звіряти

звіряти

Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зві́рити, рю, риш, гл. 1) Провѣрять, провѣрить, вывѣрять, вывѣрить. Я його вже звірила за того карбованця. Н. Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70. 2) Довѣрять, довѣрить. Він на ню звіряв усе своє добро. Зміев. у.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зві́рити, рю, риш, гл. 1) Проверять, проверить, выверять, выверить. Я його вже звірила за того карбованця. Н.-Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70. 2) Доверять, доверить. Він на що звіряв усе своє добро. Змиев. у.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28