З чужого поля/Китайський цісар

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
IV. КИТАЙСЬКИЙ ЦІСАР

Мій батько й крапельки не пив,
Тверезим дурнем вмер — і тільки;
Я ж трон могучий наступив, —
Зробився цісарем з горілки!

Напиток, бігме, хоть куди;
Чи є над його, запитаю?
Хлиснув живучої води:
Ба… зацвіло все по Китаю.
Небесне царство споконвік
Не красувало ще, як нині;
В мені прокинувсь чоловік,—
Зробилось важче господині.
Най одшука хто в чому брак.
Хоть одну душу здиба хвору…
Конфуцій, світовий мудрак,
У нас заблискав серед двору.
Солдат мигдальні пироги
Місць сухаря тлить наостанці;
В шовку блукають навкруги
Та в оксамиті голодранці.
Старий, нікчемний інвалід
Згадав своє юнацтво давнє;
Як мають коси; що за вид:
Прочнулось мандаринство славне.
Велична пагода знялась,
Святої віри охорона;
Вся жидова переп'ялась
Хрещеним орденом Дракона.
Дух революції зника
З непорушимої держави:
Мандружи просять канчука
Місць самостійної управи!
Най заперечують притьмом
Пить Ескулапові коханці, —
Я не похиблений умом:
П’ю на здоров’я вам, підданці!
Ковток горілки! От смачна!
Сказати — як та божа манна…
Мій люд і гадоньки не зна,
Їсть ріпу та кричить: «Осанна!»