Етноґрафічний збірник/II/Про святого Георгія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
12. Про святого Георгія.
Жи́в собі оди́н чолові́к. Він заніма́в ся охо́тою, стріля́в уся́кого зві́ря і з того́ жив. Він умі́в ду́же га́рно охо́тничать, — та́к га́рно, що коли ни пі́де, що ни поба́че, бизпримі́нно вб’є! І соба́ка у йо́го була́ така́, що нічо́го ни бої́ть ця; чи на во́вка, чи на видме́дя — нічо́го ни зляка́їць ця! Ніко́ли не случа́лось з ним та́к, щоб пішо́в на охо́ту і нічо́го ни прині́с — бизпримі́нно наб’є́ ці́лу ку́чу уся́кого зві́ря. Лю́ди про йо́го каза́ли, що він такі́ молитви́ зна́є, що на йо́го уся́кий звір біжи́ть і пти́ця лити́ть.

Раз пішо́в цей чолові́к на охо́ту; ходи́в-ходив ці́лий день, а ни ба́чив нія́кого зві́ря і нія́кої пти́ці. — Що́, ду́ма він, за ока́зія! Зро́ду ніко́ли цього́ ни було́. Це, ма́буть, хто-не́будь на зло́ заворожи́в. — І зача́в той чолові́к молитви́ чита́ть,[1]) які́ знав. Ті́льке прочита́в, ди́вить ця пирид се́бе: нидале́чко гора́, а в тій горі́ є ще́ля, що росколо́ла її́ на двоє, як воро́та. — Дава́й, ду́має охо́тник, піду́ — подивлю́сь в оцю́ ще́лю, і як що й тут нічо́го нима́, так піду́ ма́буть до-до́му. Підійшо́в той чолові́к до ще́лі та як загля́не, аж та́м — Бо́же ти мій! — скі́льке того зві́ря! І вовки́, і видме́ді, і лиси́ці, і зайці́, і вся́кий-всякий звірь, тільке вовкі́в, здава́лось йому́, було́ там найбі́льше, а посириди́ні сиди́ть на бі́лому коні́ святи́й Гео́ргій. Гля́нув чолові́к той, зляка́всь ду́же, та хо́тів тіка́ть відті́ль, коли святи́й Гео́ргій і ка́же: „Е, ні́, посто́й, чолові́че, ни тіка́й, а йди́-лиш сюди́!“ Ні́чого роби́ть тому́ чолові́кові — пішо́в до. йо́го. От святи́й Гео́ргій і ка́же: „Диви́сь, чолові́че, скі́льки ти мині́ зві́ря пириві́в уже́, ті́льке полови́на зоста́лась! А все винова́та ота́ тво́я соба́ка! Уби́й її́ за́раз!“ А чолові́к і ка́же: „Ні́, ни хо́чу я вбива́ть своє́ї соба́ки, бо вона́ усю́ мою́ сім’ю́ ко́рме“. — „Коли́ ни хочи́ш, ка́же Гео́ргій, так я скажу́ свої́м двом найбі́льшим вовка́м, ниха́й вони́ її розі́рвуть“. — „Так що́-ж, ка́же чолові́к, коли поду́жають, так ниха́й і розі́рвуть!"

От ви́скочив оди́н сі́рий-сірий вовк та й ки́нувсь до соба́ки; ті́льке та ни до́вго з ним вовту́зилась: за́раз його́ за в’я́зи та об-зе́млю, — то вовк і здох! Ви́скочив дру́гий бі́лий вовк, — во́на й того́ та́к, як пе́рвого задуши́ла. Розсе́рдивсь св. Гео́ргій, та й кричи́ть: „За́раз, чолові́че, уби́й твою́ соба́ку з ружжа́; а як ни вб’є́ш, так ни ви́йдиш відсі́ль: тибе́ тут звірі́ розі́рвуть!“ Ні́чого роби́ть чолові́кові — узя́в він та й уби́в соба́ку. А Гео́ргій тоді́ й ка́же: „Зніми́-ж типе́р шку́ру на шиї з соба́ки і з вовкі́в: щось поба́чиш!“ Зідра́в чолові́к з соба́ки коло ши́ї шку́ру, — аж у не́ї круго́м ши́ї дві гадю́ки обмо́тані, так і сича́ть; а як зідра́в шку́ру з вовкі́в, так там ті́льки по дві жа́би (То, ка́жуть лю́ди, вовки́ ду́же си́льні, як по дві жа́би в їх, коло ши́ї: цих вовкі́в нія́ка собака ни бире́. Ті́льке й ві́зьме їх така́ соба́ка, у ко́трої коло ши́ї намо́тані дві гадю́ки. Така́ соба́ка зветь ця ярчу́к). От тоді́ св. Гео́ргій і ка́же: „Ну, до́бре ти зроби́в, чолові́че, що мене́ послу́хав: типе́р ти у’пя́ть бу́диш до́бре охотникува́ть, і вп’я́ть на те́бе звірь пі́де“.

(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півень).


  1. В Чорномориї молитви́ = замовляньня.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.