З Новим роком 1924/Протирадянське соборництво
| ◀ Національно-територіяльна автономія західно-українських земель під Польщею | З Новим роком 1924 V. Протирадянське соборництво |
Радянське соборництво ▶ |
|
Протирадянське соборництво зродилося на галицькім ґрунті як реакція проти окремої галицької політики Уряду Президента Української Національної Ради.
Ведене горячим почуттям соборної української державности, воно неправильно оцінює ідею державности західно-українських земель, бачучи в ній відступлення від ідеї соборної української державности, коли в дійсности вона є ідеєю оборони західно-українських земель перед Польщею в імя соборної української державности.
Те саме горяче почуття соборної української державности заставляє ставитися до Української Соціялістичної Радянської Републики як до форми московської окупації України, не доцінюючи того процесу, в якім в рамах Української Соціялістичної Радянської Републики твориться українська державність, і його значіння для будови соборної української державности.Проґрама протирадянського соборництва в коротких словах така: одноцільна боротьба з усіми окупантами українських земель, під гаслом Соборної Незалежної Української Держави, під проводом одноцільного соборного політичного центра.
Протирадянське соборництво має на галицькім ґрунті два ідеольоґічні центри: ґрупу „Заграви“ і радикальну партію.
Ґрупа, Заграви“, зложена з молодшого покоління, яке брало активну участь у будові й обороні української держави, ідеольоґічно глядає ще свого шляху. Відзначається поки-що тільки горячим почуттям соборної української державности і боєвим настроєм супроти всіх, кого вважає перешкодою на шляху до здійснення свого ідеалу.
Радикальна партія підлягає впливам праської ґрупи українських соціялістів-революціонерів під проводом Микити Шаповала, який дав цінний причинок до ідеольоґії сеї ґрупи в статті п. Н. „До проґрами українського визволення“ в „Новій Україні“ (за вересень і жовтень 1923).
В ідеольоґії політичної акції автор ставить формулу, „релятивної проґрами максимум для кождого моменту“ і виповнює сю формулу ось-яким змістом:
„Щоб закінчити розгляд політичної частини української проґрами, ми мусимо сказати кілька слів про „автономію“, „федерацію“, „конфедерацію“. Окупанти нам нічого не „дадуть“. Їхня мета перетворити український народ у погній для свого народу. Таким чином боротись за автономію ми можемо тільки, як за засіб для дальшої боротьби. Автономія не може бути нашим ідеалом ані проґрамою, хиба лише ліпшим засобом для орґанізації сил. Коли нам „дадуть“ (без боротьби не дадуть!) автономію, ми від неї не відмовимося. Ми за неї будемо навіть боротись, але не в імя неї, а в імя приближення до самостійности. Автономія Великої України, автономія західно-українських земель прийде тільки шляхом тяжкої боротьби, якої може-б стало і для здобуття самостійности. В усякому разі на свойому визвольному шляху український народ мусить стати до боротьби за автономію, й коли він її виборе, то се вже буде покажчиком наших сил, для яких самостійність уже не буде утопією[1].“
Як бачимо, ся автономістична концепція Шаповала ріжниться від автономістичної концепції Охримовича тільки тим, що коли Охримович має на увазі тільки західно-українські землі, Шаповал творить свою концепцію для всіх українських земель.
Неґативне відношення до Української Соціялістичної Радянської Републики, як до форми московської окупації України, спричиняє, що Шаповал також для Великої України ставить боротьбу за автономію як „релятивну проґраму максимум“ для теперішнього моменту, — коли обєктивна оцінка відносин повинна-б його довести до того, щоб для Великої України, з його становища, поставити як „релятивну проґраму максимум“ поширювання державних управлень Української Соціялістичної Радянської Републики в радянській федерації і виповнювання її державної форми українським змістом.
Для західно-українських земель протирадянське соборництво Шаповала дає — повторяємо — ту саму автономістичну концепцію, яку знаходимо в резолюції Народнього Зїзду.
Протирадянське соборництво, ставлячи проґраму одноцільної боротьби з усіми окупантами українських земель під проводом одноцільного соборного політичного центра, не бере під увагу окремого положення окремих частий України[2], що вимагає окремих шляхів до спільної ціли.
Ставлячися до Української Соціялістичної Радянської Републики як до форми московської окупації, з якою треба так само боротися як з польською окупацією, західно-українські землі незвичайно утруднюють собі боротьбу за визволення зпід Польщі.В міру того, як Українська Соціялістична Радянська Република ставатиме українською державою навіть в своїх теперішніх скромних рамах несуверенної держави в радянській федерації, сам факт істнування української держави по той бік рижської границі матиме для визвольної боротьби західно-українських земель що-раз більше значіння, не говорячи вже про поміч, моральну і фактичну, яку вони від неї можуть мати.
Так само тільки шкоду справі визволення західно-українських земель може принести, коли вони ставитимуться до радянської федерації як до ворога.
На міжнароднім полі можуть прийти події, де радянська федерація, особливо під впливом української політики Української Соціялістично Радянської Републики, може принести користь справі визволення західно-українських земель.
Протирадянське соборництво всі ті можливости виключає.
Домаганням одноцільного соборного політичного центра протирадянське соборництво зближається до автономістів народньої трудової партії.
Поминувши навіть питання доцільности, а саме, що окрема боротьба проти польської окупації вимагає окремого провідного центра, — треба ствердити, що одноцільний соборний політичний центр, себто орґанізація, в якій були би заступлені всі політичні ґрупи всіх українських земель, з огляду на велике число взаїмно поборюючих себе ґруп, являється в теперішніх умовах утопією.
Вкінці треба зазначити, що протирадянське соборництво кладучи головну вагу на боротьбу проти Української Соціялістичної Радянської Републики як форми московської окупації України, з природи річи не могло би ставити такого натиску на боротьбу проти польської окупації, який лежить в інтересі визволення західно-українських земель.
Позитивною рисою протирадянського соборництва є його непримиримість проти Польщі як проти ворога-окупанта і проґрама боротьби за визволення західно-українських земель зпід Польщі.
——————
 | Для цієї роботи не вказано ліцензію, або вказана ліцензія не підходить для Сполучених Штатів. Причина: Недостатньо інформації, щоб визначити ліцензійний статус у Сполучених Штатах |