив.
Паллант був перший раз на битві,
Кричав, жидки як на молитві,
Аркадян к бою підтруняв;
По фрунту бігав, турбувався,
Плигав, вертівся, ухилявся,
Як огер в стаді, ярував.

43.Тут Даг, Рутулець прелукавий,
Пізнав одразу новичка,
Хотів попробувать для слави,
Паллантові піддать тичка;
Но наш Аркадець ухилився,
Рутулець з жизнею простився,
В Аркадцях закипіла кров!
Одні других випережають,
Врагів, як хмиз, трощать, ламають,  — 
Така підданців єсть любов!

44.Паллант Евандрович наскоком
Як-раз Гібсона і насів,
Шпигнув в висок над правим оком,
Гибсон і дутеля із'їв.
За цим такаяж смертна кара
І лютого постигла Лара.
Ось Ретій в бендюгах летить!
Цього Паллант стягнув за ногу,
Ударив, як пузир, об дрогу,
Мазка із трупа капотить.

45.Ось, ось яриться, бісом дише
Агамемноненко Талес
І бистрим бігом все колише,
Неначе в гніві сам Зевес;
Вокруг себе все побиває,  — 
Фарет з ним збігшись, погибає,
Душі пустився Демоток,
Ладона сплющив, як блощицю,
Кричить: „Палланта-ледащицю
„Злигаю я в один ковток!“

46.Паллант любесенький хлопчина
Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
І жде, яка то зла личина,
Йому намяти хоче чуб.
Діждавсь  —  і зо всього розгона
Вліпив такого макогона,
Що пан Талес шкереберть став.
Паллант його поволочивши,
Потім на горло наступивши,
Всього ногами потоптав.

47.За цим Авента пхнувши ззаду,
Поставив раком на показ,
І тут цьогож понюхав чаду
Одважний парубійка Клавз.
Хто ни сусіль  —  тому кабаки
Давав Паллант і всі бурлаки,
З Аркадії що з ним прийшли.
Побачив Турн собі зневагу;
Не мед дають тут пить, а брагу,
І коси не траву найшли.

48.Зробився Турн наш біснуватим,
Реве, як ранений кабан;
Гаса, финтить своїм зикратим,  — 
Що ваш против його Полкан!
Простесенько к Палланту мчиться,
Зубами скреготить, яриться
І гамка їсти здалека.
Уже шаблюкою махає,
Коневі к шиї прилягає,
Хитрить, як ловить кіт шпаки.

49.Паллант, мов од хорта лисиця,
Вильнув і обіруч мечем
Опоясав по поясниці,
Що Турн аж поморгав плечем!
І вмиг не давши схаменутись,
Ні головою повернутись,
Стьогнув ще Турна через лоб.
Но Турн байдуже, не скривився,
Бо, бач, булатом ввесь обшився
І був, як в шкаралупі боб.

50.Так Турн Палланта підпустивши,
Зо всіх сил келепом мазнув:
За русі кудрі ухвативши,
Безчуственна з коня стягнув;
Кров з рани джерелом лилася,
В устах і в носі запеклася,
На двоє череп розваливсь:
Як травка, скошенная в полі,
Увяв Паллант, судеб по волі,  — 
Сердега в світі не наживсь!

51.Турн злобно сильною нятою
На труп Палланта настоптав,
Ремень з лядункой золотою
З бездушного для себе зняв;
Потім сам на коня схватився,
Над мертвим паничем глумився
І так Аркади нам сказав:
„Аркадці! лицаря возьміте!
„В ралець к Евандру однесіте,
„К Енею що в союз пристав.“

52.Таку побачивши утрату,
Аркадці галас підняли,
Клялися учинить одплату,
Хоча би групом всі лягли.
На щит Палланта положили,
Комлицькой буркою прикрили,
Із бою потаскали в стан.
О смерті князя всі ридали,
Харциза Турна проклинали...
Та деж троянський наш султан?

53.Но що за стук, за гомін чую?
Який гармидер бачу я!
Хто землю так трясе сирую
І сила там мутить чия?...
Як вихрі на пісках бушують,
В порогах води як лютують,
Коли прорватися хотять,  — 
Еней так в лютім гніві рветься,
Одмстить Палланта смерть несеться,
Сустави всі на нім дрижать.

54.До лясу, Турна розбишаки!
Вам більше рясту не топтать!
Вам дасть Еней міцной кабаки,
Що будете за Стиксом чхать.
Еней совавсь, як навіжений,
Кричав, скакав, мов віл скажений,
І супротивних потрошив:
Махне мечем  —  врагів десятки
Лежать, повиставлявши пятки,  — 
Так в гніві сильно їх локшив!

55.В запалі налетів на Мага,
Як на мале курча шулік;
Пропав на-вік цей Маг бідняга,
Порхне душа на другий бік;
Видючой смерти він боявся,
Енея у ногах валявся,
Просив живцем в неволю взять;
Но цей копєм наскрізь пробивши
І до землі врага пришивши,
Других пустився доганять.

56.Тут на бігу піймав за рясу
Попа рутульського полку,
Смертельного задавши прасу,
Як пса, покинув на піску.
Погиб тут также храбрий Нума,
Убив Сереста, його кума,
Тар квиту голову одтяв;
Камерта висадив з кульбаки,
Ансура в ад послав по раки,
А Луку пузо розплатав.

57.Як задавав Еней затьору
Всім супостатам на заказ,
Як всіх калічив без розбору
І убивав по десять в раз,  — 
Лігад з Лукуллом поспішають
І в тарадайці напірають
Енея кіньми потоптать.
Но тут їх доля зла наспіла,
І душі цих братів із тіла
Пішли к Плутону погулять.

