З літ дитинства (1919)/З благородними дітьми

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
З літ дитинства. Новелі (1919
Андрій Заливчий
X. З благородними дітьми
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
X.
З благородними дітьми.

 Ох, як мені хочеться приятелювати з благородними дітьми! То ж не якийсь там Петро або Степан — звичайнісенькі хлопці, а то благородні чистенькі, акуратно одягнені, по панському балакають, їдять смашні оладки, пиріжки, цукерки; у їх все є. Ох, як добре з ними приятелювати!

 Учитель теж благородний чоловік. У нього штук дванадцятеро дітей. Правда, вони самі часто хапають у школярів їхні сніданки, але ж вони чистенькі, і балакають по панському, і учительські діти. Добре бути з ними за панібрата.

 Вже пізньої осени, у неділю, я вперше одяг нову чумарчину і шапку. Ну, як таким фабрикантом не явитися до учителенків? Нова сіренька чумарочка так і блищить — хотілось похвастати нею. Трохи навіть важко було на душі: не знав, кому першому показати. Довго тинявся по вулиці і пішов у садок до школи. Якось було ніяково, — вони такі чужі були. Хотілося похвастати, а йшов неначе милостини прохати. Перед своїми хлопцями я б не так позадавався. Я вже тиняюсь біля самої школи. Мені трохи холодно. Але ніхто з учителенків не виходить. Нарешті з’явився старший, — йому було років вісімнадцять.

 — Ти чого прийшов? Мені зробилось ніяково. Я топтався не місці, мовчав. Якоcь не хотілося зразу хвастнути — соромно було.

 — Ти ж не приніс сала або пирогів?

 — Ні — і почервонів.

 — Ну, так я тебе викину геть.

 — Мене взяли сором, образа і злість; упертісь додала решти. Я дражнив його, що він мене не викине, бо не дамся. Дражнив і болів. Від сорому і ганьби. Він виганяв мене, я одбивався. Нарешті, він схопив мене за руки і кинув мене через тин. Я полетів руками вниз, а він злякався, що розіб’юся і вхопив мене за полу. За полу моєї новенької сірої чумарки. Пола дранулась, і до моєї упертости додалося почуття жаху, ненависти і помсти.

 Я став на ноги, притулив до себе одірвану полу. Шкода новенької чумарки. Страшно, як битимуть дома за неї… Зціплені зуби, клубок злости в горлі, сльози жалю і страху.

 А він стояв з другого боку тину і сміявся…

 Видряпати очі, покусати руки… Але я стояв нерухомо.

 А далі з нахиленою головою, з обвислими руками поплентався додому.

 По дорозі нагнала мати і цілу дорогу, до самого дому гнала мене б’ючи.

 І до всього, — до жалю, до болю, до жаху, до злости, до жаги помсти, додавалось почуття самостности і горя.

 Дома батько з покутя сердито подивився на мене, і, довідавшись в чім справа, поставив мене навколюшки на сіль.

 — Ото, не бався з благородними дітьми.

 Через чверть години я був знову веселий. Шкода було тільки розірваної чумарки.


 1918 р.

сторінка

Незабаром поступає в продаж

нова книга:

„БОГДАН-ОЛЕКСАНДР ЗАРУДНИЙ“

великий, багато ілюстрований збірник під редакцією С. Зарудного та І. Михайлича, присвячений пам'яти Б.—О.З., Леонарда Бочковського, Ісака Пугача і всіх загинувших під час революції 1917-18 рр.

Зміст:

І. Красне письменство: Б. О. Зарудний — новелі, нариси, оповідання і студіі; II. Щоденники (тюрма, заслання, війна і революція) — його ж; III. Публіцістика: національність, кооперація, соціялізм, війна і т. п. його ж; IV. Листи — його ж; V. Газетні некрольоги — Марков, Михайличенко, Качинський, Ковалів, Егерт, Довбищенко, Гізетті і инші; VI. Статті — С. Зарудний, Гн. Михайлич, Ар. Тарниченко, В. Пашкевич і инші; VII. Леонард Бочковський — некрологи, статті, поезії; VIII. Ісак Пугач — теж; IX. Додаток — пам'яти Василя Семця, М. Лебідя, Петра Крамаренка, Олелька Поповича, Грущенка і инш.

Поезії*** , О. Соколовського, М. Обідного, Я. Отрути, П. Г. і инші.

Ілюстрації: портрети Б. О. Зарудного, Л. Бочковського, Іс. Пугача; малюнки і групові знімки, заставки і кінцівки, літери.

Стор. до 300 вел. віс.

Ціна 16 крб.

Тираж обмежений. Замовляти треба —
м. Харьків, Катеринославска в.,
ч. 31, видавництво „Рух“.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.