По боях земного житя,
Чи в повні свіжих сил;
В утомі з довгого путя,
Чи в першім маху крил;
Чи в низ літа склонили скрань,
Чи в серці рай весни, —
Сюди, вандрівче, ти пристань!
Засни! Засни! Засни!
Що́ земний шлях, що́ земний бій,
Ненависть і любов?
Тут ніч, тиша і супокій
Без снів і без оков.
Тут болю ані втіх нема,
Морозу ні весни,
Тут забутє, спокій і тьма —
Засни! Засни! Засни!
Принадь істотою цілов
Природі до грудий,
Туди верни, відкіль прийшов,
Напій безсмертя пий!
Почате в бою тіло те
Знов в вир бездонний пхни,
Що вічно смерть з житєм плете —
Засни! Засни! Засни!
А дух? Се ж іскорка лишень,
Се огник, нервів рух!
Розпадесь мозок, то й огень
Погасне, згине дух.
Воскресних не лякайсь казок,
Хай для дітей вони!
Остатній біль — побідний крок!
Засни! Засни! Засни! 10 дек. 1882.