58.Так наш Еней тут управлявся
І стан свій чистив од врагів;
Прогнавши супостат, зближався
До городка свого валів.
Трояне вилазку зробивши,
Латинян к чорту протуривши,
З Енеєм в купу ізійшлись.
Здоровкалися, обнімались,
Розпитувались, цілувались,
А деякі пить принялись.

59.Іул, як комендант ісправний,
Енеєві лепорт подав,
Як війська ватажок начальний,
Про все дрібненько розказав.
Еней Іула вихваляє,
Потім до серця прижимає,
Цілує любязно в уста.
Енея серце трепетало,
Воно о сині віщувало,
Що він надежда не пуста.

60.В це время Юпитер підпивши,
З нудьги до жінки підмощавсь
І морду на плече склонивши,
Як блазень чмокавсь та лизавсь.
Щоб більшеж угодить коханці,
Сказав: „дивися, як Троянці
„Од Турна вростіч всі летять!
„Венера пас перед тобою:
„Од неї краща ти собою,
„Дотебе всі лапки мостять.

61.„Мое безсмертіє ярує,
„Розкішних ласк твоїх бажа;
„Тебе Олимп і світ шанує,
„Юпитеру ти госпожа.
„Захоч  —  і вродиться все зразу,
„Все в світі жде твого приказу,
„3а твій смачний і ласий цмок....“
Сказавши стиснув так Юнону,
Що трохи не скотились з трону,
А тільки Зевс набив висок.

62.Юнона, козир молодиця,
Юпитеру не піддалась;
Бо знала, що стара лисиця
На всякі штуки удалась,  — 
Сказала: „о очей всіх світе,
„Старий Олимпський Єзуїте!
„З медовими річми сховайсь,
„Уже мене давно не любиш,
„А тільки пяний і голубиш...
„Одсунься геть  —  не підсипайсь.

63.„Чого передо мной лукавиш,  — 
„Не дівочка я в двадцять літ,
„І теревені-вені правиш,
„Щоб тільки заморочить світ?...
„Нехай все буде по твоєму;
„Дай тільки Турнові моєму
„Хоть трохи на світі пожить:
„Щоб міг він з батьком повидаться,
„І перед смертю попрощаться,  — 
„Нехай  —  не буду більш просить.“

64.Сказавши в Йовиша впялася
І обняла за поперек,
І так натужно простяглася,
Що світ в очах обох померк.
Розмяк Зевес, як після пару,
І вижлуктив підпінка чару,
На все ізвол Юноні дав.
Юнона в котика з ним грала,
А в мишки так залоскотала,
Що аж Юпитер задрімав.

65.Олимиськії во всяку пору
І грім пускающий їх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорому, на кшталт циган.
Юнона з неба увильнувши
І гола, як долоня, бувши,
По-парубячу одяглась;
Кликнувшиж в поміч Асмодея,
Взяла на себе вид Енея,
До Турна просто понеслась.

66.Тоді пан Тури зіло гнівився
І приступу к собі не мав,
Що у Троян не поживився
І тьху Енеєві не дав.
Як ось мара в лиці Енея,
В киреї бідного Сіхея
Явилась Турна задирать:
„А ну лині, лицарю мізерний,
„Злиденний, витязю нікчемний,
„Виходь сто-лих покоштувать!“

67.Турн  —  зирк, і бачить пред собою
Присяжного свого врага,
Що так не ґречі кличе к бою
І явно в труси пострига.
Осатанів і затрусився,
Холодним потом ввесь облився,
Од гніву сумно застогнав,
Напер мару  —  мара виляє:
Еней од Турна утікає!...
І Турн в догонку поскакав.

68.Той не втече, цей не догонить:
От тільки-тільки не вшпигне!
Зикратого мечем супонить,
Та ба! мари не підстьобне.
„Та не втечеш,  —  кричить,  —  паничу!
„Ось зараз я тебе підтичу,
„Це не в кукли з Лависей грать!...
„Тебе я швидко повінчаю,
„І воронів потішу стаю,
„Коли начнуть твій труп клювать.“

69.Мара Енеєва примчавшись
До моря, де етояв байдак,
Ні трохи не остановлявшись,
Щоб показать великий ляк,  — 
Стрибнула в нього, щоб спастися;
Тут без числа Турн осліпився,
Тудиж в байдак і сам стрибнув,
Щоб там з Енея поглумиться,
Убить його, мазки напиться,  — 
Тодіб Турн первий лицар був!

70.Тут вмиг байдак заворушився
І сам одчаливши, поплив;
А Турн скрізь бігав і храбрився
І тішивсь, то врага настиг.
Таку Юнона зливши кулю,
Перевернувшися в зозулю,
Махнула в вирій навпростець.
Турн глядь  —  аж він уже средь моря...
Трохи не луснув з серця, з горя,
Та мусів плить, де жив отець.

71.Юнона з Турном як шутила,
Еней про теє ні-гугу;
Бо на його туман пустила,
Що був невидим нікому
І сам нікого тож не бачив;
Но послі, як прозрів, кулачив
Рутулян і других врагів:
Убив Лутага, Лавза, Орсу,
Партену, Палму витер ворсу,
Згубив багацько ватажків.

72.Мезентій, ватажок Тирренський,
Одважно дуже підступив
І закричав по бусурменськи,
Що тільки пан Еней і жив!
„Виходь!  —  кричить,  —  тичка подмімо,
„Нікого в поміч не просімо,
„Годящі парні: ти  —  і я!
„А ну!“ і сильно так стовкнулись,
Що трохи вязи не звихнулись,
Мезентій же упав з коня.

73.Еней не милуя чванливих,
В Мезентія всадив палаш;
Дух вискочив в словах лайливих,
Пішов до чорта на шабаш.
Еней побідой утішався,
Зо всіми добре частувався,
Олимпським жертви закурив.
Пили до ночі та гуляли
І пяні спати полягали,
Еней був пяний, єле жив.

