Етноґрафічний збірник/2/Хлистунський Бог і хлистунська Богородиця
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Наш Бог і нїмецький Бог | Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Хлистунський Бог і хлистунська Богородиця (зібрав Митрофан Дикарів) |
Ісус Христос і Магомет ▶ |
|
Хлистуни́ такі́-ж лю́ди, як і ми, но тіки ра́зниця в тім, шо Хлистуни́ ни їдя́ть са́ла, мня́са, ни пють во́дки, і ча́сто собира́ют ця в яки́й нибудь оди́н дом і мо́ля(ць) ця Бо́гу. Ті́лько вони ни нашо́му Бо́гу мо́ля(ць) ця, — своє́му, кото́рого вибира́ють із числа́ се́бе. Та́кже і Богоро́диця у них ни Ма́тер Су́са Христа́, яку́ ми почита́єм за Богоро́дицю, а вони́ назива́ють Богоро́дицей жі́нку того хлистуна́, яко́го ізибра́ли Бо́гом, от-та́к як у стани́ці Старощерби́нівці хлисту́ньским Бо́гом щита́ють міщани́на го́р(ода) Єйс(ь)кого Рома́на Лихачо́ва і Богоро́дицей його́ жи́нку (!). І вот коли́ вони́ схо́дят ця в яки́й-нибудь дом моли́(ць) ця Бо́гу, то по сириди́ні ха́ти становля́ть шапли́к і накрива́ють рого́жкую, а Богоро́дицю свою́ сажа́ють на по́куті. Пото́м хо́дять круго́м шаплика́, і через не́скілько вре́мені Бог вила́зить із шаплика́ і розда́єть їм ка́ждому по проску́рці. Вони́ коли́ прино́сять до-до́му проску́рки, то кладу́ть засу́шовать: пото́м на дру́гий день поди́ви(ць) ця, аж там лижи́ть кі́нс(ь)ке г...о́. І вот вони́ мо́ля(ць) ця Бо́гу до́вго, так шо до́вше, чим до пі́вночи. Пото́м до-до́му уже́ іти́ пі́зно, то вони́ всі тут ляга́ють спать, мужчи́ни і же́нщини вмі́стї, яко́му мужчи́ні із яко́ю же́нщеною при́йдит ця спать, рі́дко коли́ з своє́ю, а то побі́льше с чужо́ю. І потому у тих Хлистуні́в, кото́рі ча́сто хо́дять моли́(ць) ця Бо́гу в яки́й-нибудь дом, то у їх ни бува́єть дїте́й, потому́ шо вони́, чолові́ка, ни нучу́ють постоя́нно з свої́ми жінка́ми.
Одному́ Хлистуно́ві случи́лось так. Оди́н раз він захоті́в узна́ть, з яко́ю він бу́деть нучува́ть. І коли́ ляга́ють спать, то вони́ ту́шать сьві́тло, і пото́м кожен чилові́к бере́ть собі́, яку́ попа́в. Коли́ він ліг, і шоб узна́ть, з яко́ю нучува́в, то він одірва́в у не́ї кусо́к попере́дниці, і пото́м, як у́тром повстава́ли всі, він подиви́в ся, у кого́ така́ попере́дниця як той ласкут, і поба́чив, що така́ попере́дниця у його́ ма́тирі. Тоді́ він догада́в ся, шо, мо́жеть, він не-ра́з з ма́тирею ночова́в, і з той пори́ бро́сив ходи́ть у Хлистуни́.
Як конча́ют ця (!) моли́(ць) ця Бо́гу, то, по ї́хньому обря́ду, начина́ють цилува́ть (!) Богоро́дицю. І вот оди́н хлисту́н накури́в ся махо́рки і то́же став цилова́ть (!). Богоро́дица (!) почу́ла, шо от йо́го таки́й смард (!), і приказа́ла його́ ви́гнать із числа́ своїх окружа́ющих. А він ходи́в у Хлистуни́ бі́льше двацяти́ лїт, і узна́в всі їх обря́ди, росказа́в други́м, як вони́ виполняють зако́ни, і в яком поря́дкѣ (!) нахо́дя(ць) ця обря́ди. І всі його́ розка́зи напеча́тани (!) в кни́гах.
(Катеринодар, лютий 1894. Записав козак станицї Старощербинівки Єйського оддїлу Михайло Артемович Стецина, 19 лїт).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |