З чужого поля/Легко серцю дихать

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Легко серцю дихать; порвані кайдани;
Бурно серед моря заревли боввани;
Вихром неокутим давсь я до простору,
Човном ріжу хвилі, кинув край позору.
 Привітав мандрівця любо гай зелений;
 Сон під небом ночі огорнув блаженний...
 Так навіщо ж горе, жизні хуртовини,
 Ти поніс, зігнанцю, і сюди, в чужину?
Сниться мені морок, тюрми та закови;
Вітер завиває мов по мертвякові;
Мріє куток рідний, де я тратив літа,
Гасла душа в путах, щастям не пригріта.
 Чого ж пак питоме бачиться усюди;
 Чого б’ються тяжко наболілі груди
 І буває часом, що до світу-сонця
 Я сиджу в темниці, марю край віконця?

Йшла дівчина з козаченьком,—
Де те лихо в ката?
Любо, мило молоденьким —
Справді, голуб’ята.