74.Уже світовая зірниця
Була на небі, як пятак
Або пшенишна варяниця,
І небо рділося, мов мак.
Еней Троянців в гурт ззиває
І смутним видом обявляє,
Що мертвих треба поховать;
Щоб зараз принялися дружно,
Братерськи і єдинодушно
Троян убитих зволікать.

75.Потім Мезентія доспіхи
На пень високий насадив,
І це робив не для потіхи,
А Марса щоб удоволив.
Шишак, панцир і меч булатний,
Спис з прапором, щит дуже знатний  — 
І пень, мов лицар, в збруї був.
Тоді до війська обернувся,
Прокашлявся і раз смаркнувся,
І річ таку їм уджиґнув:

76.„Козацтво! лицарі! Трояне!
„Храбруйте: наша, бач, бере!
„Оце опудало погане
„Латинів город одіпре.
„Но перше чим начнем ми битись,
„Для мертвих треба потрудитись,
„Зробить їх душам упокой;
„Імення лицарів прославить,
„Палланта к батькові одправить,
„Що наложив тут головой“.

77.За сим пішов в курінь просторий,
Де труп царевича лежав;
Над ним аркадський підкоморий
Любистком мухи обганяв.
Троянські плакси тут ридали,
Як на завійницю кричали,
Еней зарюмав басом сам:
„Гай! гай!  —  сказав,  —  увяв мій гайстер!
„Який то був до бою майстер...
„Угодно, бачу, так богам!“

78.Звелів носилки з верболозу
І з очерету балдахин
Зготовить тіла для виносу,
Щоб в них Паллант, Евандрів син,
Вельможа, панськая персона
Явилася перед Плутона
Не як аби-який харпак.
Жінки покійника обмили,
Нове убрання наложили,
Запхнули за щоку пятак.

79.Як все уже було готово,
Тоді якийсь їх филозоп
Хотів сказать надгробне слово,
Та збився і почухав лоб,  — 
Сказав: „Се мертвий і не дишет,
„Не видит, то єсть, і не слишит,
„Єй! єй!.. уви! он мертв... амінь!“
Народ від річі умилився
І гірко-гірко прослезився
І мурмотав: „паноче, згинь!“

80.Потім Палланта покадили,
К носилкам ви несли на двір,
Під балдахином положили  — 
Еней тут убивавсь без мір.
Накривши гарним покривалом  — 
Либонь тим самим одіялом,
Що од Дидони взяв Еней  — 
Взмостили воїни на плечі
І помаленьку, по-старечи
Несли в містечко Паллантей.

81.Як вибрались на чисте поле,
Еней з покійником прощавсь,
Сказав: „о жизнь! бурливе море,
„Хто цілий на тобі оставсь?
„Прости, приятелю любезний,
„Оддячу я за вид цей слезний,
„І Тури долучить з баришком.“
Потім Палланту уклонився,
Облобизав і прослезився,
Додому почвалав тишком.

82.К господі тільки що вернувся
Наш смутний лицар, пан Еней,
Уже в присінках і наткнувся
На присланих к нему гостей:
Були посли це од Латина,
І всі ассесорського чина,
Один армейський капитан;
Цей скрізь по світу волочився
І по фригійську научився,  — 
В посольстві був як драгоман.

83.Латинець старший по породі
К Енею рацію начав,
І в нашім, значить, переводі
Буцім-то ось він що сказав:
„Не ворог, хто уже дублений,
„Не супостат, чий труп нікчемний
„На полі без душі лежить.
„Позволь тіла убитой рати,
„Як водиться, землі предати,  — 
„Нехай князь милость цю явить.“

84.Еней, к добру з натури склонний,
Сказав послам латинським так:
Латинус рекс єсть невгомонний,
„А Турнус пессімус дурак...
І кваре воювать нам мекум?
Латинуса буть путо цекум,
„А вас, сеньорес, без ума;
Латинусу рад пацем даре,
Пермітто мертвих похова ре,
„І злости корам вас нема.

85.„Один єсть Турнус ворог меус,
„Сам, ерго, дебет воювать;
„Велять так фата, ут Енеус
„Вам буде рекс, Аматі зять.
„Щоб привести ад фінем беллюм,
„Ми зробим з Турнусом дуеллюм,
„Про що всіх санґвіс проливать?
„Чи Турнус буде, чи Енеус,
„Укаже глядіус, вель Деус
„Латинським сцептро управлять“.

86.Латинськії посли ззиркнулись,
По серцю їм ця річ була;
Знечевя трохи схаменулись,
Дрансеса смілість тут взяла:
„О князю,  —  крикнув,  —  пресловутий!
„Великим ти родився бути!
„Ми все в Латинові уста
„Внесем, дрібнесенько розкажем
„І щиро, щиро те докажем,
„Що з Турном дружба єсть пуста“.

87.І мировую тут зробили
На тиждень, два, або і три,
І в договорі положили,
Щоб теслі і другі майстри
Латинські помогли Троянам,
Цим ланцям, голякам, прочанам,
Достроїть новий городок;
Щоб нарубать дали соснини,
Клинків, дубків і берестини,
На крокви годних осичок.

88.За сим тут началось гуляння
І чарочка пішла кругом;
Розкази, сміхи, обнімання,
Ділились дружно тютюном
Які пили, які трудились
І над убитими возились;
В лісах же страшня стукотня.
В коротке мировеє время
Латинське і троянське племя
Було як близькая рідня.

89.Тепер би треба описати
Евандра батьківську печаль
І хлипання всі розказати,
І крик, і охання, і жаль.
Та-ба! не всякий так змудрує,
Як сам Виргилій намалює,
А яж до жалю не мастак:
Як сліз і охання боюся
І сам ніколи не журюся;
Нехай собі це піде так.

