Записки НТШ/1903/53/Керестурська хроніка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Записки НТШ. Том LIII (1903 під ред. Михайло Грушевський
Керестурська хроніка (В. Гнатюк)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.

Керестурська хроніка.

Вже в часї мойого побуту в Бачцї 1897 р. доходили до мене згадки, що в Керестурі була в когось хронїка, в якій зазначували ся всї важнїйші подїї, що дотикали сього села, та його кольонїй. Менї описувано навіть вигляд тої книжочки (рукописної) та названо імя її властителя. Зацїкавлений сею справою удав ся я до властителя рукопису з просьбою, щоби менї показав його. Він не зробив одначе того, кажучи, що хтось узяв йому рукопис до Дюрдєва і не звертає.. Пізнїйше познайомив ся я вже у Львові з д. М. Ерделї, уроженцем Керестура, що кільканацять лїт тому назад оселив ся в Лїповацу, у Слявонїї. Він запевнював мене також, що такий рукопис бачив і читав та що буде старати ся роздобути його. Його пошукуваня не увінчали ся одначе успіхом і я не побачив таки сеї хронїки, в якій надїяв ся найти вказівки про кольонїзацию тамошнїх Русинів.

Поговір про хронїку не був одначе мітом, як видно з понизшого. Діставши за посередництвом д. М. Ерделї чотири рукописи також від Керестурця, д. М. Туринського, що тепер живе у Керестурській кольонїї Бачинцях, у Слявонїї, я знайшов в однім із них хронїку, якої шукав довший час безуспішно. Порівнуючи одначе її з тим, що менї говорено про Керестурську хронїку, я приходжу до переконаня, що се лише витяг тамтої і що тамта, значно більша, таки ще віднайдеть ся. Та все таки я вважаю її гідною друку, хочби з огляду на мову, як не на що иньше.

Але хоч як отся хронїка сухенька, містить вона в собі деякі моменти, що заслугують згадки, особливо ті, що полишили навіть по собі слїди в народнїй словесности. Ми бачимо тут згадки про мадярську революцию, про саранчу — і ті самі згадки находимо в народнїх оповіданях[1]). Подибуємо кілька разів звістку про велику воду (між иньшим під 1870 і 1871 роком) — і читаємо про те саме в народнїй піснї[2]), хоч остання походить із пізнїйшого часу, бо в нїй вже згадуєть ся про канал, а його зачали будувати 1872 р. Згадка про те, як на великдень парубки побили війта, найшла свій відгомін також у піснї[3]). Спровадженє і управа рижу зазначені в хронїцї і в піснї[4]), а подїл толоки крім хронїки і оповідань відгукнув ся аж у трьох піснях[5]), які вдалось менї записати.

Про кольонїзацию мало згадуєть ся і тут бачимо досить дивну річ, що про Коцуру, сусїдне село Керестура і рівночасно заселене Русинами з Керестуром, не говорить ся нї словом, а між кольонїями, які вийшли з Керестура та Коцури, подибуємо лише назву одного села, Петровцїв, хоч повинні б бути й иньші. Отсе й власне сьвідчить найбільше за тим, що хронїка з рукопису д. Туринського, се лише витяг із довшої, бо такі подїї, як вихід більшого числа людий з села, не такий вже дрібний факт, щоби його не втягнено до хронїки, коли втягано звістки про снїг, велику воду і ин.

Найважнїйший факт одначе, який подибуємо в отсїй хронїцї, то ще один доказ більше національного почутя руського в бачванських кольонїстах. Незвісний хронїкар уважав потрібним не лише зазначити приємний для нього факт іменованя епископом Русина (крижевський епископ, Юлїй Дрогобецький, під якого належуть бачванські і слявонські Русини, походить із північної Угорщини і свого часу був катехитом, а опісля крилошанином в Унґварі), але виразно зазначує, що перед тим усї епископи були Хорвати. Тим показує він, що вміє розріжнити віру від національности та що не називає себе Русином єдино задля греко-католицької віри, бо в такім разї не називав би епископів Хорватами. Се може бути також відповідею для тих учених, що закидали менї, буцїм то я зачислюю Бачванцїв до Русинів на підставі самої віри.

Подаю тепер дословний текст хронїки, що виглядає ось як:


Споменъ вични Ке[ре]стурски.

Роки:

1746. Кетъ почали селѣцъ.

1747. Керестуръ насельелъ.

1751. Контрак достали у Керестуре.

1772. Кетъ почали церкву правицъ.

1777. Кетъ булъ сухи рокъ, стато[к] гинул.

1784. Кетъ доправели церкву и пошвеце[ли].

1806. Кетъ статокъ помарзъ на кв[і]тну не[дїлю]

1813. Кетъ вода велька була.

1816. Кетъ теметовъ пошвецели.

1821. Кетъ дзвонъ вельки привезли.

1830. Кетъ тварда жима була, теди крижъ привезли ґу церкви.

1834. Кетъ до Петровцохъ сельели.

1836. Кетъ колера перша була.

