За 80 день кругом світа/XXVI
◀ XXV. Поверховий огляд Сан-Франціско в день мітінгу | За 80 день кругом світа XXVI. Подорож кур'єром Тихоокеанської залізниці |
XXVII. Паспарту з прудкістю двадцяти миль за годину студіює історію мормонів ▶ |
|
Так зветься велика американська залізнича колія, що оперізує Сполучені Штати в найширшім їх місці. Але в дійсності ця колія поділяється на дві частини: Центральну, між Сан-Франціско та Угденом, й Союзну, — між Угденом і Омахою. Тут вона поділяється на пять окремих линій, які міцно зв'язують Омаху з Нью-Йорком. Таким чином Сан-Франціско з Нью-Йорком з'єднано безперервною стьожкою металу на протязі 4780 миль. Дорогу між Омахою та Тихим океаном одвідують иноді дикуни-індійці, а часом зустрічаються навіть хижі звірі. Коло 1845 року цю велику теріторію почали заселювати мормони, після того, як їх вигнали з Іллінойсу.
Колись, щоб переїхати з Сан-Франціско до Нью-Йорку, треба було найменше шість місяців, при самих сприяючих умовах, а тепер доволі було одного тижня.
1862 року, не зважаючи на сильну опозицію південних послів, котрі хтіли, щоб дорогу було проведено ближче на південь, була спроектована линія між сорок першою та сорок другою паралелями.Покійний презідент Лінкольн, память якого так всі шанують, сам визначив початок нової залізниці в місті Омаха, штату Небраска. Зараз таки почалось будовання з цілком американською поспішністю та працьовитістю, без гальмуючої справи канцелярщини. Прудкість виконання ні в якім разі не пошкодила якості праці. На прерії дорогу вкладали по півтори милі за день. По викладених вчора рейках ходив вже паровик, що підвозив рейки для праці другого дня, посуваючись все далі та далі нововикладеними рейками.
Від Тихоокеанської дороги відходить кілька віток до штатів Іова, Канзас, Колорадо та Ореґон. З міста Омахи дорога проходить спочатку вздовж лівого берегу Плетт-рівера, до гирла його північного рукава, потім йде південним рукавом і переходе по теріторії Ларамії та через Вахзагські гори. Після того вона обходить Солоне озеро, переходе через місто Солоного озера, столицю мормонів, виходить на долину Туіли. Далі залізниця проходить вздовж американської пустині, гір Седара та Гумбольта, річки Гумбольта, Сіери-Невади й нарешті знову спускається через Сакраменто до Тихого океану, при чім ці спуски бувають не більш, як на дванадцять футів високости на протязі одної милі навіть там, де дорога переходить Скелисті гори.
Така була ця довга артерія Америки, яку потяги пробігають за сім день. Вона давала можливість містерові Фоггові, як він, принаймі, сподівався, прибути 11-го до Нью-Йорку й сісти там на пароплав, що вирушить до Ліверпуля. Вагон, в якому їхав містер Фогг, був подібний до довгого омнібуса. Він стояв на двох чотирьохколісних платформах. Таке відбудовання робило можливим обертати потяг по кривих лініях невеликого радіусу, бо платформи не були щільно між собою счіплені.Ці ваготі всередині не мали окремих купе; з боків вагонів, в напрямку поперечнім до осі їх, тяглися ряди крісел. По середині зоставався прохід, який вів до вбиралень, котрі були при кожному вагоні. Вздовж всього потягу вагони один з одним з'єднувались невеликими платформами по яких пасажири вигідно могли переходити з вагона у вагон, а також в салон-вагони, вагони-ресторани та вагони-кафе. Не було тільки вагонів-театрів, та, напевне, швидко з'являться й такі. На платформах увесь час чатували продавці книжок, журналів та газет, ті, що продають усякі напої, їжу, цигарки, й в кожного з них були покупці. Від станції Окленд потяг вирушив о шостій годині увечері.
Вже смеркало. Вночі похолоділо й все небо вкрилось хмарою, що погрожувало снігом. Потяг біг не дуже швидко. Як рахувати зупинки, — він йшов з середньою прудкістю біля двадцяти миль на годину. Цього було цілком досить, щоб пройти дорогу за визначений час.
В вагоні не чуть було розмов. Швидко більшість пасажирів поснула. Паспарту знайшов собі місце коло Фікса, але не розмовляв з ним. Події за останній час значно змінили їх відносини; про одвертість та щирість не було й згадки — їх заступила ворожа сухість. А в тім, Фікс ні трохи не змінив свого відношення до Паспарту. Тоді, як останній тримався ввесь час сторожко, готовий при найменшім підозрінні задушити свого колишнього приятеля.
Через годину по вирушенні потягу пустився сніг, на щастя не такий густий, щоб зменшити ходу потяга. Крізь шкло вікон було видко тепер лишень білий обрус з сірими плямами клубків диму на ньому, що вилітав з паровика.О восьмій годині у вагон ввійшов кондуктор і оповістив, що тепер вже можна лягати спати. Вагон був спальний. За кілька хвилин його було повернуто в дортуар[1]. Зараз-таки канапи було розкладено й на них постелено добре набиті матраци. Кожна така імпровізована постіль завішувалась од цікавих поглядів щільними фіранками. Простирадла були чисті, подушки мнягкі; зоставалось тільки роздягнутись та лягти, що всі швидко й зробили. Кожен пасажир почував себе наче в окремій вигідній каюті пароплаву. А потяг, мнягко стукаючи, під повною парою летів до штату Каліфорнія.
