Десь небесними шляхами,
Потім ярами, лісами
Рік новий ішов до нас.
І звичайно, йшов без зброі
І без „фінки”, без набоів,
Наче в мирний, добрий час.
Як дійшов так вже в Карпати,
На хвилинку мусів стати
І поглянути кругом:
Чи то справді тут весело,
І заможньо і щасливо
Час минає всім бігом.
Аж тут нараз з-поза тину
Щось як дуркне в цю хвилину,
Мов по блясі патиком…
І понісся рев по горах:
„Товарищі, здесь Бандьора,
Паскарей сюда шагом!”
Не встиг юний Сорокшостий
Одним словом обізватись,
Як упав уже на сніг…
Кругом нього рябі пики
Тут вчинили крик великий
І шукали, хто де міг.
„Бандєровца ми спаймалі!” —
Усі дико зверещали
І потягли у село.
„Прощай світе, — Рік гадає. —
Тут виходу вже немає,
Життя моє геть пішло”.
Із такими то думками
Молоденький між трісками
Кінця свого дожидав…
В тім з-за горба, з-за смереки,
Голос милий, недалекий
Твердий наказ комусь дав:
„Хлопці! Слава! Бий голоту,
Підлу сталінську сволоту,
Що мордує мирний люд!”
Затривожились бандити,
Вже ім довго тут не жити,
Скоро з ними буде суд.
Та й не довго прийшлось ждати,
Як з-за плота коло хати,
Появився гурт людей.
Людолови враз пропали,
Ще й забули, що спіймали
І лишивсь нам молодий.
Нараз двері відчинились.
Дужі хлопці повні сили,
Молодого тут найшли.
„Хто ти будеш, любий друже,
Чом трясешся ти так дуже?
Ми ж тобі життя спасли!”
„Я в Рік Новий! А хто ви?
Будь ласка скажіть, панове,
Щоб віддячитися вам.”
— „Украінські ми повстанці,
Ми б'ємо усіх займанців,
Що не дають жити нам.”
„То слухайте ж, любі друзі!
Вам усім я по заслузі,
Заплачу у мій ввесь час,
В моім часі буде зміна,
І повстане Украіна,
А комуна щезне враз!”
|
