Зівяле листя/Душа безсмертна

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XVIII.

Душа безсмертна! Жить віковічно їй!
Жорстока думка, дика фантазія,
Льойолі гідна й Торквемади!
Серце холоне і тьмиться розум!

Носити вічно в серці лице твоє
І знать, що з другим звязана вічно ти,
І бачить з ним тебе й томитись  — 
Ох, навіть рай мені пеклом стане!

Творця хвалити? За що хвалить його?
Що в моїм серці сей розпалив вогонь
І в насміх призначив розлуку?
Рай показав і затріснув браму!

Та Пану Богу я не хочу блюзнить,
Бо пощо вірних щирі чуття дразнить ?
Мов актор той мечем махати
На паперовії страхопуди?

Я не романтик. Мітольоґічний дим
Давно розвіявсь із голови мені;
Мене не тішать, ані страшать
Привиди да́вньої віри млисті

Бо щож є Дух той? Сам чоловік його
Создав з нічого, в кождій, порі й землі
Дав йому свою подобу,
Сам собі пана й тирана творить.

Одно лиш вічне без початку й кінця,
Живе і сильне,  —  се є матерія:
Один атом її тривкійший,
Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.

Безмірне море, що заповня простір,
А в тому морі вир повстає сям-там  — 
Се планетарная система  — 
Вир той бурить, і клекоче, й бється.

В тім вирі хвилі  —  сонце, планети є,
В них міліярди бомблів дрібних кишать,
А в кождім бомблі щось там мріє,
Міниться, піниться, пок' не присне.

Се наші мрії, се наша свідомість
Дрібненький бомблик в вирі матерії.
Та бомблі згинуть, вир утихне,
Щоб закрутиться знов десь инде.

Безцільно, вічно круговорот отсей
Іде і йтиме; сонця, планет ряди
І інфузорії дрібненькі,
Всьому однакова тут дорога.

Лише маленькі бомблики людськії,
Що в них частинка виру відбилася,
Міркують, мучаться, бажають
Вічности море вмістити в собі...