Місцевість, що розстеляється між Сан-Франціско та Сакраменто, уявляє з себе рівнину. Ця частина залізниці починалась спершу біля Сакраменто й повертала просто на схід сонця, на зустріч тій, що йшла від Омахи. З Сан-Франціско ж до столиці Каліфорнії дорога йшла вже просто на північ, вздовж річки Американської, що вливається в затоку Сан-Пабло.
Тих сто двадцять миль, що відділюють два цих значних міста потяг пробіг за шість годин. Таким чином, мандрівці поминули Сакраменто близько опівночі, коли саме вони спали першим міцним сном. З огляду на це їм не довелось побачити а-ні чудового берега, ні широких вулиць, ні роскішних готелів, ні садів, ні храмів цього важливого міста — резиденції законодавчого парламенту штата Каліфорнії.
Поминувши Сакраменто, потяг проїхав станції Юнкшен-Роклін, Обурн та Кольфакс і увійшов в гори Сієри-Невади. О сьомій годині проїхали станцію Уіско, а по годині — спальний вагон знову мав свій звичайний вигляд, пасажири повставали й мали змогу крізь вікна милуватись з мальовничої краса цієї гірської країна. Дорога зміняла свій напрямок згідно до гірських нерівностів та заворотів Сієри. Колія залізниці то стелилась по узбіччу гір, то неначе висіла над проваллям, безтурботно обходючи гострі виступи скель; часами спускалась і довго йшла вузькими проваллями, з котрих здавалось не було виходу.
Паровик блищав міддю, кидаючи жовтий світ великого свого лихтаря й, як луна, подвоював своїм свистом, пихканням та звуком срібленого дзвона шум гірських потоків та водоспадів, чипляючись димом за темні сосни.
По дорозі не здибалось ні мостів, ні тунелів. Залізниця йшла вздовж гірських зворотів і не силуючи природи, намагалась неодмінно знайти найкоротчу дорогу.
Коло десятої година потяг увійшов долиною Карсона в штат Неваду, а в полудень вийшов з Рено, де пасажири, користуючись двадцяти хвилинною зупинкою, мала змогу поснідати. В цім місці північно-східний напрямок дороги змінювався. На протязі кількох миль дорога йде в північнім напрямку берегом річки Гумбольта, повертаючи потім разом з цею річкою просто на схід сонця до самих гір Гумбольта, з котрих ця річка починається, цеб-то майже до східньої межі штата Невади.
Поснідавши, містер Фогг, містріс Ауда та їхні подорожні товариші знову заняли свої місця у вагоні. Вони вигідно вмостились на мнягких канапах і з насолодою милувались з краєвидів, що пробігали перед їхніми очима.
Широкі рівнини, оточені горама, темні профілі яких виступала на обрії, прорізані були рівчаками з бурхливими струмками на дні. Инколи здалеку виднілась немов жива гребля, череда бізонів. Величезні армії цієї дикої худоби часто запружують дорогу потягам. Тисячі цих дужих биків переходять иноді дорогу перед самим потягом так, що доводиться зупинятись і ждать, поки не увільнять линії. Проїхати проміж їх густими рядами немає ніякої змоги.
Так сталося й тепер. Біля третьої години череда тисяч в десять, або й дванадцять голів затопила залізничу путь. Машинист зменшив хід і спробував було орудувати снігорізом, але це нічого не помогло. Довелось зупинитись і чекати.
Бізони йшли спокійною ходою та зрідка голосно ревли. На зріст вони були більші від європейських биків, хвіст і ноги у них були кориткі, загривок виступав наче м'язовий горб, роги на прикорні широко розгалужувались, голова, в'язи та плечі вкривала довга грива. Нічого було й сподіватись на те, щоб припинить це переселення. Вибравши який-небудь напрямок, бізони йдуть не відступаючнсь од його та не звертаючи уваги ні на які перешкоди. Жадна гребля не стримала б цього потоку живого м'яса.
Пасажири повиходивши на площі вагонів, з цікавістю дивились на цю незвичайну картину: але той, кому треба було як найпильніще їхати швидко, Філеас Фогг, зоставався на своєму місці, філозофично дожидаючись, коли бізони забажають увільнити шлях. Паспарту дуже дратувала ця перешкода в дорогі через череду бізонів. Він готовий був вжити проти них ввесь свій збройний запас.
— Ну й сторінка! — гукав він. — Звичайні бики спиняють потяги та йдуть собі ніби їм діла немає до того, що вони затримують швидкий потяг. Цього напевне й містер Фогг не зауважив в своєму маршруті, і куди дивиться той машинист? Пустив би паровика просто на це бидло.Але машинист не наважувався знищити перешкоди й слушно робив. Безумовно, він би роздушив кілька бізонів паровиком, але, яка б не була
Найкраще було терпеливо дожидатись, а потім надолужити витрачений час дуже швидкою ходою. Бізони проходили тут годин зо три й через те путь звільнилась лишень надвечір.
В той час, як останні ряди бізонів переходили через колію, передні сховались вже за південною частиною обрію.
О восьмій годині потяг вийшов з Гумбольтових гір, а в пів на десяту ступив на теріторію штату Ута. Тут по над Солоним озером оселилась оригінальна секта мормонів.
——————
- ↑ Велика опочивальня.