забуртити

забуртити

Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залѣпить. Вікна забуртило (снігомъ), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залепить. Вікна забуртило (снігом), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28