90.Як тільки світова зірниця
На небі зачала моргать,
То вся троянськая станиця
Взялася мертвих зволікать.
Еней з Трахонам роз'їзджає,
К трудам дружину понуждає;
Кладуть із мертвих тіл костри,
Соломой їх обволікають,
Олію з дьохтем поливають
На всякий зруб разів по три.

91.Потім солому підпалили
І пламя трупи обняло,
І вічну память заквилили,
Аж сумно слухати було.
Тут кость і плоть і жир щкварчали,
Тут инші смалець істочали,
У инших репався живіт;
Смрад, чад і дим кругом носились,
Жерці найбільше тут трудились,
Ізконебе хаптурний рід.

92.Другії, товариші і кревні,
Батьки, сини, куми, свати,
На віки-вічні пезабвенні,
А може хто із суєти  — 
В огонь шпурляли різну збрую,
Одежу, обув дорогую;
Шаблі, ладунки, келепи,
Шапки, чвитки, кульбаки, троки,
Онучі, постоли, волоки  — 
Шпурлялись, як на тік снопи.

93.Не тільки в полі так робилось,
В Лавренті сумно тож було;
Багацько трупа талі палилось,
Поспільствож на чім світ ревло.
Там батько сина парубійку
Оплакував і кляв злодійку
Війну і ветхого царя;
Тут дівка вельми убивалась,
Що без вінця вдовой осталась,
Утративши багатиря.

94.Жінки порозпускавши коси,
Розхрістані і без свиток,
Розтріпані, простоволосі
Галасували на ввесь рот.
По мертвих жалібно кричали,
По грудях билися, стогнали,
Латинів проклинали рід;
Про Турнаж всі кричали сміло,
Що за своє любовне діло
Погубить даром ввесь нарід.

95.Дрансес на Турна тут доносить,
Що Турн всім гибелям вина;
Еней на бой його лиш просить,
І так би й кончилась війна
Но і у Турна був сутяга,
Брехун, юриста, крюк, підтяга,
І діло Турна защищав;
Та і Аматині пролази
Пускали різнії розкази,
Щоб Турн ні в чім не уважав.

96.Як ось од хана Діомида
Латинові прийшли посли
І із охлявшого їх вида
Не видно, радість щоб несли.
Латин вельможам з старшиною
Велить явитись пред собою.
Що все і сталося як-раз:
Послів кликнули до громади,
І виповнивши всі обряди,
Латин прорек такий приказ:

97.„Скажи, Венуле нежахливий,
„Всю хана Діомида річ,
„Здається, був ти небрехливий,
„Таким тебе зна наша Січ.“
„Підніжок твій я і підданець,
„Із слуг твоїх послідній ланець“,
Сказав Венул: „не прогнівись!
„Мужича правда єсть колюча,
„А панська на всі боки гнуча,
„І хан сказав так, не сумнись:

98.„Не з мордою Латина битись
„Против Троянських розбишак;
„Вам требаб перше подивитись,
„Який то єсть Еней козак!...
„Під Троєю він дався знати
„Нам всім, як взявся рятувати
„Богів домашніх і рідню:
„Він батька спас в злу саму пору,
„На плечах зніс на Іду гору,
„Цього не майте за бридню.

99.„Против Енея не храбруйте,
„Для нас здається він святим;
„І так Латину розтолкуйте,
„Щоб лучче помирився з ним.
„Гай, гай! де діти єсть такії,
„Щоб кудрі батькові сідії
„Найвище ставили всього?...
„Не ворог я царю Латину,
„Но чту Анхизову дитину
„І не піду против його.

100.„Прощайте, доміні Латинці!
„Поклон мій вашому царю;
„Возьміть назад свої гостинці,
„Одправте їх к багатирю
„Енею і просить покою.“
Венул утерся тут рукою
І річі цій зробив кінець.
Збентежила ця річ Латина:
Здавалось, близька зла година,
На лисині трусивсь вінець.

101.Латин од думки схаменувся,
Олимпським трохи помоливсь;
Наморщивсь, сентябрем надувся
І смутно па вельмож дививсь.
„А що?  —  сказав,  —  чи поживились?
„От з Діомидом ви носились,
„А він вам фиґу показав!...
„Заздалегідь було змовлятись,
„Як з пан-Енеєм управлятись,
„Поки лапок не розіклав.

102.„Тепер не приберу більш глузду,
„Як тут цих поселить прочан:
„Землі шматок єсть не під нужду,
„То їм з угоддями оддам.
„Оддам нивя і сінокоси,
„І риболовні Тибрські коси,
„То буде нам Еней сусід;
„Колиж не схоче він остаться,
„А пуститься іще таскаться,
„То всеж ізбавимся од бід.

103.„А щоб з Енеєм лад зробити,
„Пошлю послів десятків пять:
„І мушу дари одрядити,  — 
„Диковинки колиб достать:
„Повидла, сала, осятрини,
„Шалевий пояс і люстрини,
„Щоб к празнику пошив каптан,
„Сапянці із Торжка новенькі,
„Мальованії потибеньки.
„А нуте  —  як здається вам?“

104.Дрансес був дивний говоруха
І Турнові був враг лихий,
Зстає, ус гладить, в носі чуха,
Дає одвіт царю такий.
„Латине світлий, знаменитий
„Твоїми мед устами пити!
„Всяк тягне в серці за тебе;
„Но одізватися не сміють,
„Сидять, мовчать, сопуть, потіють
„І всяк мізкує про себе.

105.„Нехай же та личина люта,
„Що нас впровадила в війну
„І ганьбою до всіх надута,
„Походить більш на сатану,  — 
„Що стільки болі причинила,
„Що стільки люду погубила,
„А в смутний час на-втікача!...
„Нехай лиш Турн, що верховодить
„І всіх панів за кирпи водить,
„З Енеєм порівия плеча.

106.„Нехай оставить нас в свободі,
„Нехай царівні дасть покой,
„Нехай живе в своїй господі,
„А щоб в Латію ні ногой.
„А ти, Латине, всіх благіший,
„Прибав Енею дар смачніший:
„Йому Лавинію оддай.
„Цим сватовством нам мир даруєш
„І царства рани урятуєш;
„Дочціж з Енеєм буде рай.

107.„Тебеж прошу я, пане Турне!
„Покинь к Лавинії любов
„І проясни чоло нахмурне,
„Щади латинську нашу кров.
„Еней тебе лиш визиває,
„А нас, Латинців, не займає,  — 
„Іди з Троянцем потягайсь!
„Коли ти храбрий не словами,
„Так докажи нам те ділами,
„Побить Енея постарайсь.“

108.Од річі сей Турн роз'ярився,
Як втопленик, посинів ввесь,  — 
Дріжали губи, сам дрочився,
Зубами клацав, мов би пес,
Сказав: „О стара пустомеля!
„Яхидств і каверз всіх оселя,
„І ти тхором мене зовеш!
„І небилиці вимишляєш,
„Народ лукаво ввесь лякаєш,
„На менеж чорт-зна що плетеш.

109.„Що буцім хочу я одтяти
„Головку лисую твою;
„Та згинь!  —  не хочу покаляти
„Честь багатирськую свою.
„А ти, Латине милостивий,
„Коли такий став полохливий,
„Що і за царством байдуже?...
„Так лізьтеж до Енея раком.
„Плазуйте перед цим Трояком,  — 
„Він мир вам славний устриже!...

110.„Колиж до мира я поміха,
„Коли Еней мене бажа
„І смерть моя вам єсть потіха  — 
„Моя душа не єсть чужа
„0д храбрости і од надії:
„Іду, де ждуть мене злодії,
„Іду і бюся з втікачем!
„Нехай хоть стане він Бовою  — 
„Не наляка мене собою,
„Поміряюсь з його плечем.“

111.Коли в конгресі так тягались,
Еней к Лавренту підступав;
На штурм Троянці шикувались,
До бою всякий аж дрижав.
Латин таку почув новинку,
Злякавсь, пустив із рота слинку
І вся здригнула старшина.
„0т вам і мир!“  —  сказав Турн лютий
І не терявши ні минути,
Пред військом опинивсь як на!

112.Упять настав гармидер, лихо;
Народ, як черв, заворушивсь.
То всі кричать, то шепчуть тихо,
Хто лаявся, а хто моливсь.
Упять війни і різанина,
Упять біда гне в сук Латина;
Сердешний каявсь од душі,
Що тестем не зробивсь Енею,
І посліб з мирною душею
Лигав потапці і книші.

113.Турн миттю нарядився в збрую,
Летить, щоб потрошить Троян;
І роз'ярив дружину злую
Побить Енеевих прочан.
Прискочив перше до Камилли,
Як огер добрий до кобили,
І став їй зараз толкувать,
Куди їй з військом напірати;
Мессап же мусить підкрепляти
Цариці сей прокляту рать.

114.Розпорядивши Турн, як треба,
Махнув, засаду щоб зробить,
На гору, що торкалась неба,
І щоб Фригійців окружить.
Еней построїв теж отряди,
Де всім назначив для осади
Без одступу на вал іти.
Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
Ідуть, щоб побідить поспішно,
Або щоб трупом полягти.

115.Троянці сильно наступали
І тиснули своїх врагів,
Не раз Латинців проганяли
До самих городських валів.
Латинці также оправлялись
І од Троянців одбивались,
Один другого товк на прах;
Тут їх чиновники тузились,
Як півні за гребні возились;
Товклись кулаччам по зубах.

116.Но як Арунт убив Камиллу,
Тоді Латинців жах напав;
Утратили і дух, і силу,
Побігли, хто куди попав.
Троянці з біглими змішались,
Над їх плечами забавлялись
І задавали всім сто-лих.
Ворота в баштах запірали,
Своїх ховатись не пускали,
Бо напустилиб і чужих.

117.Як вість така прийшла до Турна,
То так мерзенно іскрививсь,
Що твар зробилась нечепурна
І косо, зашморгом дививсь.
Потім ярує од досади,
Виводить військо із засади
І гору покида, і ліс;
І тільки що спустивсь в долину,
То в туюж самую годину
Уздрів Енеевих гульвіс.

118.Пізнав пан Турн пана Енея,
А Турна тож Еней пізнав;
Вспалали духом Асмодея,
Один другогоб розідрав.
Не обійшлосяб тут без бою,
Колиб пан Феб од перепою
Заранше в воду не заліз
І не послав на землю ночі;
Тут всіх до сна стулились очі
І всяк уклався горлоріз.

119.Турн облизня в бою піймавши,
Зубами з серця скреготав;
Од дуру, що робить, не знавши,
Латину з злостію сказав:
„Нехай злиденнії прочани,
„Задрипанці твої Трояни,
„Нехай своїх держаться слов!
„Іду з Енеєм поштурхаться,
„В моїх поступках оправдаться:
„Убить і околіть готов.

120.„Пошлю Енея до Плутона,
„Або і сам в ад копирсну;
„Уже мні жизнь і так солона!
„Оддай Енею навісну“...
„Гай гай!“ Латин тут обізвався:
„Чого ти так розлютувався?
„Щож буде, як розсержусь я!
„Уже мені брехати стидно,
„А потаїть  —  богам обидно:
„Святая правда дорога!

121.„Послухай же: судьби єсть воля,
„Щоб я дочки не оддавав
„За земляка, а то зла доля
„Насяде, хто злама устав...
„Мене Амата ублагала,
„І так боки натасувала,
„Що я Енею одказав.
„Тепер сам мусиш міркувати,
„Чи треба жить, чи умірати;
„А лучче, як би в ум ти взяв.

122.„І занедбав мою Лависю...
„Чи трохи в світі панночок?
„Ну, взяв би Муньку, або Прісю,
„Шатнувсь то в сей, то в той куток:
„В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
„І в Будища, і в Горбанівку,  — 
„Тепер дівчат хоть гать гати;
„Тепер на цей товар не скудно,
„І замужню украсть не трудно,
„Аби по норову найти.“

123.На слово це прийшла Амата
І зараз в Турна і впилась;
Лобзала в губи стратилата
І од плачу над ним тряслась.
„В напасть,  —  сказала,  —  не вдавайся
„І битися не поспішайся:
„Як луснеш ти, то згину я;
„Без тебе нас боги покинуть,
„Латинці і Рутульці згинуть
„І пропаде дочка моя.“

124.Но Турн на це не уважає
І байдуже ні сльоз, ні слов,
Гінця к Енею посилає,
Щоб битись завтра був готов.
Еней і сам трусивсь до бою,
Щоб сильною своєй рукою
Головку Турну одчесать.
А щоб повірить Турна слову,
Тож носила зробить умову,
Як завтра виставляти рать.

125.На завтре тільки-що світало,
Уже народ заворушивсь;
Все вешталося, все кишало,
На бой дивитись всяк галивсь.
Межовщики там розміряли,
Кілочки в землю забивали
На знак, де військові стоять.
Жреці молитви зачитали,
Олимпським в жертву убивали
Цапів, баранів, поросят.

126.Тут військо стройними рядами
В параді йшло, мов би на бой;
В празничній збруї, з прапорами,
Всяк ратник чванився собой.
Обидві армії стояли
На тих межах, що показали;
Між ними був просторий плец;
Народ за військом копошився,
Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,
Побоїщу щоб зріть кінець.

127.Юнона, як богиня, знала,
Що Турну прийдеться пропасть,
Іще в мізку коверзувала,
Щоб одвернуть таку напасть;
Кликнула мавку вод Ютурну,
Бо ця була сестриця Турну,
І розказала цій свій страх;
Веліла швидче умудриться,
На всякі хитрости пуститься,
Щоб брата не строщили в прах.

128.Як так на небі дві хитрили,
Тут лагодились два на бой;
Всі за свого богів молили,
Щоб власною своєй рукой
Ізміг врага в яєшню змяти.
Рутульці стали розмишляти,
Що Турн їх може скиксувать:
Уже заздалегідь смутився,
Іще нічого, а скривився,  — 
Не луччеб бой цей перервать?...

129.На цей то час Ютурна мавка
В Рутульський підоспіла строй
І там вертілася, як шавка,
І всіх скуйовдила собой.
Камерта вид на себе взявши,
Тут всіх учила, толкувавши,
Що сором Турна видавать:
Стид всім стоять, згорнувши руки,
Як згине Турн, терпіти муки,
Дать шиї в кандали кувать.

130.Все військо сумно мурмотало,
Сперва тихенько, послі в глас
Гукнули разом: „все пропало!
„Щоб розмир перервать в той час!“
Ютурна фиґлі їм робила,
Шпаками кібця затровила
І заєць вовка покусав.
Такії чуда небувалі
Лаврентці в добре толкували,
Тулумній к битві підтруняв.

131.І перший стрелив на Троянців,
Гіллиппенка на смерть убив;
А цей був родом із Аркадців,
То земляків на гнів підвів.
Оттак упять зірвали січу!
Біжать один другому в стрічу,
Хто з шаблею, хто з палашем;
Кричать, стріляють, бють, рубають,
Лежать, втікають, доганяють,  — 
Все вмиг зробилось кулішем.

132.Еней, правдивий чоловяга,
Побачивши такий нелад,
Що вража зрадивши ватага,
Послать Фригійців дума в ад,  — 
Кричить: „чи ви осатаніли?
„Адже ми розмир утвердили!
„Ми а Турном побємось одні.“
Но відкіль стрілка ни взялася
І спотиньга в стегно впялася
І кров забризкала штани.

133.Еней од рани шкандибає
В крові із строю в свій намет;
Його Асканій проважає,
Либонь і під руку веде.
Уздрів це Турн, возвеселивея,
Розприндився і розхрабрився,
І на Троянців полетів:
То бє, то пха, або рубає,
Із трупів бурти насипає,
Хоть би варить на сто котлів.

134.І перших Філа, Тамариса
На землю махом поваляв;
Потім Хлорея, Себариса
Мов би комашок потоптав;
Дарету, Главку, θерсилогу
Поранив руки, шию, ногу,
На-вік каліками зробив;
Побив багацько Турн заклятий,
Не трохи потоптав зикратий,
В крові так, мов в багні, бродив.

135.Коробилась душа Енея,
Що Турн Троянців так локшив;
Стогнав жалчіше Прометея,
Бо був од рани єле жив.
Япид, цилюрик лазаретний,
Був знахур в порошках нешпетний,
Лічить Енея приступав:
По лікті руки засукає,
За пояс поли затикає,
Очками кирпу осідлав.

136.І зараз приступивши к ділу,
Він шпеник в рані розглядав;
Прикладував припарки к тілу
І шилом в рані колупав.
І шевську смолу прикладає,
Но все те трохи помагає;
Япид сердешний чує жаль!
Обценьками питавсь, кліщами,
Крючками, щипцями, зубами,
Щоб вирвать проклятущу сталь.

