З Новим роком 1924/Державність західно-українських земель

by Михайло Лозинський

◀ Політична думка західно-українських земель після 15. марта 1923. р. і Уряд Президента Української Національної Ради

З Новим роком 1924 Михайло Лозинський VIII. Державність західно-українських земель

Задачі політичної акції західно-українських земель ▶

Женева: Наклад автора, 1924

VIII.

Державність західно-українських земель.

Державність західно-українських земель повинна бути продовженням і розширенням державности Західно-Української Народньої Републики з тою самою задачею, яку мала Західно-Українська Народня Република при своїм утворенню: оборонити Галичину від Польщі і зберегти її для соборної української державности.

Після окупації Галичини Польщею ту задачу сповняв Уряд Президента Української Національної Ради, який являвся правним представником державности Західно-Української Народньої Републики.

Тепер, після рішення Конференції Амбасадорів з 15. марта 1923. р., коли ворожі українській державности постанови міжнароднього права і польського державного права поставили всі західно-українські землі в однакові умови, для визволення сих земель зпід Польщі і збереження їх для соборної української державности треба, навязуючи до державности Західно-Української Народньої Републики, поширити її на всі західно-українські землі, творячи концепцію державности західно-українських земель.

Ті, що поборюють ідею державности західно-українських земель, — як поборювали ідею державности Західно-Української Народньої Републики й „окрему галицьку політику“ Уряду Президента Української Національної Ради, — думаючи, що вона являється протиставленням ідеї соборної української державности, помиляються в основній оцінці ідеї державности західно-українських земель.

Ідея державности західно-українських земель звертається не проти соборної української Державности, тільки проти польської державности на західно-українських землях, щоби зберегти їх для соборної української державности.

Так було при утворенню Західно-Української Народньої Републики, така була ціль акції Уряду Президента Української Національної Ради і так буде доти, доки не прийде час зєдинення західно-українських земель з українськими землями на схід від рижського кордону в одну українську державу.

Ідея державности західно-українських земель являється етапом на шляху до соборної української державности. Вона має виповнити змістом української державности визвольну боротьбу українських земель проти польської окупації і евентуальне державне життя західно-українських земель після визволення зпід польської окупації до часу зєднання.

Проти польської державности на західно-українських землях треба поставити українську державність.

Західно-українські землі мусять перенятися свідомістю, що вони не часть польської держави, тільки окрема державна одиниця, яка веде боротьбу з ворожою окунацією польської держави. Вони мусять мати свою державну владу, яка, спираючися на волю українського народу, зєдиняє в собі всі права й обовязки державної влади й виконує їх в межах можливости ворожої окупації.

Се значить, що влада ворожої окупаційної держави істнує для українського народу тільки настільки, наскільки вона має змогу виконувати фізичний примус. Владою, якій український нарід підчиняється з власної волі, є тільки його власна влада, утворена його волею.

Се значить, що в той момент, коли на західно-українських землях впаде окупаційна влада польської держави, ті землі будуть мати готову власну державну владу, під якої проводом вони доси вели боротьбу за визволення.

Державність західно-українських земель се є реалізація ідеї соборної української державности на західно-українських землях в часі їх оставання під польською окупацією, се є дороговказ на шляху до осягнення соборної української державности.

Якби навіть істнувала в викінченій формі незалежна українська держава, західно-українські землі, доки остають під ворожою окупацією, мусіли би витворити концепцію власної державности і мусіли би мати власну державну владу для боротьби з ворожою окупацією. Тим більше се потрібне з огляду на те, що Українська Соціялістична Радянська Република являється тільки етапом в процесі творення української держави.

Що ідея власної державности може реалізуватися під ворожою окупацією, ярким приміром сього являється Ірляндія в часі від проголошення ірляндської републики до заключення мира з Анґлією на основі державної самостійности в звязку держав бритійської імперії.

Проти концепції державности західно-українських земель піднесено між ин. закид, що є се відновлення ідеї галицко-володимирської держави, яка належить до безповоротної минувшости.

Я старався висше виказати, що концепція державности західно-українських земель випливає з життєвої потреби наших змагань до соборної української держави. Обезцінювати сю концепцію тим, що вона була в минувшині зреалізована, значить, не розуміти, яку ролю в боротьбі за державність грає історична традиція. При сім треба звернути увагу, що галицько-волинська держава утворилася й істнувала для сповнення тої самої задачі, яку має сповнити концепція державности західно-українських земель: для охорони сих земель перед Польщею в часі, коли український соборницький центр Київ не міг сповняти сеї задачі.

^**^*

Ставши на ґрунт державности західно-українських земель, першим актом реалізації сеї державности являється утворення державної влади, як єдиної законної влади для українського народу.

Галичина має таку владу, Українську Національну Раду. Носителем сеї влади є Президент Української Національної Ради.

Як державність західно-українських земель повинна бути продовженням і розширенням державности Західно-Української Народньої Републики, так державна влада західно-українських земель повинна бути продовженням і розширенням державної влади Української Національної Ради.

Під Українською Національною Радою треба розуміти установу, а не її орґанізаційну форму або особистий склад. Орґанізаційна форма повинна примінюватися до обставин, особистий склад може й повинен змінятися. Одначе установа, утворена вільною волею українського народу в історичний момент, коли Галичина скинула з себе 600-літнє ярмо польської неволі, повинна остати як символ боротьби українського народу за визволення зпід Польщі.

Дотеперішню Українську Національну Раду треба зреорґанізувати як Українську Національну Раду західно-українських земель, значить, вона повинна складатися з представників усіх західно-українських земель, поневолених Польщею, й мати для українського народу сих земель авторитет єдиної законної державної влади.

