З літ дитинства (1919)/Вступне слово
| З літ дитинства Вступне слово (Гнат Михайличенко) |
I. Так я себе пригадую вперше ▶ |
|
Андрій Заливчий був громадським політичним діячем, а не письменником в загальнопринятому розумінні цього слова. Він не був письменником по фаху, але це не значить, що він не був в істоті письменником. Ми знаємо, що політичні діячі здебільшого є і письменниками. І навпаки. Ріжниця лише в тому, що у одних переважує письменницький бік, у других — організаційно-громадський. Трапляється також, що літературний талан у громадських діячів є значно вищим ніж у літераторів-фаховців.
„З літ дитинства“ — де кільки новель автобіографичного характеру виданих напів-випадково, свідчать про не аби який художньо-письменницький хист А. Заливчого. Навіть ці, напів-випадкові виривки літературно-художньої творчости А. Заливчого дають підставу гадати, що при инших, більш сприятливих умовах, з нього виробився б помітний письменник-артист.
Але Андрій Заливчий був політичним громадським діячем і революціонером.
Він був одним з тих, про котрих признається оден, сам тероріст:
А родивсь не борцем,
А співцем…
(Кирилів).
Його біографія коротенько подана в органі Центрального Комітету Української Партії Соціялістів-Революціонерів, відкіля ми її і берем[1].
Андрій Заливчий родом з Полтавщини, з Опішнянських Міських Млинів, з убогої селянської родини.
Дякуючи своєму хистові в науках, він після початкової школи дістав стипендію в 1-ій Харківській гимназіі.
Блискуче, з золотою медалею скінчивши її, він вступив у 1915 році на юрідичний факультет Харьківского ж універсітету. Працюючи до того часу над освідомленням і організацією української соціялістичної шкільної молоді А. Заливчий після гімназії бере на себе більш серйозні партійні задачі. В січні 1916-го року його разом з кількома другими товаришами заарештовують, як українського с-р. і після піврічної тюрми засилають на Тургайщину (Іргіз, Середня Азія), де і застає його революція 17-го року.
Після революції вертає на Харьківщину, де бере найближчу участь в утворенні організацій У. П. С. Р. і працює в Раді Селянських Депутатів та співробітничає в її газеті „Труд і Воля“. При виборах у Всеросійські Установчі Збори він виставляється депутатом і від губ. ком-а Партії і від Ради Селянських депутатів.
Після Лівобережної Конференції У. П. С.-Р. — він стає членом Лівобереж. Бюро Партії і працює у Полтаві, редагує спершу часопись „Селянська Спілка“, потім — „Соціял.-Революц.“ Центральн. Комітетом його кандидатура виставляється в Укр. Уст. Збори. Згодом він обіраєтся головою Полтавської Ради Робітничих Депутатів, яким залишається до приходу большевицьких військ на чолі з Муравйовим, який заарештовує його в числі инших членів Виконавчого Комітету Полт. Ради Роб. Деп. В решті йому доводится тікати з Полтави, і він редагує часопись Зіньківської Народньої Управи. Через якийсь час після приходу німців на Полтавщину, у квітні місяці він з’являється в Київ.
На 4-му з'їзді У. П. С.-Р. т. Заливчий був обраний в Центральний Комітет Партії, і за весь час гетьманщини проявляв кипучу діяльність, як головний емісар внутрішніх справ партії.
Як бачимо, біографія невелика, охоплює собою якихось 5 років, з котрих вся вага спадає на півтора роки революції.
Весь цей час характеризує його, як партійного діяча.
За цим всим розвивається і його письменницька діяльність. Як зазначено вище — А. Заливчий був газетяром. Ще в старі дореволюційні часи він завжди приймав жваву участь у всяких нелегальних часописах, починаючи зі шкільних. Марив про утворення популярно-брошурової української агітаційно-соціялістичної літератури. Власні його праці лишилися здебільшого незакінченими, з виданих знаємо лише переклади — „Невже так треба“ (Л. Толстой), „Лист до молоді“ (П. Кропоткин), „Нова нагірня проповідь“ (Кармелюк) і компиляцію — „хто воює, а хто грабує“ дотепно і ясно виложену.
Його твори з поля краснаго письменства спіткала така ж доля: вони (здебільшого новелі) або незакінчені, або загубилися. Будучи в тюрмі (1916 р.) він переклав з польського майже всі поезії в прозі Каз. Тетмаєра. Вже в останні часи докінчив переклад М. Бакуніна — „Перша спроба соціяльної революції“ і докінчував Ан. Менгера „Нова наука права і держави“.
Важко все згадати, а тим важче зібрати все це — роскидане в ріжних місцях, в ріжних газетах. Не губимо надії, що в будучині спроможемося це зробити, і видати окремим збірником всю ту вкладку, яку зробив на полі письменницкої діяльности небіжчик за свій недовгій вік. Андрій Заливчий загинув на 25 році свого життя. Загинув за ідеали соціялістичної революції смертю героя.
Коли услід за Німеччиною в лістопаді 1918 року вибухла друга революція на Україні, А. Заливчий з Київа від'їхав як член Центрального ревкому У. П. С.-Р. на Чернигівщину для керування повстанським робоче-селянським рухом.
В початку грудня під його керовництвом почався виступ в м. Чернигові. Було здобуто кільки панцерників (броньових автомобілів).
Виступ відбувався в несприятливих умовах і скоро був дезорганізований.
З кількома товаришами А. Заливчий намагався пробитиси в панцернику крізь гетьмансько-добровольческі ряди, був оточений ними і підтятий багнетом…
13-го грудня 1918 року…
13-го грудня 1918 року Андрія Заливчого не стало.
Вічно бадьорий, з кипучою натурою, з невичерпаною енергією, з фанатичною вірою в перемогу своїх ідей, життьорадний, всебічно розвинений, дієздатний — він був підпорою для своїх товаришів в їх важкій боротьбі. Він не діждався втілення своїх заповіданих мрій.
Андрій Іванович Заливчий, член Центрального Комітету Української Партії Соціялістів-Революціонерів загинув на своєму посту борця-революціонера, і нехай наше видання його літ дитинства буде першим вшануванням його світлої пам'яти.
_-_%D1%81%D1%82.06.jpg)
——————
- ↑ „Боротьба“ ч. 56, грудня н. ст. 1918 р.