1846. Кетъ турню[6]) оправали з бакаромъ[7]).

1848. Кетъ ше буна [8]) зорвала у Мадярскей [9]).

1849. Кетъ була шашка [10]).

1850. Кетъ шнѣгу не було.

1853. Кетъ два бурѣ булї, юлїя 7, єдна у седемъ годзини, а друга на 12 годзи[ни] скам [11]).

1856. Кедъ вода пришла.

1859. Кедъ церкву правели при водици [12]).

1861. Кедъ новтаруша вигнали, Салая [13]).

1863. Кедъ сухи рокъ булъ, кед ше луки не кошели.

1865. Кедъ велька курнява була, шнѣх вельки булъ, людзе нье могли с хижохъ повиходзицъ 10 до 20 фебруар[а]; и тотъ рокъ побило жита и герчки тотъ рокъ були.

1866. Кетъ шнѣгу нье було; тотъ рокъ зъ Прайзомъ война була.

1869. Кетъ падалъ дишъ цали рокъ.

1870. Кетъ вода була.

1871. Ище векша вода була.

1872. Кетъ ушъ преходзела вода, насушели риби пейцъ сто мажи; тотъ рокъ почали копацъ вельки беґелъ[14]).

1873. Кетъ бирова[15]) вицагли за власи, Гудака, на велку ноцъ, а вецка позаверали 37 хлапцохъ до Зомбора[16]).

1875. Кетъ почали церкву мальовацъ.

1876. Теди ю докончели (церкву малювати); тотъ рокъ жемъ зогнали у Керестуре.

1877. Маоръ правели на петлю[17]); почали рискашу шацъ.

1878. Нашъ царъ Босну отнялъ.

1879. Кедъ роштель[18]) коло церкви кладли.

1880. Кедъ тварда жима була; тотъ рокъ буря була велка; на Ілии теди филѣповску[19]) турню зруцело

1884. Кетъ владика булъ у Керестуре.

1886. Кетъ Керестурску церкву закривали зосъ шинґлю и фарбели шинґлю[20]); и тотъ рокъ почали беґель копацъ на сейкохъ; тотъ рокъ кетъ шалукатри цагали на турню, тади двоме иайстрове спадли зосъ шалукатру та ше забили; тотъ рокъ забили Папъ Ферка и Радю Михала, нье зна ше, хто.

1888. Теди нападалъ шнѣхъ на Митра; теди велканоцъ була по Дзурю; тотъ рокъ у церкви сгорели два ормани[21]) и чарни крижи и протукула, цо кресцели, и ризи двои и циварва[нь][22]); у церкви були.

1889. Кетъ Рудолфа, царового сина, на посцелѣ забитого и умартого [нашли]; тотъ рокъ и владика умаръ мар. 4; тотъ рокъ три бурѣ були до тижня, кет ше овси кошели; тотъ рокъ дзвон цагали до церкви 29 октомбра.

1890. Дзвонъ цагали до водици 12 марца: въ єшенѣ нападалъ шнѣхъ тринастого октомбра перши расъ, а други расъ падалъ першого дек.

1891. Преходзела[23]) 26 фебруара и прешла 4 марта... и пошли людзе орацъ и шацъ.

1892. Кетъ положели владику першого Руснака[24]); вше булъ Горватъ.

1893. Кетъ ярашъ подзельели у марцу; тотъ рокъ в єшенѣ церкву мальовали, иконостасъ злацели.

1894. Тотъ рокъ докончели майстрове церкву по роботохъ и владика булъ опатрицъ церкву, чи добре.

1895. Тотъ рокъ[25])...


В. Гнатюк.

Примітки[ред.]

  1. Пор. мою працю: Руські оселї в Бачцї (Записки, XXII).
  2. Пор. Етноґраф. Збірник, т. IX, II, ч. 383.
  3. Ibidem, ч. 373.
  4. Ibidem, ч 385.
  5. Ibidem, ч. 380—382.
  6. Вежу.
  7. Мідяною бляхою.
  8. Революция.
  9. Мадярска — треба додати земля; се термін запозичений в Сербо-Хорватів.
  10. Саранча.
  11. Слово не докінчене і мабуть мильно написане.
  12. Водіца — керниця, в якій мав з’явити ся чудотворний образ; вона лежить недалеко за селом і тепер коло неї стоїть невеличка церковця.
  13. Причина прогнаня сього нотаря невідома менї.
  14. Канал (Франца).
  15. Начальника громади.
  16. Зомбор — столиця бачського комітату і комітатських властий та окружного суду.
  17. Се речене мабуть мильно написане, тому й не зрозуміле. Ріскаша — се риж, який коло Керестура сїють на полях, напускаючи на них потрібну воду з канала.
  18. Штахети.
  19. Недалеке село.
  20. Бляха
  21. Дві шафи.
  22. Сикавка.
  23. Тут пропущене слово, правдоподібно: жіма (зима).
  24. Дрогобецького.
  25. На тім хронїка уриваєть ся.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1923 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1926 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.