137.Венери серце засвербіло
Од жалю, що Еней стогнав;
Підтикавшись  —  а ну за діло!
І Купидончик не гуляв.
Шатнулись, різних трав нарвали,
Сцілющої води примчали,
Гарлемпських капель піддали,
І все те вкупі сколотивши,
Якісь слова наговоривши,
Енею рану полили.

138.Таке лікарство чудотворне
Біль рани зараз уняло,
І стрілки копійце упорне
Без праці винятись дало.
Еней наш знову ободрився,
Пальонки кубком підкрепився,
В пан-матчину одігся бронь.
Летить упять врагів локшити,
Летить Троянців ободрити,
Роздуть в них храбрости огонь.

139.За ним фригійські воєводи,
Що тьху, на взаводи летять;
А військо  —  в лотоках як води
Ревуть, все дном на-верх вертять.
Еней лежачих не займає,
Утікачів ні за що має,
А Турна повстрічать бажа.
Хирить лукавая Ютурна,
Яким би побитом їй Турна
Спасти од смертного ножа.

140.На хитрости дівчата здатні,
Коли їх серце защемить;
І в ремеслі цім так понятні,
Сам біс їх не перемудрить.
Ютурна з облака злетіла,
Зіпхнула братня машталіра
І стала коней поганять;
Бо Тури ганяв тоді на возі,
Зикратий же лежав в обозі,
Не в силах бігать, ні стоять.

141.Ютурна кіньми управляя,
Шаталась з Турном між полків;
Як од хортів лиса виляя.
Спасала Турна од врагів.
То з ним наперед виїзжала,
То вмиг в другий кінець скакала,
Но не туди, де був Еней.
Цей бачить хитрість тут непевну,
Трусливість Турнову нікчемну,
Напявсь в погонь зо всіх гужей.

142.Пустивсь Еней слідити Турна
І дума з ока не спустить,
Но мавка хитрая Ютурна
І тут найшлася кулю злить.
К тому ж Мессап, забігши з боку,
Зрадливо, зо всього наскоку,
Пустив в Енея камінець;
Но цей по щастю ухилився
І камінцем не повредився,
З султанаж тільки збив кінець.

143.Еней таку уздрівши зраду,
Великим гнівом розпаливсь;
Гукнув на всю свою громаду
І тихо Зевсу помоливсь.
Всю рать свою вперед подвинув
І разом на врагів нахлинув,
Велів всіх сікти та рубать.
Пішли Латинців потрошити,
Рутульців шпигувать, кришити,
Та-ба  —  як Турнаб нам достать!

144.Тепер без сорома признаюсь,
Що трудно битву описать;
І як не морщусь, не стараюсь,
Щоб гладко вірші шкандувать,
Та бачу по моєму виду,
Що скомпоную панахиду.
Зроблю лиш розпись іменам
Убитих воїнів на полі
І згинувших тут по неволі
Для прихми їх князьків душам.

145.На цій баталії пропали:
Цетаг, Танаїс і Толон;
Од рук Енеєвих лежали
Порізані: Онит, Сукрон;
Троянців  —  Гілла і Аміка
Зіпхнула в пекло Турна піка...
Та де всіх поіменно знать?
Там вороги всі так змішались,
Стіснились, що уже кусались,
Рукамиж нільзя і махать.

146.Як ось сердобольна мати
Енею хукнула в кабак,
Велів щоб штурмом город брати,
Рутульських перебить собак.
Столичний же Лаврент достати,
Латину з Турном перцю дати,
Бо цар в будинках ні-гугу.
Еней на старших галасає,
Мерщій до себе їх ззиває
І мовить, ставши на бугру:

147.„Моєї мови не жахайтесь,
„Бо нею управля Зевес,
„І зараз з військом одправляйтесь
„Брать город, де паршивий пес,
„Латин зрадливий, пє сивуху,
„А ми бємось зо всього духу.
„Ідіть, паліть, рубайте всіх;
„Громадська ратуш, зборні ізби
„Щоб наперед всього ізслизли,
„Аматуж завяжіте в міх.“

148.Сказав, і військо загреміло,
Як громом, різним оружжам,
Построїлось і полетіло
Простесенько к градським стінам;
Огні через стіну шпурляли,
До стін драбини приставляли
І хмари напустили стріл.
Еней на город руки знявши,
Латина в зраді укорявши,
Кричить: „Латин вина злих діл!“

149.Якії в городі остались,
Злякались од такой біди,
І голови їх збунтовались,
Не знали, утікать куди.
Одні тряслись, другі потіли,
Ворота одчинять хотіли,
Щоб в город напустить Троян.
Другі Латина визивали,
На вал полізти принуждали,
Щоб сам спасав своїх мирян.

150.Амата глянувши в віконце,
Уздріла в городі пожар;
Од диму, стріл затьмилось сонце,  — 
Напав Амату сильний жар.
Не бачившиж Рутульців, Турна,
Вся кров скипілася зашкурна
І вмиг царицю одур взяв.
Здалося їй, що Турн убитий,
Через неї стидом покритий,
На-вік з Рутульцями пропав.

151.Їй жизнь зробилася немила
І осоружився ввесь світ,
Себе, Олимпських кобенила,
І видно ізо всіх приміт,
Що глузд остатній потеряла;
Бо царськеє убрання рвала,
І в самій смутній цій порі,
Очкур вкруг шиї обкрутивши,
Кінець за жертку зачепивши,
Повісилась на очкурі.

152.Амати смерть ця бусурменська
Як до Лавинії дійшла,
То крикнула „уви“! з письменська
По хаті ґедзатись пішла.
Одежу всю цвітну порвала,
А чорну к цері прибірала,
Мов галка нарядилась в мах;
В маленьке зеркальце дивилась,
Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.

153.Такая розімчалась чутка
В народі, в городі, в полках;
Латин же, як старий плохутка,
Устояв ледве на ногах.
Тепер він берега пустився
І так злиденно іскривився,
Що став похожим на верзун.
Амати смерть всіх сполошила,
В тугу, в печаль всіх утопила,
Од неї звомпив сам пан Турн.