Про орґанізацію Української Національної Ради вистане сказати, що вона повинна бути примінена до обставин, значить, орґанізаційна форма й особистий склад Української Національної Ради повинні бути такі, щоб вона була здібна до праці в тайнім підземеллю.

За кордоном повинна мати Українська Національна Рада своє представництво, яке заступало би державність західно-українських земель на міжнароднім полі. Ce представництво було би рівночасно єдиним явним орґаном Української Національної Ради, який своїм істнуванням і діяльністю був би і для широких мас українського народу, невтаємничених в тайну акцію Української Національної Ради, і для міжнароднього світа свідоцтвом, що західно-українські землі творять державу і як держава ведуть боротьбу проти ворожої окупації Польщі.

Коли станемо на становищі, що Українська Національна Рада є державна установа, яка в інтересі постійности в будові української державности на західно-українських землях повинна займати те місце, на яке поставив її момент розбиття кайдан польської неволі в 1918. р., — тоді відпадуть усі ті арґументи, які відносяться чи проти її орґанізаційної форми, чи проти її особистого складу, чи проти окремих осіб, як проти членів колєґії Уповноважених Уряду Президента Української Національної Ради, проти особи Президента і т. п. Не входячи в розгляд, наскільки сі арґументи слушні чи неслушні, — вони не можуть бути арґументами проти істнування Української Національної Ради, як державної установи, як державної влади західно-українських земель.

Збираючи все сказане, — утворення орґану, який для українського народу західно-українських земель мав би авторитет єдиної законної державної влади, являється необхідністю для правильного поставлення визвольної акції проти польської окупації.

В інтересі державної традиції, в інтересі постійности в будові української державности на західно-українських землях сим орґаном повинна стати Українська Національна Рада, зреорґанізована як Українська Національна Рада західно-українських земель.

Очевидно, колиб така реорґанізація Української Національної Ради мала зустріти в краю непоборні трудности — (я особисто їх не бачу!), — тоді треба зорґанізувати нову державну владу, розуміється, таким способом, щоб на неї перейшла правним способом дотеперішня влада Української Національної Ради.

В полєміці проти ідеї державної влади західно-українських земель піднесено арґумент, що „ніякі держави, а тим більше держави, які підписали рішення Конференції Амбасадорів, не будуть говорити з закордонним урядом, який не має ніякої сили, не говорячи вже про екзикутиву“^[1].

Тут перше всього треба усунути непорозуміння, яке міститься в фразі „закордонний уряд“. Доки орґан, який репрезентує державну владу, має довіря і підпертя народу, він не є „закордонний“, без огляду на місце осідку. Чи бельґійський король, парлямент і кабінет, які підчас німецької окупації Бельгії перебували в Анґлії, були „закордонним урядом“? Так само не був „закордонним урядом“ Уряд Президента Української Національної Ради підчас перебування в Камінці і в Відні, бо весь український нарід Галичини признавав його єдиним законним урядом.

Українська Національна Рада західно-українських земель (чи та сама державна установа з иншою назвою) також не буде і не повинна бути „закордонним урядом“. Вона повинна бути утворена волею українського народу, полем її діяльности, осідком її орґанів, потрібних для ведення тої діяльности, буде і повинен бути край. За кордоном повинна вона мати тільки своє представництво, як се має кожда держава. Що се представництво буде єдиним явним, отже через те особливо важним орґаном, се не зміняє справи.

І так іде не про утворення „закордонного уряду“, тільки державної влади, яка свій авторитет черпала би з жерела волі українського народу. Таке розуміння державної влади вказує також ясно на жерело її сили. Коли за нею стоятиме весь український нарід західно-українських земель, то вона матиме силу, з якою числитимуться всі держави, — як числилися з републиканським урядом Ірляндії тоді, коли той вів війну проти Анґлії, яка зі становища позитивного міжнароднього права була сувереном Ірляндії.

Словом, коли утворена волею українського народу західно-українських земель державна влада матиме для українського народу авторитет єдиної законної державної влади, тоді її авторитет признаватимуть також инші.

^**^*

Остається питання, яким шляхом повинна бути утворена державна влада західно-українських земель. Маючи на увазі відносини в краю, найдоцільнійшим представляється отсей шлях:

Політичні партії на західно-українських землях, які стоять на становищі боротьби за визволення зпід польської окупації, повинні обєднатися на отсій плятформі:

1) Соборна українська державність,. проголошена актами з 3. січня і 22. січня 1919. р. — як ціль.

2) Державність західно-українських земель — як плятформа орґанізації державного життя західно-українських земель для боротьби проти польської окупації і взагалі для збереження української державности на сих землях до часу здійснення соборної української державности.

3) Утворення державної влади західно-українських земель. — Справа закордонного представництва являється одною з задач утвореної державної влади.

4) До часу утворення державної влади начальним політичним орґаном західно-українських земель повинно бути міжпартійне обєднання. Воно повинно подбати про тимчасове закордонне представництво західно-українських земель, яке в інтересі збереження постійности в будові української державности повинно бути доручене Президентови Української Національної Ради.

5) Після утворення державної влади міжпартійне обєднання творить політичну основу, на яку спирається державна влада.

Питання про момент, в якім західно-українські землі повинні зєдинитися з українськими землями по той бік рижського кордону для здійснення соборної української державности, повинно бути оставлене на вирішення в момент визволення західно-українських земель зпід польської окупації.

Питання про політичний і соціяльний лад в українській державі повинно бути оставлене до вирішення вільною волею українського народу після визволення зпід ворожої окупації.

Сі два питання не повинні входити в плятформу міжпартійного обєднання, щоб не утруднювати реалізації й акції обєднання.

——————

1. „Визване інтервю.“