З чужого поля/Бідолашна мати

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Трьох синів годує мати,
Ще й дочку собі на втіху.
«Оченятка мої милі»,—
Шепче доньці мати стиху.

«Що за дівка! Що за врода!»
Братів Данка покрашає;
А під місяцем турецьким
Ними Босна вся пишає.

Не нахвалять брати Данки,
Та ворушить їх до зброї,
Ними ж Босна вся лишає,
Бо то — месники, герої.

Стара ненька у молитві
Заливається сльозами:
«Борони ти, боже, діток,—
Голубоньку з соколами».

Так ага турецький Гавран
Не засне — сидить три ночі,
Промовляє: «Де ти, раю,
Де ти, Данко, ясні очі?»

От подався з товариством;
Стрелють... Що там за подія?
Прокидається небога:
«Браття, ви — моя надія!»

Бій пекельний; все червоне;
Сором: Гавран утікає;
А у Данки, у голубки,
Кров’ю братик дотікає.

Знову ніч. Ага підвівся;
Летять скільки є завзяття.
До братів гукає Данка:
«Онде Гавран... он... прокляття!»

Бій пекельний; все червоне;
Сором: Гавран утікає;
А у Данки, у голубки,
Кров’ю другий брат стікає.

Третя ніч. Ага — в дорогу,
Мчиться з гуртом через мряку.
«Порятуй мене, мій рідний!» —
Будить Ланка брата з ляку.

Бій пекельний; все червоне,
Північ. Бути лютій шкоді!
«Де ти, Ланко, сиротино?
Стогне брат твій на відході».

Обняв Гавран дівчиноньку:
«А, добув-таки я любу!»
«Помиливсь, турецький змію:
В мене ножик є до шлюбу!»

Грає кров у Данки з серця,
До ніг пада бузувіру
І мовля з зітханням тихим:
«Прийде месник — маю віру».

Пусто всюди: ніч не ширхне..
Поміж трупів бродить мати,
Вся знедолена, причинна
Від безсилих сліз утрати.

Ось три мечі синів любих
Перед нею (боже правий!),
Он і гострий ножик доньки,
Отой суджений кровавий.

По всій Сербії проходе;
Вбачить камінь: «Кари, кари!»
Палко схопиться до зброї:
«Мсти за кров і за пожари!»

Що ж мовчить сербин? Прокинься!
Хіба в серці шкода сили?
Темна ніч... Глухе каміння...
Тиша мертвої могили.