154.Як тільки Турн освідомився,
Що дав цариці смерть очкур,
То так на всіх остервенився,
Підстрілений мов дикий кнур.
Біжить, кричить, маха руками
І грізними велить словами
Латинцям і Рутульцям бой
З Енеєвцями перервати.
Як раз противні супостати,
Утихомирясь, стали в строй.

155.Еней од радости не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним;
Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса князь!
На нього всі баньки пялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк  —  не боявсь.

156.Як тільки виступили к бою
Завзята пари ватажків,
То, зглянувшися між собою,
Кубами всякий заскрипів.
Тут хвись  —  шабельки засвистіли,
Цок-цок  —  і искри полетіли;
Один другого полосять!
Турн перший зацідив Енея,
Що з плеч упала і керея,
Еней був поточивсь назад.

157.І вмиг прочумавшись, з наскоком
Еней на Турна наступив,
Оддячивши йому сто з оком,
І вражу шаблю перебив.
Яким же побитом спастися?
Трохи не лучче уплестися?
Без шаблі нільзя воювать.
Так Тури зробив без дальней думки,
Як кажуть, підобравши клунки,
А ну, чим тьху навтіки драть.

158.Біжить пан Турн і репетує,
І просить у своїх меча;
Ніхто сердеги не рятує
Од рук троянська силача!
Як ось іще перерядилась
Сестриця і пред ним явилась,
І в руку сунула палаш;
Упять шабельки заблищали,
Упять панцирі забряжчали,
Упять пан Турн оправивсь наш.

159.Тут Зевс не втерпів, обізвався,
Юноні з гнівом так сказав:
„Чи ум од тебе одцурався?
„Чи хочеш, щоб тобі я дав
„По пані-старій блискавками?...
„Біда з злостливими бабами!
„Ужеж вістимо всім богам:
„Еней в Олимпі буде з нами
„Живитись тимиж пирогами,
„Які кажу пекти я вам.

160.„Безсмертногож хто ма убити,
„Або хто може рану дать?
„Про щож мазку мирянську лити,
„За Турна щиро так стоять?
„Ютурна на одну проказу,
„І певне по твому приказу,
„Палаш Рутульцю піддала.
„І покиж будеш ти біситься?
„На Трою і Троянців злиться?
„Ти зла їм вдоволь задала.“

161.Юнона в первий раз смирилась,
Без крику к Зевсу річ вела:
„Прости, паноче! проступилась,
„Я, далебі, дурна була.
„Нехай Еней сідла Рутульця,
„Нехай спиха Латина з стульця,
„Нехай поселить тут свій рід,  — 
„Но тільки щоб латинське племя
„Удержало на вічне время
„Імення, мову, віру, вид.“

162.„Іноси! сількісь!“ як мовляла,
Юноні Юпитер сказав.
Богиня з радіщ танцювала,
А Зевс метелицю свистав.
І все на шальках розважали,
Ютурну в воду одіслали,
Щоб з братом Турном розлучить;
Бо книжка Зевсова з судьбами,
Несмертних писана руками,
Так мусіла установить.

163.Еней махає довгим списом,
На Турна міцно наступа,
„Тепер,  —  кричить, підбитий бісом,  — 
„Тебе ніхто не захова!
„Хоть як вертись і одступайся,
„Хоть в віщо хоч перекидайся,
„Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
„Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду  — 
„Я витягну тебе з під споду
„І розмізчу погану дрянь!“

164.Од сей бундючної Турн речі
Безпешно усик закрутив
І зжав свої широкі плечі,
„Енею глуздівно сказав:
„Я ставлю річ твою в дурницю,
„Ти в руку не піймав синицю,
„Не тебе, далебі, боюсь.
„Олимпські нами управляють,
„Вони на мене налягають,
„Пред ними тільки я смирюсь.“

165.Сказавши круто повернувся
І камінь пудів в пять підняв,
Хоть з праці трохи і надувся,
Бо, бач, не тим він Турном став.
Не та була в нім жвавість, сила:
Йому Юнона ізмінила;
Без богівж людська моч  —  пустяк.
Йому і камінь ізміняє,
Енея геть не долітає,
І Турна взяв великий страх.

166.В таку щасливую годину
Еней чим-дуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав:
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка,  — 
Торох Рутульця в лівий бік!
Простягся Тури, як щогла, долі,
Качається от гіркой болі,
Клене Олимпських єретик.

167.Латинці од цього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олимпіж могорич пили.
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову слезную рече:
„Не жизни хочу я подарка,  — 
„Твоя, Анхизович, припарка
„За Стикс мене поволоче.“

168.„Но єсть у мене батько рідний,
„Старий і дуже ветхих сил;
„Без мене він хоть буде бідний,
„Та світ мені цей став не мил.
„Тебе о тім я умоляю,
„Прощу, як козака, благаю,
„Коли мені смерть задаси,
„Одправ до батька труп дублений;
„Ти будеш за сіє спасений,
„На викуп же, що хоч, проси“.

169.Еней од речі сей змягчився
І меч піднятий опустив;
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк  —  Паллантова лядунка,
І золота на ній карунка
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали.
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашаривсь, мов жар в печі.

170.І вмиг вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Насів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
„Так ти Троянцям нам для сміха
„Глумиш з Паллантова доспіха
„І думку маєш буть живим?
„Паллант тебе тут убиває,
„Тебе він в пеклі дожидає,
„Іди к чортам, дядькам своїм!“

171.З цим словом меч свій устромляє
В роззявлений Рутульця рот
І тричі в рані повертає,
Щоб більше не було клопот.
Душа Рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенькет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.