Привітання життя (збірка)/Зелена елегія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Привітання життя
Богдан-Ігор Антонич
Зелена елегія
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

ЗЕЛЕНА ЕЛЕГІЯ

Стільки минуло вже днів, полотном забуття їч накрито.
Нині вже інший є світ, може зісталось клейно.
Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток,
замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно.

Наша гімназія стояла на схилі малого узгіря,
жовта дорога вела просто до річки униз.
В осені день кучерявий дощем тут приїхав із гір я;
всюди лежала імла, в вухах тріщало, мов хмиз.

В сивій задумі присіли кицьком почорнілі доми та
тяжко схилили руді, гонтові, темпі чуби.
Вуличка сміттям обросла, мов мохом, літами немита,
скривлений з віку й біди—комин, мов бляха труби.

Річка в долині віддихала холодом. Запах води плив,
гори нагадував й ліс. В літеплий день весняний
хвиль каламутних ізпід льодового покривала виплив
разом із кригами ніс перші дітвацькі ще сни.

Неба півколо та жовтий шкільного городу ромбоїд,
пліт із широких делин, кілька зелених смерек,
сіюксів вагага малих у завзятім розігріта бої,
тінь уподовж деревин, від баркана впоперек.

Промінь заблуканий нишпорив похапцем по коридорі,
сонця усмішка рясна рідко впадала углиб.
Тихо весна заглядала в віконця мутні, непрозорі
й в серці співала весна, краща від цьої зза шиб.

Під абажуром з бібулки зеленої полумінь маяв
в нафтовій лямпі малій, буцім хотів би втекти.
Хлопець похилений в захваті, німо над книжкою Мая
мріяв про безкрай землі, про невідкриті світи.


Пташка співала мальована на паперовій тапеті.
Тихо проходив тут день кроками сірих годин.
Мухи дрімали в задумі в кутку на старім табуреті,
а на підлогу зі жмень вилетів сон не один.

Понад дахами — хмарин розіпята муслінова верша,
провесна, таловина, шуми далекі сосон.
Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;
спомин-роса весняна, щастя забутого сон.

Вечором місяць — на стелі неба завішена лчмпа.
Срібний на хмарі пожар, срібний на місті муслін.
Гомін пісень у заулку об стіни, мов краплями, ляпав,
жалісний бренькіт гітар, вривчастий спів мандолін.

І кучерявилась просива курява над половими
міддю стрічками доріг, що відлітали до гір.
Спомин тих днів, мов джерельна вода, нераз душу
вже вимив
вчора, тепер і торік, був, як потіха й докір.

Час проминув молодечих пригод і змаганнів і бесід.
Вже протікає до дна, вже щораз глибше полин.
Знаю тепер вже, що кожного серце окремий є всесвіт,
кожного правда одна, правда зелених хвилин.